№ 98 1846 р. серпня 30. – Лист В. М. Білозерського до О. В. Марковича про свою педагогічну роботу та дружні зв’язки з Д. П. Пильчиковим, О. О. Затиркевичем та ін.

Року божого 1846 серпня 30 дня. Полтава

Коханий і сердешний мій друже Опанасе, щирий!

Тільки що прибрався писати до тебе і одвіт подати на ваші дорогії листи, як пан Ріккер ізнов порадовав мене твоїм новим письмом. Дякую вам, милиї братчики, сердешне дякую, що за мене не забули. Часто я споминаю вас; інколи і в молитві, інколи – яко чоловік ходяй во гресех, хоть рад би душою молиться об вас і за вас щогодини. Тоска мені за вами! З молодим, жіночим серцем я, як верба, скоро привикаю до нового місця, шукаючи добра і людськості, нахожу і добро і людськость – і як між людьми й не найти і того і другого?.. А як здумаю про вас, да про ваші бесіди живиї! то боже! Наче про щастя ненастижіме спом’янеш… Даром, що мене тут жалують (да чи жаліють?); даром, що мене і чують, як гукнеш до якої душі, да чи слухають?

Правду кажучи, нам не можна ні на що жаліться; слава богу, усе же лучче, ніж ми сподівались. Що найдражайше для мене, так я, або по правді господь, склонив до мене любов моїх учеників. Ви знаєте, що я люблю дітей, а тепер, слава богу, маю таких, що мене розуміють, чують вони, як поривається до їх моє серце. Я читаю їм лекції і промовляю до їх, як до мужей, і моє слово не падає даром. На тім залежать мої зусилля, щоб розвить їх удольності і дорогою добра довести до самопознания. Того ж держиться і Дмитрій Павлович Пильчиков! [153].

Не багато маю вільного часу, щоб часто уділять його для твоїх коханих. Був у їх тричі. І вже як засяду, то наче у своїх близьких. Я їх барзо поважаю, бо люде сердешні. Всі, слава богу, живі й здорові, тільки засмутила їх смерть матері Пінкорнелів. Вона днів шість як скончалась; і хоч не побачив її, а чуючи про її добрість, од серця жалію, особливо, як повидав її труну і її безрукого і набожного сина, і сльози її сиріт. У Олив ми часто тебе споминаєм; вони тебе вельми люблять за добрее серце. Пані Марк[ович] інколи буває не зовсім здорова, натуральна річ. Цимм[ерман?] часто до їх навідується; і він і його люблять. Я позавчора побував у його разом з Затиркевичем. Довго де о чім розмовляли. Цимм[ерман] мені говорив, що Міцк[евич] ізнов у Парижі і у його збираються усі слов’яни, щоб слухать його чудні річи. Німці кажуть, що він уже сам не знає, чого хоче. Тямлють вони? Олива старий, здається, полюбив мене і недавно говорив зо мною, або лучче мені, і о своїм горі посеред пустині; о тім, як треба хранить свою душу і сознаніє; як учиться і думать і як преподавать науку. Я слухав його з великою увагою і повагою, і слово його не навело мене на ті думки, з якими вийшов од його Дм[итрий] Павлович Пильчиков. З старою і молодими паньми ми багато і откровенно говорили до 11 часов. Б., як бджілка, похожає і скрашає і звеселяє господу.

Як порадовала мене вість о лекції Костомарова, которого я так люблю і поважаю, которому так дякую за те, що був він добрим і ласкавим, що одкрив мені очі на великі правди. Досадно мені, що ти нічого не пишеш про Николая Івановича Гулака. Найчастіше я його споминаю і хотів би пригорнуть до свого серця. І сам не знаю, чому так мені його жалостно! Я скоро буду писать до обоїх і до сердешного Александра Александровича Навроцького, а тепер нехай вибачають, не управлюсь. Пиши, мій миленький (де тількі того часу взять?), або всіх, чому їм не писать до мене? Чом ти не пишеш о Марц[инковських]. Думаю, що Альфонса немає в Києві, пани у Одесі, і тим не пишу ні до кого. Що Красковськії? Чи йде їх дом угору? Чи мають вони гроші? Напиши, да зараз, коли мене любиш.

Поклонись Ник[олаю] Тр[охимовичу] низенько і скажи, що я добре пам’ятую на його розмову. Управлюсь трохи і приймусь за діло.

Попроси Костомарова передать О. Федотова і одослать Ханенку [154] бумаги, а куди? Пошукайте, чи не написано на бумагах. Я тут читаю із газет «Северную» пч[елу]» и «Инвалид» и сліжу Запад. Буду з часом заглядувать в «Allgemeine Zeitung» [157] и «J[ournal] des Débats» [158]. Попроси пошукать в університетській бібліотеці в «Revue de deux monde» [159] за 1840 – 1843 статтю «Le Monde Graeco-Slave» и прислать, коли можно. Пришліть мені, будьте ласкави, «Українську історію». Візьміть од Шевч[енка] «Чорную» мою «раду» [161], пришліть і поклоніться йому у пояс.

Я сьогодні уперве побачивсь на улиці з Софроновичем. Я зближусь з ним. Багато є чого писать, да ніколи.

Ріккер дав Івану следуемые 7 крб.

Ріккер казав, що твій Іван [162] дорогий чоловік. Так він уміє берегти коней.

Посилаю тобі полуімперіала. Послав би більше, та нам іще не давали жалования. Хотілось вам прислать полтавських кавунів, динь або груш, да Ріккер каже, що не довезуть.

Ми маємо з добрейшим Ріккером квартиру около самого корпуса в домі архітектора Рибина 4 комнати з топливом за 450 р[уб.] ассигнациями и стол от Филип’євих. Її нема ще. Пишіть, переносьте мою думку в Київ.

Целую тебя крепко, крепко. Истинно тебя любящ[ий]

Василий Б[ілозерський]

Ч. XI, арк. 22. Автограф.

Опубл.: За сто літ. – Кн. 2. – С. 55 – 56.

Примітки

153. Від слів «Ви знаєте» до слів «держиться і Дмитрій П[авлович]» підкреслено вертикальною лінією.

154. Ханенки, два брати Олександр та Михайло Івановичі, власники архіву, яким користувався П. О. Куліш. Тут він знайшов документа хорунжого Миколи Даниловича Ханенка, листи Орлика та інші матеріали. Переписуванням їх для Куліша займався Білозерський.

157. «Allgemeine Zeitung» («Загальна газета») дуже поширена німецька газета, що виходила в Аугсбурзі.

158. «Journal des Débats» («Щоденник дебатів») – французький політичний часопис

159. «Revue de deux monde» («Огляд двох світів») паризький журнал, що виходив за редакцією літератора М. Вао.

161. В. М. Білозерський і О. В. Маркович переписували для П. О. Куліша перший том роману «Чорна рада».

162. Маркович Іван Васильович (1806 – 1870) – брат О. В. Марковича, який перебував на військовій службі; в «Основі» надрукована його праця – «Краткое географическое обозрение края, населенного южно-русским (украинским или малороссийским народом)» («Основа», 1861, кн. 5, 7, 11 – 12).

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 3, с. 95 – 97.