№ 379 «По сім боці і по тім боці…»

Г. Л. Андрузький

По сім боці і по тім боці

Все б то Україна;

Та вже сяє Вкраїнонька

Мені, мов чужина!

Ні рідонькі – головоньці

Ніде прихилитись,

Ні дружини – думоньками

Ні с ким поділитись!

Мови рідної не чути,

Свій край зневажають,

Інше небо, іншу землю

Зрадники благають!

І котре серце помеж ними

Вкраїну вважає,

І суд того цурається

Й церква не приймає;

Рідний батько одхреститься,

Й мати откаснеться,

За для того нещасного

Й лихо не сміється!

Із-за панства треклятого

Край свій запродали,

Вкраїноньку вкраїнята

В труну покладали!

Кажуть мені: чого плачу,

Жалібно співаю?

Бо нічого веселого

На світі не знаю!

Чи до сміху, як до серця

Крівця приливає?

Чи до сміху дитиноньці,

Як мати вмирає?

Ч. VIII, арк. 28 зв. – 29. Автограф.

Примітки

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 2, с. 430 – 432.