Вовчок Марко
Марко Вовчок – літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської (1833 – 1907), української письменниці.
Народилась Марія Олександрівна 10 (22) грудня 1833 р. у маєтку Катерининське (знаходився на території сучасного Єлецького району Липецької області РФ, нині не існує) у дворянські родині. Тому її вважали росіянкою з роду.
В 1845 – 1848 рр. навчалась у приватному пансіоні у Харкові, в 1848 – 1851 рр. жила в Орлі у родині своєї тітки. Там вона познайомилась з Опанасом Марковичем (1822 – 1867), який був засланий до Орла за причетність до Кирило-Мефодіївського товариства. У серпні 1850 р. його було звільнено від нагляду поліції і дозволено обирати собі місце проживання і рід служби.
В січні 1851 р. Опанас Маркович обвінчався з Марією, і до 1858 р. вони жили в Україні (Чернігів, Київ, Немирів). В цей час вони разом займались збиранням українського фольклору, що дало Марії можливість опанувати українську мову.
Після смерті царя-«тормоза» Миколи 1-го (1855) в Росії повіяло ліберальним духом. В 1856 – 1857 роках Марія Олександрівна написала серію оповідань українською мовою, котрі пересилала до Петербурга П. Кулішу. Куліш опублікував їх окремою книгою «Народні оповідання Марка Вовчка» (побачила світ на початку 1858 р.). Новаторська форма (оповідання від імені селянок-кріпачок) та рішучий антикріпосницький пафос відповідали настроям того часу. Провідні літературні журнали вмістили позитивні рецензії на книгу, а в 1859 році вона була опублікована в російському перекладі І. С. Тургенева.
Після повернення до Росії Марко Вовчок активно працювала в російській літературі, виступаючи як прозаїк з повістями й романами, літературний критик і перекладач (в основному з французької мови).
Марко Вовчок і Шевченко
1. Пантелеймон Куліш, випускаючи в Петербурзі у світ підготовані ним «» Марка Вовчка, один з перших примірників надіслав Тарасу Шевченку до Нижнього Новгорода (одночасно з листом від 22 грудня 1857 р.). Не одержавши обіцяної книги, Шевченко двічі (4 січня та 26 січня 1858 р.) перепитував Куліша – де вона. Кулішу довелось послати другий примірник (лист від 1 лютого 1858 р.).
2. Уже 18 лютого 1858 р. Шевченко записав до свого «Журналу» високу оцінку «Народних оповідань» і свій намір написати до авторки листа. 22 лютого 1858 р. в листі до М. М. Лазаревського Шевченко просив дізнатись і повідомити йому адресу Марка Вовчка.
3. До написання листа справа дійшла у липні 1858 року, коли з ініціативи Шевченка громада українців у Петербурзі зібрала 120 карбованців і придбала для Марка Вовчка золотий браслет. Шевченко відіслав його, долучивши автограф своєї поезії «Сон» («На панщині пшеницю жала…»), присвяченої Марку Вовчку.
4. Їх особисте знайомство сталось 23 чи 24 січня 1859 р., невдовзі після приїзду Марка Вовчка до Петербурга. 17 лютого 1859 р. Шевченко написав поезію «Марку Вовчку», в якій надзвичайно високо оцінив її талант.
5. Шевченко подарував Марку Вовчку автограф своєї поеми «Неофіти», текст якого був надрукований у Празі в 1876 р. Нині від цього автографа уцілів лише титульний аркуш.
6. Після від’їзду Марка Вовчка за кордон Шевченко написав їй листа (25 травня 1859 р.), на який вона негайно відповіла (на початку червня 1859 р.). Ще один лист Марко Вовчок написала до Шевченка 8 березня 1861 р., ще не знаючи про його смерть…
7. Марко Вовчок використовувала твори Шевченка як цитати та епіграфи у своїх творах; Шевченкові присвячена її повість «» (1859); в 1902 р., публікуючи в журналі «Киевская старина» свою казку «Чортова пригода», письменниця зазначила у примітці, що до писання казок її спонукав Тарас Шевченко.
М. Ж., 26 червня 2016 р.