6 лютого

Тарас Шевченко

М. О. Дорохова сьогодні проробляла зо своїми молоденькими випускними вихованками пробу прийдешнього акту. Молоденькі вихованки в зелених суконочках і білих пелеринках, в числі… [Число учениць не зазначене. – Ред.], пристойно сиділи на лавках, немов театральні глядачки, і благоговійно слухали, як їх здібні товаришки виконували на фортепіано руколомні п’єси. Між іншим зовсім непогано було виконано на двох інструментах увертюру з «Вільгельма Телля». Потім проказували вірші по-французькому, по-німецькому, та наприкінці панна Беляєва продекламувала свої власні російські вірші на тему: вдячність за виховання; як на її вік – вірші гарні, за що я їй обіцяв подарувати твори І. Козлова, якщо дістану в Нижньому. На закінчення хор проспівав так званий «народній» гімн. І репетиція на цьому скінчилась.

Все це – зле по звичайному, але ось що гидке: в залах інституту, крім лавок та грізного ярмаркового портрету самодержця, – жодної картини, жодної гравюри. Чисто, гладко, як у якомусь манежі. Де ж естетичне виховання жінки? А воно для неї таке необхідне, як повітря, що освіжує віддих. Душогубці!

Після цієї театральної репетиції зайшов до Марії Олександрівни. Зустрів у неї свого давнього знайомого, такого собі п. Шумахера. Він недавно вернувся з закордону й привіз із собою 4-ий № «Колокола». Я вперше сьогодні побачив [цей] часопис і з побожністю поцілував.