Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

22.11.1858 р. До М. О. Максимовича

22 листопада 1858 р. С.-Петербург 22 ноября 1858. С. П[етербург].

Спасибі вам, мій щирий, мій єдиний земляче, за ваш шанобний лист, которий я читаю, дивуюсь і не надивуюсь: чого б то мені, скажіть, будьте ласкаві, з своїми віршами плисти по суші, яко по морю під тим парусом! Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? «Парус» у своєму універсалі перелічив всю слав'янську братію, а про нас і не згадав, спасибі йому. Ми вже, бач, дуже близькі родичі. Як наш батько горів, то їх батько руки грів. Не доводиться мені давать під парус свої вірші і того ради, що парус сей надуває заступник того вельможного князя, любителя березової каші. Може, воно так і треба московській натурі. Та нам-то се дуже не вподобалося.

Отак-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я вашої волі, діло се не жарти; самі маєте розум.

Книжник Кожанчиков заходився був печатать мою поезію, так шеф жандармов запретив. Возмутительна, каже. Отаке-то лихо. Добре, що я ще грошей од книжника не взяв. Попокліпав би очима, проциндривши чужі гроші.

Спасибі вашій любій Мар'ї Васильєвні за її ласкаве привітання. Перешліть їй, будьте ласкаві, оцей мій листочок з невеличкими віршами. Та й оставайтеся здорові, нехай вам Бог помагає на все добре. Як побачите С. Т. Аксакова і М. С Щепкіна, то поцілуйте сих старих дітей за мене тричі.

Згадуйте інколи щирого вашого

Тараса Шевченка.


Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 193).

Вперше надруковано в журналі «Глобус» (1925. – № 5. – с. 104 – 105. Публікація М. М. Новицького).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – с. 162 – 163.

Відповідь на лист М. О. Максимовича від 15 листопада 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 123].

Відповідь М. О. Максимовича від 1 грудня 1858 р. див.: Там само. – с. 125 – 126.

чого б то мені… з своїми віршами плисти по суші, яко по морю під тим парусом! – Відповідь на прохання М. О. Максимовича передати для публікації в газеті «Парус», яку збирався видавати І. С. Аксаков, вірші Шевченка «Садок вишневий коло хати…», «Заворожи мені, волхве…», «Муза», що призначалися перед тим для друку в журналі «Русская беседа».

Перша частина листа Шевченка, яка стосується цього питання, текстуально близька до недатованого листа П. О. Куліша до Шевченка, автограф якого зберігся в архіві М. К. Чалого (початок цього листа публікувався в книзі: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченко. – С. 136; заключна частина – в книзі: Листи до Тараса Шевченка. – С. 124). На продовження розмови, яка відбувалася напередодні («Учора я сказав вам дещо про стихи», – зазначив П. О. Куліш у кінцевій частині свого листа, озаглавленій «А се вже до Вас»), П. О. Куліш надіслав Шевченкові такий проект відповіді на пропозицію М. О. Максимовича:

«Дивуюсь я, читаючи Ваш лист, та й не надивуюсь: чого б то мені плисти з своїми віршами по суші під парусом! Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? “Парус” у своєму універсалі перелічив усі народності, тілько забув про нашу, бо ми, бач, дуже однакові, близькі родичі: як наш батько горів, так їх грівся!

Не годиться мені давать свої вірші під парус і того ради, що його надуває чоловік, которий вступивсь за князя, любителя хлости. Може, воно й до ладу по московській натурі, тілько ми сього не вподобали для свого люду, а вже коли в Москві даватимуть хлосту, то даватимуть і на Вкраїні. От що! Ще блаженної пам’яті цар Микола постановив у військових артикулах, щоб москалів із українців більше карати соромом і карати словами або розумне вимовляти, аніж сікти різками. І той знав, що наш народ вийшов уже із того росту, щоб їсти березову кашу, а хазяїн “Паруса”, маючи нашу народность ні за що, думає, що “для хахлов усякий закон гряде”!

От так-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я вашої волі, бо діло се не мале; самі маєте розум.

Як будете писати, то поклонітесь од мене Вашому любому подружжю» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 92, № 118].

Шевченко, досить близько використавши цей текст у своїй відповіді М. О. Максимовичу, разом з тим подекуди й істотно відійшов від нього.

Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? – Мається на увазі літописна оповідь про давньокиївського князя Олега, який під час походу на Візантію 907 р. звелів своєму війську поставити морські човни на колеса й під розгорнутими вітрилами рушити на противника суходолом [Літопис Руський. За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. – К., 1989. – С. 16 – 17]. Можливо, тут натяк на книжку К. С. Аксакова «Олег под Константинополем. Драматическая пародия с эпилогом в 3-х действиях, в стихах» (СПб., 1858), продаж якої в конторі газети «Парус» рекламувався в тодішній пресі.

«Парус» у своему універсалі перелічив всю слов’янську братію, а про нас і не згадав… – У програмному оголошенні «Об издании в 1859 году газеты “Парус”», виданому у вигляді окремого додатку до газети «Московские ведомости» (№ 122 від 11 жовтня 1858 р.), хоча й ішлося про самобутність усіх слов’янських народів, двічі згадано лише «русинів» (тобто українців за межами Російської імперії):

«Все мы, чехи, русские, поляки, сербы, хорваты, болгаре, словенцы, словаки, русины, лужичане, все мы, выражая собою разные стороны многостороннего духа славянского, взаимно пополняем друг друга, и только дружною совокупностью трудов можем достигнуть полноты славянского развития и отстоять свою умственную и нравственную самобытность. Не внешнее политическое, но внутреннее духовное единство нам дорого».

Аналогічний закид цій програмній декларації П. О. Куліш зробив у листі до І. С. Аксакова від 20 листопада 1858 р.:

«Так как у Вас в объявлении “Паруса” исчислены все славянские народности, кроме Малороссийской, то в этом я увидел новое доказательство, что нам больше прежнего надобно о ней позаботиться, и предпринял было литературно-художественный журнал “Хату”»… [Радянське літературознавство. – 1957. – № 19. – С. 102].

Втім, у двох числах «Паруса», які встигли вийти в світ, українська проблематика все ж знайшла своє відображення. У статті «Письма из Польши» зазначено, що «многочисленный люд южнорусский стоит того, чтобы не презирать его собственного языка, чтобы просветители его говорили с ним его собственной речью» (№ 1. – С. 9 – 10). В рецензії П. О. Куліша на «Хохлацькі співки» Крутоярченка відзначено цілковиту несумісність подібних недолугих вправ з усім розвитком української літератури від І. Котляревського до Шевченка й Марка Вовчка (№ 2. – С. 32). Після виходу другого числа газета «Парус» була заборонена за скептичні відгуки про деякі урядові розпорядження та різку критику (з правих позицій) зовнішньої політики Росії в статті М. П. Погодіна «Прошедший год в русской истории».

парус сей надуває заступник того вельможного князя, любителя березової каші. – Редактор-видавець «Паруса» І. С. Аксаков у газеті «Московские ведомости» (1858. – № 130) виступив на захист статті «Некоторые общие черты будущего сельского управления», вміщеної в журналі «Сельское благоустройство» (1858. – № 9), автор якої, князь В. О. Черкаський, пропонував зберегти за сільськими старостами право тілесного покарання селян. Стаття В. О. Черкаського та захист її І. С. Аксаковим викликали обурення передової російської громадськості; журнал «Современник» в огляді «Заметки Нового поэта» писав з цього приводу:

«Если человек, даже очень талантливый и умный, но проникнутый… сословными предрассудками, начнет уверять нас, что для исправления нравственности крестьян необходимо предоставить помещикам право наказывать их 18-ю ударами плети… или что-нибудь вроде этого, то такие господа подвергают себя одинаковому общественному суду – сожалению и смеху» (Современник. – 1858. – № 11. – C. 135).

У відповідь на закид Шевченка М. О. Максимович писав про свою незгоду, і про гостру реакцію М. С. Щепкіна на згадані статті:

«Мені, так же, як і тобі, прийшлось воно дуже не по нутру; а коли б ти бачив, як розходивсь був тут старий Михайло наш – і Господи як…» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 125].

Книжник Кожанчиков заходився був печатать мою поезію… – Див. лист до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. та примітку до нього.

Добре, що я ще грошей од книжника не взяв. – У листі до М. М. Лазаревського Д. Ю. Кожанчиков засвідчив, що Шевченко 1859 р. повернув йому завдаток через П. О. Куліша [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 296].

так шеф жандармов запретив. – У відповідь на лист Шевченка до начальника III відділу В. А. Долгорукова з проханням дозволити йому Друкування літературних творів у довідці від 4 листопада 1858 р. зазначалося:

«…необходимо сделать распоряжение, чтобы со стороны цензурного комитета при рассмотрении его сочинений обращаемо было на оные строжайшее внимание, в особенности на прежде изданные им…» [Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – С. 303].

Спасибі вашій любій Марії Васильєвні за її ласкаве привітання. – Привіт від дружини, яка «зосталась там, на Михайловій горі, на хазяйстві» М. О. Максимович передав у своєму листі з Москви від 15 листопада 1858 р. Одночасно з листом до М. О. Максимовича Шевченко написав листа до М. В. Максимович і переписав для неї свій вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала…»).

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 176 (текст), с. 461 – 464 (примітки).