Сон («На панщині пшеницю жала…»)

Тарас Шевченко

Марку Вовчку

На панщині пшеницю жала,

Розповила, нагодувала,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

А діточки обід несуть.

13 июля [1858]

Примітки

Джерела тексту:

– чорновий автограф на звороті офорта «Свята родина» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 37) [Чорновий автограф];

– чистовий автограф у щоденнику Шевченка від 13 липня 1858 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, І. 1, № 104) [Щоденник];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 231) [«Більша книжка»];

– чистовий автограф у листі Шевченка до М. В. Максимович від 22 листопада 1858 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 190) [Лист до М. В. Максимович];

– чистовий автограф на окремому аркуші (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 564, оп. 2, с. 3) [Чистовий автограф];

– авторизована копія на окремому подвійному аркуші (Російська державна бібліотека (Москва), ф. 139, картон 10, № 33, арк. 1–2);

– першодрук у журналі «Русская беседа» (1859. – № 3. – С. 5–6).

Подається за першодруком. Дата автографа у щоденнику Шевченка: «13 июля»; дата автографа у («Більшій книжці»: «1858. С. Петербург». Датується на підставі часу завершення роботи над офортом «Свята родина» – орієнтовно початком (не пізніше 12) липня 1858 р., С.-Петербург.

Примірник офорта «Свята родина», на звороті якого написаний чорновий автограф твору, подаровано Ф. І. Черненку 16 липня 1858 р.; про те, що поет дарував саме офорт, а не текст вірша, свідчить той факт, що дарчий напис виконано на лицьовому боці офорта. Точна дата виконання офорта не відома; робота над ним розпочалася 3 травня, а закінчилася на початку – не пізніше 12 липня – дня, коли Шевченко подарував А. О. Лазаревській один з естампів офорта з написом «Афанасьи Алексеевни Лазаревской в знак глубокого уважения Т. Шевченко. 12 июля 1858 года» (фотокопія – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 718). Невдовзі після виконання естампа Шевченко накидав на ньому олівцем чорновий варіант вірша, виправляючи текст у рядках 3, 4, 11 у процесі написання. Незабаром було зроблено виправлення іншим олівцем у рядках 3, 4, 8, 16, 18 і цілком перероблено й переписано наново останні п’ять рядків. 13 липня поет переписав твір до свого щоденника, вже подарованого М. М. Лазаревському напередодні, в день його іменин – 12 липня 1858 р., зробивши в тексті нові виправлення. Нижній шар правки відповідає тексту чорнового автографа на звороті офорта «Свята родина»; верхній шар виправлень частково перенесено до «Більшої книжки»; після рядка 17 Шевченко дописав три нові рядки, частково повторені і в автографі, надісланому М. В. Максимович.

Вперше надруковано за невідомим автографом в журналі «Русская беседа» (1859. – № 3. – С. 5–6) з посвятою Марку Вовчку.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 623–624, за текстом щоденника Шевченка.

Твір активно поширювався в рукописних списках. З невідомого автографа, надісланого Шевченком М. С. Щепкіну у липні 1858 р. (лист не зберігся), В. С. Аксакова 14 липня 1858 р. зробила список твору (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук ф. 10625 / XV с 22, арк. 237 звор.), що має варіанти:

3–4 Пішла собі пошкандибала

А сина Йвана годувать

5–6 Воно сповитеє лежало

У холодочку під снопом

8 Попестила і тихим сном

15–16 І на своїм веселім полі

Удвох свою пшеницю жнуть

19–23 Та й пробудилась, сповила

Свого Івасика малого,

Та копу дожинать пішла,

Поки не чути ланового.

Копію з цього списку В. Аксакова надіслала з листом до М. Г. Карташевської від 2 серпня 1858 р. (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, ф. 10652/XV, с 22, арк. 250–250 звор.).

Від «Більшої книжки» походить список П. Куліша 60-х років XIX ст. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 87). За першодруком виконано рукописні списки: у збірці «Сочинения Т. Шевченко», 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 409–410); у рукописних «Кобзарях» – 1863–1867, Катеринослав (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 811, арк. 6 звор. – 7); 1866 р. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 288–288 звор.). За «Кобзарем Тараса Шевченка» (СПб., 1867) виконано список у збірці Д. Демченка «Кобзарь Тараса Шевченка» 1865 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с 156–157). За невідомим спільним джерелом виконано списки на вклейці до «Кобзаря» 1860 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535, с. 221) та у рукописному збірнику без назви невідомою рукою (Національний музей Тараса Шевченка, А-546).

Вірш написано у Петербурзі в час, коли особливо загострилася проблема скасування кріпосного права. Той факт, що поет зняв останні два рядки, які написав у щоденнику, свідчив про його ставлення до поширених у тогочасній суспільній думці надій на справедливе розв’язання «селянського питання» згори. Будучи гранично актуальним, твір набув широкого розголосу.

Марко Вовчок (Маркович Марія Олександрівна, 1833–1907) – українська та російська письменниця й перекладачка.

Лановий – панський наглядач над кріпаками на польових роботах.

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 279 (канонічний текст), с. 499 – 500 (варіанти), с. 703 – 704 (примітки).