Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Журнал / Лютий 1858 р. / 24 лютого

Журнал

Лютий 1858 р.

24 лютого

Тарас Шевченко

Дістав листа від Куліша з дороги до Бельгії, з хутора Мотронівки біля Борзни. Він пропонує мені рисувати сцени з української історії, з пісень та з сучасного народного побуту – рисунки, які можна було б вирізувати на дереві, друкувати в великій кількості, розмальовувати та продавати по найдешевшій ціні. Його думка – замінити [цим] серед нашого люду суздальські вироби. Прекрасна, благородна думка! Але здійснити її можна тільки маючи великі гроші і принести навіть матеріальну користь. Тепер я не можу взятися до такої роботи. Для цього треба ввесь час жити на Україні, щоб була різниця між моїми рисунками та суздальськими. Ще й тому не можу, що я не трачу надії бути в Академії та зайнятися улюбленою акватинтою.

Я так багато перетерпів і пережив у своєму житті, що вже, здавалось би, пора звикнути до цих мерзот. Не можу. Випадково зустрів я Піунову; в мене не вистачило духу їй уклонитись. А чи давно я бачив [у ній] майбутню дружину свою, янгола-хранителя свого, за якого готовий був покласти свою душу? Гидкий контраст! Чудовий лік від любові – несамостійність. У мене все як рукою зняло. Я легше простив би їй найзавзятіше кокетство, ніж оцю дрібну несамостійність, яка мене, а головне – мого старого славного друга, поставила в дуже ніякове становище. Погань пані Піунова! Від голови до п’ят погань!

Завтра Кудлай їде до Владимира; попрошу його взяти й мене з собою. Із Владимира якось доберусь до Нікольського і в обіймах мого давнього щирого приятеля, дасть Бог, забуду і Піунову, і всі мої гіркі втрати та невдачі. Відпочину й на дозвіллі захожусь переписувати для друку свою невільничу поезію. А сьогодні перепишу чужу не поезію, а досить вдалі віршики, присвячені пам’яті «неудобозабываемого» фельдфебеля:

Когда он в вечность преселился,

Наш незабвенный Николай,

К Петру-апостолу явился,

Чтоб дверь ему он отпер в рай.

– Ты кто? – спросил его ключарь.

– Как кто! Известно – русский царь.

– Ты царь? Так подожди немного:

Ты знаешь – в рай тесна дорога,

И узки райские врата:

Смотри, какая теснота!

– Что ж это все за сброд? Простой народ!

– Аль не узнал своих? Ведь это россияне –

Твои бездушные дворяне.

А это вольные крестьяне.

Они все по миру пошли

И нищими к нам в рай пришли.

Тогда подумал Николай:

– Так вот как достается рай!

И пишет сыну: «Милый Саша!

Плоха на небе участь наша.

И если подданных своих ты любишь,

То их богатства поубавь.

А если хочешь в рай ввести,

То всех их по миру пусти!

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 955

Модифіковано : 31.10.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.