16 [октября]

Тарас Шевченко

От нечего делать зашел я сегодня к Варенцову. Заговорили, разумеется, о Костомарове, и он сообщил мне (по известиям, полученным им из Москвы), что будто бы в Москве между молодежью ходит письмо Костомарова, адресованное на имя государя. Письмо, исполненное всякой истины и вообще пространнее и разумнее письма Герцена, адресованного тому же лицу. Письмо Костомарова якобы написано из Лондона. Если это правда, то наверное можно сказать, что Н[иколай] И[ванович] сопричтен к собору наших заграничных апостолов. Благослови его, Господи, на сем великом поприще!

От Варенцова зашел я к новому знакомому, некоему Петру Петровичу Голиховскому, милому, любезному человеку. Он здесь мимоездом из Питера в Екатеринбург. Он отрекомендовал меня своей эффектной красавице жене. Она – мужественная брюнетка, родом молдаванка, и такой страстно-чувственно-электризующей красоты, какой я не встречал еще на своем веку. Удивительная огненная женщина. П.П. Голиховский между прочим сообщил мне, что в Париже образовался русский журнал под названием «Посредник», редактор Сазонов. Главная цель журнала – быть посредником между лондонскими периодическими изданиями Искандера и русским правительством и еще – обнаруживать подлости «Пчелы», «Le Nord» и вообще правительственные гадости. Прекрасное намерение. Жаль, что это не в Брюсселе или не в Женеве. В Париже как раз коронованный Картуш по-дружески прихлопнет это новорожденное дитя святой истины.

От красавицы Голиховской зашел я к красавице Поповой и остался у нее обедать. Но эта красавица не молдаванке чета, она показалась мне сладкою, мягкою, роскошною, но далеко не огненною такою полною жизни красавицей, как бурная, огненная молдаванка. После обеда у Поповых зашел я к Н.К. Якоби и познакомился у него с некоим симбирским барином Киндяковым, родственником Тимашева, теперешнего начальника штаба корпуса жандармов. Так как Киндяков едет в Петербург, то я и попросил его узнать от своего родственника, долго ли еще продлится мое изгнание и могу ли я когда-нибудь надеяться на совершенную свободу?

У Якоби же встретился я и благоговейно познакомился с возвращающимся из Сибири декабристом, с Иваном Александровичем Анненковым. Седой, величественный, кроткий изгнанник в речах своих не обнаруживает и тени ожесточения против своих не[милосердных?] жестоких судей, даже добродушно подтрунивает над фаворитами коронованного фельдфебеля, Чернышевым и Левашевым, председателями тогдашнего верховного суда. Благоговею перед тобою, один из первозванных наших апостолов!

Говорили о возвратившемся из изгнания Николае Тургеневе, о его книге, говорили о многом и о многих, и в первом часу ночи разошлись, сказавши до свидания.

Примітки

…в Москве между молодежью ходит письмо Костомарова, адресованное на имя государя. – Чутки про такий лист не відповідали дійсності і виникли, можливо, на тій підставі, що М.І. Костомаров у цей час перебував за кордоном, зокрема в Лондоні, де жив О.І. Герцен.

…разумнее письма Герцена… – Йдеться про «Письмо к императору Александру Второму», опубліковане в «Полярной звезде на 1855 год», в якому висловлені міркування О.І. Герцена щодо можливості «реформи зверху» в інтересах селянства.

Голяховський Петро Петрович – петербурзький чиновник, колезький секретар. У службових справах він неодноразово приїздив до Нижнього Новгорода.

…русский журнал под названием «Посредник», редактор Сазонов. – Чутки про видання журналу «Посредник» були безпідставні. Сазонов Микола Іванович (1815–1862) – університетський товариш О.І. Герцена, політичний емігрант, звернувся в цей час до уряду з проханням дозволити йому повернутися на батьківщину.

«Le Nord» – російська урядова газета, виходила з 1855 р. в Брюсселі французькою мовою.

…коронованный Картуш… – Ім’ям французького розбійника XVIII ст. Шевченко називає Наполеона III (1808–1873), який 2 грудня 1851 р. вчинив державний переворот, ліквідував у Франції республіканський лад і проголосив себе імператором.

Киндяков Олександр Львович (1805–1884) – поміщик Симбірської губернії.

Тимашев Олександр Егорович (1818–1893) – начальник штабу корпусу жандармів, генерал-лейтенант.

Анненков Іван Олександрович (1802–1878) – декабрист, член Північного товариства. Був засуджений на двадцятирічну каторгу, відбував її в Нерчинських копальнях. Коли термін каторжних робіт був скорочений до десяти років, отримав дозвіл поселитися спочатку в селі Бєльському Іркутської губернії, потім у місті Туринську Тобольської губернії. У 1839 р. його прийняли на службу в туринський земський суд, а звідти перевели до Тобольська. Після амністії 1856 р. І.О. Анненков одержав можливість виїхати з Сибіру і 1857 р. був призначений чиновником для особливих доручень при нижегородському губернаторі.

Чернишов Олександр Іванович (1786–1857) – князь, з 1832 р. – військовий міністр, а з 1848 р. – голова Державної ради; у 1825–1826 рр. був членом слідчої комісії і верховного суду в справі декабристів.

Левашов Василь Васильович (1783–1848) – граф, член верховного суду в справі декабристів, згодом голова Державної ради і кабінету міністрів.

Говорили о… Николае Тургеневе, о его книге… – Тургенев Микола Іванович (1789–1871) – російський економіст, член Північного товариства декабристів. У 1824 р. виїхав за кордон. Царський уряд заочно засудив його до страти, потім страту замінив довічною каторгою. З 1826 р. – політичний емігрант. З травня по липень 1857 р. Тургенев перебував у Росії. Книжка, про яку йдеться в записі, – тритомна праця «Russie et les Russes» («Росія і росіяни»), видана 1847 р. в Парижі.

Л. Н. Большаков (за участю Н. О. Вишневської)