2. Роль України в політичних планах
до часу Братства
Михайло Возняк
Щоб яснішою вийшла роль Шевченка в поширенні думки про українську державність, годиться коротко спинитися на тих політичних планах по скасуванні останків автономії України російським урядом, котрі сяк чи так торкалися і політичної волі України.
Кільканадцять літ по появі «Історії Русів», а саме в 1791 р. з’явився визначний представник української шляхти граф Василь Капніст у пруського міністра Герцберга з важною політичною місією. Гарною французькою мовою оповів йому, що прислали його до Прусії земляки, бо вже попали в остатню розпуку наслідком «тиранії російського уряду та князя Потьомкіна». Підніс, що козацьке військо має великий жаль до російського уряду, який відібрав йому давні права й вольності та повернув його у російські полки. Тимчасом козацьке військо бажає дуже привернути собі давні порядки й вольності.
Український висланник, що зробив дуже корисне враження на пруського міністра, питав його в імені своїх земляків, чи можуть вони сподіватися помочі Прусії в тім разі, коли б повстали проти Московщини. На це відповів Герцберг, що покищо Прусія живе в згоді з Росією, а на випадок війни між ними буде вже справою самої України зробити все, що потрібно, щоб одержати пруську поміч. Перед своїм від’їздом зазначив Капніст, що в разі, коли б пруський уряд хотів нав’язати зносини з Україною, може зробити це через його брата, що подорожував тоді по Європі. Такі ж заходи робили українські висланники також у французького уряду, бо сліди цього виказують сучасні акти французької дипломатії.
Визвольні змагання українців у першій половині XIX в. зв’язані також із деякими організаціями, головно таємними, які мали на цілі перебудову державного ладу в Росії. Реформаторський рух викликало «Біблійне товариство», засноване в 1814 р. Релігійне виховання народу мало стати підставою з’єднання всіх християнських віроісповідань на основі євангелія. Одначе вороги цього товариства находили в нім щось небезпечніше для царату; вони говорили, що це товариство простує до утворення з цілого людства одної республіки з одною спільною всім вірою.
Реформаторським рухом, що його викликало «Біблійне товариство», покористувалися масонські ложі. Одна з них, а саме «З’єднаних слов’ян» заснувалася в Києві 25 марта 1818 p. Одним із почесних членів цієї ложі був декабрист С. Волконський, рідний брат українського генерал-Губернатора Миколи Репнина, з котрим був знайомий і з донькою котрого приятелював Шевченко. Знову ж у зв’язку з полтавською ложею «Любові правди», до якої належав також батько нової української літератури Іван Котляревський, був план заснувати таємне товариство з змаганнями до політичної незалежності України. Бодай діловодчик слідчої комісії для справи декабристів Боровков прийшов до переконання, що два члени полтавської ложі Новіков і Лукашевич задумували утворити українське товариство й поставити за свою ціль «незалежність України, але зосталися при пробах і не прийшло до заснування товариства».
Цікавий ще один зразок, як виходила ініціатива до політичних організацій від членів масонських лож, що, групуючи людей без огляду на стан, національність і релігію, мали на цілі в першій мірі вироблення характеру й удосконалення людськості. Одним із членів одеської масонської ложі був підпоручник артилерії Петро Борисів, що в рік по замкненні масонських лож заснував в Києві при участи брата й поляка Люблінського таємне «Товариство з’єднаних слов’ян». Він мав на думці «федеративний союз слов’янських племен, подібний до грецького, але далеко досконаліший».
Петро Борисів уложив «Катехизм з’єднаних слов’ян», а деякі його засади не від речі буде тут навести:
«Не бажай мати невільника, коли сам не хочеш бути невільником… Будеш толерантний для всіх віроісповідань… Старатимешся руйнувати всі пересуди, а головно ті, що відносяться до різниці станів… Уживеш навіть своєї зброї, коли цього вимагатиме потреба, в обороні невинності… Ти є слов’янин і на твоїй землі при берегах морей, що оточують її, побудуєш чотири флоти: Чорну, Білу, Далматинську й Ледовату, а в їх середині побудуєш город і в нім башту освіти, і своєю могутністю на троні посадиш. Відти одержуватимеш для себе справедливий суд і його ти обов’язаний слухати… В твоїх портах, слов’янине, цвістимуть торговля й морська сила, а в городі, серед твоєї землі, почне замешкувати справедливість для тебе. Чи бажаєш це мати? З’єднайся з твоїми братами, що від них неуцтво твоїх предків віддалило тебе. Чи бажаєш усе те мати? Пожертвуєш десяту частину твоїх річних прибутків і замешкуватимеш у серцях твоїх приятелів».
Борисів думав запропонувати членам, що мали селян, позволити їм викупитися на волю, а тим, котрі не мали кріпаків, складати якусь суму на викуп людей у тих панів, що зле, з ними обходилися, й пускати їх на волю. З записок іншого члена «Товариства з’єднаних слов’ян» Горбачевського довідуємося, що товариство «за головну ціль мало визволення усіх слов’янських племен від самовласті, знищення національної ненависті, що була між деякими з них, і з’єднання всіх заселених ними земель у федеративнім союзі».
Задумувано означити докладно межі кожної держави, завести у всіх народів форму демократичного представницького уряду, утворити конгрес для управи справами союзу та для зміни, як зайшла б потреба, спільних основних законів, полишаючи кожній державі зайнятися внутрішнім укладом і бути незалежною в уложенні своїх окремих законів.
«Слов’янський союз носив на собі відбитку якоїсь войовничості. Страшна присяга, що обов’язувала членів (товариства) посвячувати всі думки, всі діла для добра та свободи своїх одноплемінників і жертвувати все життя для осягнення цієї цілі, складалася на зброї; від одних своїх приятелів, від одної зброї дожидали слов’яне виповнення своїх бажань; думка, що свобода купується не сльозами, не золотом, але кров’ю, вкорінилася в їх серцях, а слова знаменитого республіканця: «вийнявши з піхви меч проти свого володаря, треба відкинути піхву можливо як найдалі» – мали служити гаслом їх будучого поступування».
Згідно з тим члени «Товариства з’єднаних слов’ян» присягали на меч, що обопільно любитимуть один одного. В «Зложеній під присягою обітниці», що її уложив Борисів, стояло між іншим:
«перейду тисячі смертей, тисячі перешкод, перейду й посвячу останній віддих для свободи та братнього союза благородних слов’ян. А коли нарушу цю присягу, то… хай ця зброя обернеться вістрям у моє серце й наповнить його пекельними муками, хай мінута мого життя, шкідлива для моїх приятелів, буде останньою…»
Товариство мало восьмигранну печатку, де були перечислені вісім «колін» слов’янського племени: «русскі» (себто східні слов’яне), сербо-хорвати, болгаре, чехи, словаки, лужичане, словінці й поляки. Як бачимо, не тільки білоруси, але й другий по москалях щодо чисельності слов’янський народ – український утопився тут в «русскім» морі. Та хоч програма «Товариства з’єднаних слов’ян» забула не то що про державну незалежність України, але навіть і про національну окремішність українців, згадати тут про нього треба було з двох причин: 1) що осідком його був Київ і 2) що відгомін його ідей бачимо в ідеях Кирило-Методіївського братства, напр. у зібранні представників усіх племен або в складанні присяги членів братства.
«Товариство з’єднаних слов’ян» злилося з «Південним товариством» декабристів, під проводом Павла Пестеля. Представник «Південного товариства» Бестужев-Рюмін переконав членів «Товариства з’єднаних слов’ян», що вони не осягнуть своєї цілі – з’єднання всіх слов’янських племен у федерацію республік і що треба наперед збройною силою вибороти тверді підстави для свободи рідного краю.
Пестель виробив проект конституції під назвою «Русская Правда». Тут відмовив він Україні права на незалежність. На його думку
«Фінляндія, Естонія, Лотва, Курляндія, Білорусь, Україна (Малоросія, Новоросія, Бесарабія, Крим), Грузія, увесь Кавказ, землі киргизів, усі сибірські народи й різні інші племена, що жили в середині держави, ніколи не користувалися й ніколи не можуть користуватися самостійною незалежністю… й на будучі часи з причини своєї слабості ніколи не можуть утворити окремих держав».
Зігнорувавши історію й не передбачаючи будущини, Пестель, прихильник республіки з єдиною сильною владою в ній, а противник федералістичного ладу держави, розбив українські землі на «чорноморський й український» край, лишаючи ще в інших краях надграничні полоси. Анальфабетизм Пестеля в українській справі видко вже з того, що українців Чернігівщини й Полтавщини назвав він «малоросами», Харківщини й Курщини «українцями», а Київщини, Поділля й Волині «руснаками».
Знову ж голова «Північного товариства» декабристів Микита Муравйов був прихильником конституційного монархізму, побудованого на широких федеративних підставах. У своїм проекті конституції він пропонував поділити Росію на чотирнадцять держав, що з них дві припадали на українські землі: «українська» з столицею Харковом і «надбужанська» з столицею Києвом. У другій редакції конституції Муравйова творила Україна вже тільки одну українську державу.
Тяжка кара, що постигла декабристів із рук російського уряду, відсунула таємні російські організації на яких пятнадцять літ на пізніше.
На руку таким організаціям були воєнні невдачі Росії на Кавказі. Одною з таких організацій був у Петербурзі гурток Петрашевського, що вже в 1840 р. думав про децентралізовані національні республіки, злучені в російській державі на зразок Злучених Держав у північній Америці. Варто зазначити, що одним із перших завдань уважав Петрашевський уже від 1843 р. пропагувати думку про потребу скасувати кріпацтво. З думок на гурткових сходинах побіч спорів на тему державного ладу цікаве осуджування невільництва військової служби або непризнавання Бога до того часу, поки терпітиме людство.
Подається за виданням: Кирило-Методіївське братство / написав Михайло Возняк. – Львів: накладом фонду «Учітеся, брати мої», з друкарні Ставропігійського інституту, 1921 р., с. 23 – 29.