Свято в Чигрині

Тарас Шевченко

Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви пановали,

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн;

Базари, де військо, як море червоне,

Перед бунчугами бувало горить,

А ясновельможний на воронім коні

Блисне булавою, море закипить.

Закипить і розлилося

Степами, ярами,

Лихо мліє перед ними…

А за козаками…

Та що й казать… минулося.

А те, що минуло…

Не згадуйте, панибрати…

. . . . . . . . . . . . . . . . .

Та й що з того, що згадаєш,

Згадаєш, заплачеш.

Ну, хоч глянем на Чигирин,

Колись-то козачий.

Із-за лісу, з туману

Місяць випливає,

Червоніє круглолиций,

Горить, а не сяє.

Неначе зна, що не треба

Людям його світу,

Що пожари Україну

Нагріють, освітять.

І смерклося; а в Чигрині

Як у домовині

Сумно… сумно… (отак було

По всій Україні,

Против ночі Маковія,

Як ножі святили).

Людей не чуть; через базар

Кажан костокрилий

Перелетить, на вигоні

Сова завиває,

А де ж люди? над Тясмином

У темному гаю,

Зібралися, старий, малий,

Убогий, багатий

Поєднались. – Дожидають

Великого свята.

У темному гаю, в зеленій діброві,

На припоні коні отаву скубуть,

Осідлані коні, вороні готові,

Куди то поїдуть? кого повезуть?

Он кого, дивіться, лягли по долині,

Неначе побиті, ні слова не чуть.

Ото гайдамаки… на гвалт України

Орли налетіли, вони рознесуть

Ляхам, жидам кару.

За кров і пожари

Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть.

Попід дібровою стоять

Вози залізної тарані,

То щедрої гостинець пані.

Уміла що кому давать,

Нівроку їй, нехай царствує,

Нехай не вадить, як не чує.

Поміж возами нігде стать,

Неначе в ірій налетіло

З Смілянщини, з Чигирина,

Просте козацтво, старшина,

На певне діло налетіли.

Козацьке панство похожає,

В киреях чорних як один,

Нищечком ходя розмовляє

І поглядає на Чигрин.

Старшина первий

Старий Головатий щось дуже коверзує.

Старшина другий

Мудра голова, сидить собі в хуторі, ніби не зна нічого, а, дивися, скрізь Головатий, коли сам, каже, не повершу, то синові передам.

Старшина третій

Та й син же штука! я вчора зострівся з Залізняком, таке розказує про його, що цур йому. Кошовим, каже, буде та й годі, а може ще і гетьманом, коли теє…

Старшина другий

А Гонта нащо? а Залізняк? до Гонти сама… сама писала, коли, каже…

Старшина первий

Цитьте, лишень, здається, дзвонять!..

Старшина другий

Та ні, то люди гомонять.

Старшина первий

Гомонять, поки ляхи почують. Ох, старі голови та розумні, химерять, химерять та й зроблять із лемеша швайку, де можна лантух, там торби не треба; купили хріну, треба з’їсти, плачте, очі, хоч повилазьте, бачили, що купували, грошам не пропадать, а то думають, думають, ні вслух ні мовчки, а ляхи догадаються, от тобі й пшик. Що там за рада, чом вони не дзвонять? Чим спиниш народ, щоб не гомонів? – Не десять душ, а слава Богу, вся Смілянщина, коли не вся Україна. – Он, чуєте, співають.

Старшина третій

Справді, співа щось, піду спиню.

Старшина первий

Не спиняй, нехай співа, аби неголосно.

Старшина другий

Ото, мабудь, Волох (6) – не втерпів-таки старий дурень, треба та й годі.

Старшина третій

А мудро співа, коли не послухаєш – все іншу, підкрадемось та послухаєм, а тим часом задзвонять.

Старшини первий і другий

Ходімо!

Старшини нишком стали за дубом, під дубом сидить сліпий кобзарь. Кругом його запорожці і гайдамаки, кобзарь співа неголосно.

Ой волохи, волохи,

Вас осталося трохи,

І ви, молдовани,

Тепер ви не пани,

Ваші господарі

Наймити татарам,

Турецьким султанам,

В кайданах! в кайданах!

Годі ж, не журіться!

Гарно помоліться,

Братайтеся з нами,

З нами, козаками,

Згадайте Богдана,

Старого гетьмана,

Будете панами,

Та як ми з ножами,

З ножами святими

Та з батьком Максимом

Сю ніч погуляєм,

Ляхів погойдаєм,

Та так погуляєм,

Що аж пекло засміється,

Земля затрясеться,

Небо запалає,

Добре погуляєм!

Запорожець

Добре погуляєм! правду співа, як не бреше, а щоб то з його за кобзарь був, якби не волох.

Кобзарь

Та я й не волох – так тілько, був колись у Волощині, а люди й зовуть Волохом, не знаю за що.

Запорожець

Ну, дарма, утни ще яку-небудь, ану про батька Максима ушкварь.

Гайдамак

Та не голосно, щоб не почула старшина.

Запорожець

А що нам ваша старшина? почує – так послуха, коли має чим слухать, та й годі. У нас один старший, батько Максим, а він, як почує, то ще карбованець дасть, співай, старче Божий, не слухай його.

Гайдамак

Та воно так, чоловіче, я це й сам знаю, та ось що, не так пани, як підпанки, або поки сонце зійде, то роса очі виїсть.

Запорожець

Співай, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо – заснемо.

Гуртом

Справді заснемо, співай яку-небудь.

Літа орел, літа сизий

Попід небесами,

Гуля Максим, гуля батько

Степами, лісами.

Літа орел сизокрилий,

А за ним орлята,

Гуля Максим, гуля батько,

А за ним хлоп’ята,

Запорожці ті хлоп’ята,

Сини його, діти.

Поміркує, загадає,

Чи бити, чи пити,

Чи танцювать? то й ушкварить,

Аж земля трясеться.

Заспіває, заспівають,

Аж лихо сміється.

Горілку, мед не чаркою,

Поставцем черкає,

А ворога, заплющившись,

Ката, не минає.

Отакий-то наш отаман,

Орел сизокрилий,

І воює, і гарцює

З усієї сили,

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу.

Степ і море… скрізь битий шлях,

Скрізь золото, слава.

Шануйтеся ж, вражі ляхи,

Скажені собаки,

Йде Залізняк Чорним шляхом,

За ним гайдамаки.

Запорожець

Оце то так, вчистив, нічого сказать, і до ладу і правда, добре, далебі, добре, що хоче, то так і втне, спасибі, спасибі.

Гайдамак

Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?

Запорожець

Який же бо ти бевзь і справді, бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різать…

Гайдамак

І вішать, і мордовать! добре, єй-богу, добре, ну, це так, далебі, дав би карбованець, якби був не пропив учора. Шкода, ну, нехай стара в’язне, більше м’яса буде, поборгуй, будь ласкав, завтра оддам, утни ще що-небудь про гайдамаки.

Кобзарь

До грошей я не дуже ласий, цур їм, аби була ласка слухать, поки не охрип – співатиму, а охрипну… чарочку-другу тії ледащиці, та й знову. Слухайте ж, панове громадо!

Ночували гайдамаки

В зеленій діброві,

На припоні пасли коні,

Сідлані, готові.

Ночували ляшки-панки

В будинках з жидами.

Напилися, простяглися

Та й . . . . . . . . . . .

Громада

Цить, лишень, здається, дзвонять. Чуєш… ще раз… о…

«Задзвонили, задзвонили»…

Пішла руна гаєм,

«Ідіть же ви та моліться,

А я доспіваю».

Повалили гайдамаки,

Аж стогне діброва,

Не повезли, а на плечах

Чумацькі волові

Несуть вози, а за ними

Сліпий Волох знову:

«Ночували гайдамаки

В зеленій діброві».

Шкандибає, курникає

І гич не до речі.

«Ну, лиш іншу, старче Божий»

З возами на плечах

Кричать йому гайдамаки.

«Добре, хлопці, нате!

Отак, отак, добре, хлопці!

Ануте, хлоп’ята.

Ушкваримо». Земля гнеться,

А вони з возами

Так і ріжуть, кобзарь грає,

Додає словами.

«Ой гоп, таки так,

Кличе Гандзю козак,

Ходи, Гандзю, пожартую,

Ходи, Гандзю, поцілую,

Ходім, Гандзю, до попа

Богу помолиться,

Нема жита ні снопа,

Вари варяниці.

Оженився, зажурився,

Нічого немає,

У ряднині ростуть діти,

А козак співає.

І по хаті ти-ни-ни,

І по сінях ти-ни-ни,

Вари, жінко, лини,

Ти-ни-ни, ти-ни-ни».

Добре! добре! ще раз! ще раз!

«Ой гоп, того дива,

Наварили ляхи пива,

А ми будем шинковать,

Ляшків, панків частовать,

Ляшків, панків почастуєм,

З панянками пожартуєм.

Ой гоп, таки так,

Кличе панну козак,

Панно, пташко моя,

Панно, доле моя,

Не соромся, дай рученьку,

Ходім погуляймо;

Нехай людям лихо сниться,

А ми заспіваймо.

А ми заспіваймо,

А ми посідаймо,

Панно, пташко моя,

Панно, доле моя».

Ще раз! ще раз!

«Якби-таки, або так, або сяк,

Якби-таки, запорозький козак,

Якби-таки молодий, молодий

Хоч по хаті б поводив, поводив.

Страх мені не хочеться

З старим дідом морочиться,

Якби-таки…»

«Цу, цу, скажені, схаменіться!

Бач, розходилися! а ти,

Стара собако, де б молиться,

Верзеш тут погань; от чорти!»

Кричить отаман; опинились,

Бачать, що церков; дяк співа,

Попи з кадилами, з кропилом,

Громада ніби нежива.

Анітелень… поміж возами

Попи з кропилами пішли,

За ними коровги несли,

Як на Великдень над пасками.

«Молітесь, братія! молітесь!»

Так благочинний начина.

«Кругом святого Чигрина

Стане сторожа з того світа.

Не дасть святого розпинать,

А ви Україну ховайте,

Не дайте матері, не дайте

В руках у ката пропадать.

Од Конашевича і досі

Пожар не гасне, люди мруть,

Канають в тюрмах голі, босі…

Діти нехрищені ростуть.

Козацькі діти, а дівчата!

Краю козацького краса

У ляха в’яне, як перш мати,

І непокритая коса

Стидом січеться!.. карі очі

Гаснуть в неволі, розковать

Козак сестру свою не хоче,

Сам не соромиться канать

В ярмі у ляха… горе! горе!

Молітесь, діти, Страшний суд

Ляхи в Україну несуть

І заридають чорні гори.

Згадайте праведних гетьманів,

Де їх могили? де лежить

Останок славного Богдана,

Де Остраницина стоїть

Хоч би убогая могила?

Де Наливайкова? нема!

Живого й мертвого спалили (7).

Де Богун той, де та зима?

Інгул щозиму замерзає.

Не встане Богун загатить

Шляхетським трупом (8). Лях гуляє!

Нема Богдана червонить

І Жовті Води й Рось зелену,

Сумує Корсунь староденний,

Нема журбу з ким поділить.

І Альта плаче: «Тяжко жити,

Я сохну… сохну… де Тарас?! –

Нема, не чуть… не в батька діти!»

Не плачте, братія: за нас

І душі праведних і сила Архістратига Михаїла,

Не за горами кари час

– Молітесь, братія!»

Молились, –

Молились щиро козаки,

Щиро, як діти, не журились,

Думали теє… а зробилось,

Над козаками хусточки.

Одно добро, одна слава –

Біліє хустина,

Та й ту знімуть… а диякон:

«Нехай ворог гине!

Беріть ножі, освятили!»

Ударили в дзвони,

Реве гаєм: «Освятили!»

Аж серце холоне,

Освятили! освятили!

Гине! Шляхта гине!

Розібрали, заблищали

По всій Україні (9).

Приписи Т.Г.Шевченка

6. За гайдамаками ходив кобзар; його називали сліпим Волохом. (Дід розказував.)

7. Павла Наливайка живого спалили в Варшаві, Івана Остраницю і тридцять старшин козацьких після страшної муки розчетвертовали і розвезли їх тіла по всій Україні. Зіновій Богдан і син його Тимофій були поховані в Суботові коло Чигрина; Чарнецький, коронний гетьман, не доставши Чигрина, од злості спалив їх мертвих (Георгій Кониський).

8. Полковник Богун потопив ляхів в Інгулі. Зіновій Богдан вирізав 40 з чим-то тисяч ляхів над Россю в Корсуні. Тарас Трясило вирізав ляхів над Альтою; і та ніч, в котору те трапилось, зоветься Тарасова, або кровава (Бантиш-Каменський).

9. Так про Чигринське свято розказують старі люди.