22 лютого

Тарас Шевченко

Утретє бачу її вві сні, і все жебрачкою. Це вже не наслідок ролі Антуанети, а чому – не збагну. Сьогодні уявилась вона мені брудна, погана, напівгола, а все ж в українській свитці, але не в білій, як досі, а в сірій, розірваній та задрипаній. З сльозами просила в мене милостині та вибачення за свою нечемність з приводу «Фавста» Губера. Я, звичайно, простив її і на знак примирення хотів поцілувати, але вона щезла. Чи не пророчать нам правдивого убожества оці нічні примари?