17 жовтня

Тарас Шевченко

Сьогодні дістав листа від М. Лазаревського і два листи від любого мого незмінного Залеського. Лазаревський пише, що він бачився з графинею Настасією Іванівною і що вони врадили, якщо заборонять мені в’їзд до столиці, просити листом графа Ф[едора] П[етровича], щоб він виклопотав мені цей дозвіл через президента нашого М[арію] М[иколаївну] – для Академії Мистецтв, класи якої я буду з любов’ю відвідувати, як було во время оно. Добрі, благородні мої заступники й дорадники!

Залеський, крім звичайної своєї сердечно-щирої прелюдії, пише, що рисунки мої одержав усі сповна; що деякі з них уже примостив у добрі руки і гроші, 150 карбованців, переслав на ім’я Лазаревського. Невтомний друг! Ще знайомить він мене з якоюсь своєю землячкою-литвинкою, яка недавно вернулася з Італії з величезним вантажем мистецьких творів. Для мене такі явища й позаочі чарівні, і я сердечно дякую моєму другові за це листовне знайомство.

Що значить, що Кухаренко мені не пише? Невже він не дістав мого поличчя та моєї «Москалевої Криниці»? Це було б страх як прикро.

Упившись читанням оцих дружніх любих посланій, увечері вкупі з Овсянниковим пішли ми до палкої молдованки. Страшна, невидана жінка! Гарненько намагнетизувавшись, ми побажали їй щасливої дороги до нелюбого їй Єкатеринбургу і розлучились, може й назавжди. Чудова жінка! Невже кров стародавніх сабінянок так всемогутньо, безконечно живе? Виходить, що так!