№ 436 «Долю моя, долю, нащо обіжаєш?…»

Г. Л. Андрузький

Долю моя, долю, нащо обіжаєш?

Душу печалиш, слізки виливаєш?

Вдався сиротина без щастя, весілля.

Понурив голову, мовляв, від похмілля.

Нащо місяць світить, нащо зірка сяє,

Бо все ж і надія мене не втішає.

Зведи мене, боже, там, де мої милі,

Гидко жить на світі, любо спать в могилі.

Г. А.

Ч. VIII, арк. 48. Автограф.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 456.