Н. Маркевичу

Тарас Шевченко

Бандуристе, орле сизий,

Добре тобі, брате,

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.

Тепер летиш в Україну,

Тебе виглядають.

Полетів би за тобою,

Та хто привітає?

Як і на чужині.

Чого ж серце б’ється, рветься?

Я там одинокий.

Одинокий… А Украйна!

А степи широкі!

Там повіє буйнесенький,

Як брат заговорить,

Там в широкім полі воля,

Виграває, хвалить Бога,

Тугу розганяє,

«Було колись – минулося,

Не вернеться знову».

Полетів би, послухав би,

Та ба, доля приборкала

Меж людьми чужими.

9 мая 1840 р., С.-Петербург

Примітки

Джерела тексту:

– чорновий автограф на окремому аркуші (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 1) [Чорновий автограф];

– чистовий автограф на окремому аркуші (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 1) [Чистовий автограф 1];

– уривок тексту (рядки 10–12) у листі Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 19 лютого 1841 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 30, № 11);

– чистовий автограф на окремому аркуші (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 26) [Чистовий автограф 2];

– список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 88, арк. 13–13 звор.) [Список І. М. Лазаревського].

Подається за чистовим автографом на окремому аркуші (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 26).

Дати в автографах: у чорновому (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 1) – «9 мая 1840», в чистовому (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 1) – «1840. 9 мая»; у чистовому (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 26) – «С.-Петербург. 9 мая 1840 року».

Датується за цими автографами: 9 травня 1840 р., С.-Петербург.

Вірш написано до дня іменин М. А. Маркевича й перед його від’їздом в Україну. Найраніший відомий текст – чорновий автограф на окремому аркуші. Наступну стадію розвитку тексту відбито в чистовому автографі, що зберігається в Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ). Три рядки з тексту Шевченко процитував у листі до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 19 лютого 1841 р., а 8 грудня 1841 р. надіслав через О. Корсуна Г. Ф. Квітці-Основ’яненкові остаточно оброблений твір (автограф № 26) разом з баладою «Утоплена», уривком з драми «Невеста» («Песня караульного у тюрьмы») для передачі видавцеві альманаху «Молодик» І. Бецькому. За цим останнім автографом вірш надруковано в альманасі «Молодик» (Х., 1843. – Ч. 2. – С. 108 – 109). У тексті першодруку є відхилення від автографа в рядку 15 («Одинокий… а Вкраїна!») та рядку 20 («Там синіє море»), що належали, ймовірно, редакторові. З «Молодика» наприкінці 50-х років XIX ст. вірш переписав І. М. Лазаревський (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 88, арк. 13–13 звор.). Переглядаючи список після заслання, Шевченко зробив у вірші «Н. Маркевичу» виправлення в рядку 26. До останнього прижиттєвого видання – «Кобзаря» 1860 – вірш не включено.

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 91–92 – за текстом першодруку. В 1907 р. чистовий автограф № 26 було виявлено в Рум’янцевському музеї і його відміни від тексту першодруку опубліковано в журналі «Україна» (1907. – № 2. – С. 140–141. Публікація І. Любова).

Маркевич Микола Андрійович (1804–1860) – український історик, автор «Истории Малороссии» в п’яти томах (вийшла у 1842–1843 рр.), етнограф, поет, автор збірки романтичних поезій російською мовою «Украинские мелодии» (1831). Замолоду М. А. Маркевич був знайомий з В. К. Кюхельбекером, О. С. Пушкіним, Є. А. Баратинським, Ф. М. Глинкою, М. І. Глинкою, співчував декабристам, захоплювався думами і поезіями К. Ф. Рилеєва, листувався з ним (у своїй неопублікованій поемі «Из песни о Дмитрии Донском» (1827–1828) уславлював К. Ф. Рилеєва). Для його поетичної збірки характерні мотиви романтичної туги за минулим, ідеалізація Гетьманщини.

За щоденником М. А. Маркевича (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, ф. 488, № 39, арк. 25, 28), він познайомився з Шевченком у квітні 1840 р. в Петербурзі. Зустрічалися вони й 1843 р. в Україні, зокрема, ймовірно, в маєтку М. А. Маркевича в селі Турівці (Прилуцького повіту Полтавської губернії). Шевченко підписав колективний жартівливий лист до Маркевича, адресований у Турівку (від 22 січня 1844 р.), на звороті якого останній записав віршовану відповідь, звернену безпосередньо до Шевченка.

Знайомство Шевченка з «Историей Малороссии» й «Украинскими мелодиями» М. А. Маркевича позначилося на окремих мотивах і образах його історичних поезій. Молодому поетові імпонували національно-патріотичні настрої М. А. Маркевича, його інтерес до історії, етнографії й фольклору України. «З батьком твоїм, друже мій, – писав він 22 квітня 1857 р. сину історика А. Маркевичу, – ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці». Та, повернувшись із заслання до Петербурга, Шевченко не відновив з ним знайомства й не включив вірш «Н. Маркевичу» до «Кобзаря» 1860.

Бандуристе, орле сизий… – М. А. Маркевич був музикантом-аматором, непоганим піаністом, автором збірки «Народные украинские напевы, положенные на фортепиано» (1840). У його збірці «Украинские мелодии» є вірш «».

«Було колись – минулося, Не вернеться знову». – Елегійні згадки про минуле України, яке «не вернеться», характерні для багатьох ранніх поезій Шевченка («До Основ’яненка», «Іван Підкова» та ін.). Подібні мотиви наявні і в «Украинских мелодиях» М. А. Маркевича («Запорожцы не скачут в обширных степях, И лишь память осталась бывалой свободы!» – вірш «»). Шевченкові були близькі мотиви звеличення козацтва, малюнки бурхливого козацького життя, переможної боротьби козацтва («Чигирин») у протиставленні до сучасного стану підлеглості («Что ж теперь, козак? Каждый помыкает нами…» – «»; «Народ без отчизны – как город забытый…» – «»).

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 127 (канонічний текст), с. 449 – 450 (варіанти), с. 634 – 635 (примітки).