Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

№ 99 1846 p. жовтня 2. – Лист В. М. Білозерського до О. О. Навроцького з враженнями про своє оточення в Полтаві

Коханий і щирий мій пане, пане Олександре!

Чує душа моя, що я заслужив на те, щоб Ви мене забули. Уже більш місяця уплило, а я і досі не обізвався на Ваш приязний голос. Не виніть мене за се дуже, не знівечіть в моїм серці тієї віри, що Ви не до кінця мене забули і що зумієте простить вину мою. О! трудно, мій милий пане, жить так на світі, як би бажалось: куди не повернись, усюди будеш винен. Оце ізнов прочитав я Ваше сердешне письмо і стидно, і совісно мені стало, що я так довго хитрував, поки зібрався одвітить на Ваш лист безхитросний.

Хотів би я дуже знать, об кім ви думали, як писали, що «в Полтаві багацько знайдеться таких, між которими можна посіять святую любов до родіни, котрим тільки треба показать дорогу, по якій повинні йти». Може од того, що я мало де кого знаю, а я не найшов таких людей. Дай боже, щоб Ваше слово справдилось.

Мені здається, що тії, котрі живуть посеред України, так пригляділись до неї, що я не знаю, яку треба іміти силу, щоб заохотить їх до того, що єсть у їх найближчого [163].

Ні з Бодянським, ні з Боровиковським я ще не забрав знакомості, бо маю так мало часу, що у мене не стає його на візити да на прийоми гостей, од которих часом аж тошно буває. Одначе, як управлюсь з лекціями да з дисертацією [164], то надіюсь приняться пильно за труди для коханої України. А тепер даже і мій перевод святого письма у сповитьї.

Прошу Вас найпокорніше пориться у бібліотеці, чи не знайдете чого касательно Сербівщини, то й пришліть мені. Подякував би Вам дуже, дуже.

Горе мені, коли «Психологія» не оддана Іноземцева, у мене зовсім із пам’яті, де я подів тую «Психологію». Що до Малишкевича, то я скажу Вам іще дивнішу річ: я й не знаю Малишкевича, чудно мені, коли моя пам’ять така невірна, що забуває тих знакомих, у которих я брав записки. З Затиркевичем часто бачусь і живу приязно; з Дядіком [!] бачивсь давно. Він просив, щоб Ви до його написали.

З Сафроновичем ми сошлись, як кажуть люде. Скажіть коханому дорогому Афанасію, щоб він не дуже лякався його грози: «перемелеться – мука буде». Поцілуйте за мене милого Афанасія: попросіть його, нехай не дуже воює на мене, що так довго не пишу. Скоро я напишу і к йому, і він пізнає, що я не стілько виноват, як здається. Його коханиї здоровиї, тільки пані Васильова не зовсім. Скоро господь пошле їй радість. Василь Васильович Маркович у неділю (29 октября) виїхав у Переяслав, не дождавшись. Скажіть Афанасію, що я на все, о чім питав він і мене і П[ильчикова], дам обильний одвіт. Прошу только терпения.

Не забувайте мене, коханії браття! Пишіть до мене обо всіх і обо всім. Нехай до мене напише Іван Яковлевич, котрому передайте од мене щирий уклін: може я пригожусь для його брата, де він живе – не знаю. Вашому маленькому товаришу – з обширним серцем, розумною головою і ясними очима – поклоніться также од мене. Пану Шевченкові – глибокий!

Кланяйтесь од мене всім, кому слідує поклониться. Пишіть до мене частіше. Тільки візьміться за перо, а діло само буде під перо бігти. О, Київ, Київ! Як поривається до його моя душа!

Ваш Василій Біл[озерський]

Да поможет вам господь на экзамене! Надейтесь и спокойтесь. Рукопись я давно отослал Кулишу. Отослано ли Ханенку?

Р[оку] б[ожого) 1846, м[еся]ца октября у второй день, в Полтаве.

Ч. XI, арк. 23 – 24. Автограф.

Опубл.: За сто літ. – Кн. 2. – С. 61, 62.


Примітки

163. Текст від слів «Мені здається» до слів «їх найближчого» підкреслено вертикальною лінією.

164. В Полтаві В. М. Білозерський писав наукову працю з історії слов’янських літератур, для якої друзі з Києва надсилали йому матеріали і книги.

Подається за виданням: Кирило-Мефодіївське товариство. – К.: Наукова думка, 1990 р., т. 3, с. 98 – 100.