4.01.1858 р. До П. О. Куліша

Позавчора получив я твоє трете письмо та ще й з грішми 250 карбованців. Спасибі тобі і тому щедрому землякові, що купив мою невольничу роботу. Спасибі вам, други мої сердечнії: зробили ви мене з великим святом. Нехай вам так Господь поможе во всіх ваших начинаніях, як ви мені тепер помогли. Препоганий Нижній Новгород. Копійки нема де заробить; думав уже писать Лазаревському, аж гульк – неначе з неба впали гроші, та ще й на Новий рік. Спасибі вам, друзі мої!

Оповідання Вовчка ще не получив. А «Граматка» твоя так мені на серце пала, що я не знаю, як тобі і розказать. Розкажу колись, як дасть Бог побачимось, а тепер тілько дякую, і ще раз дякую, і білш нічого.

Копу грошей возьми у М. Лазаревського. З «Чорної ради» тепер не нарисую тобі нічого: нема моделі, нема нічого перед очима нашого українського, а брехать на старість не хочеться. Не хочеться рисовать так, аби-то.

Тепер посилаю тобі з оцим добрим чоловіком, з Овсянниковим, свої «Неофіти». Ще недобре викончені. Перепиши їх гарненько і пошли з цим же Овсянниковим старому Щепкіну.

Наробив він мені, оцей старий, лиха: приїзжав до мене на святках колядувать. Я й досі ще хожу неначе з тяжкого похмілля од його колядок. Учистив старий! аж пальці знать. І де в його узялась така жива, сердечно трепещуща, жива натура? Диво, та й годі!

Оставайся здоров, мій брате, мій друже єдиний. Нехай тобі Бог помагає во всіх твоїх добрих начатках. Не забувай мене, твого щирого рідного брата Т. Шевченка.

Шли мені швидше свого Вовчка. Та будь здоров з Новим годом.

Передай оці дві пісні Маркевичу, чи не вчистив би він на їх ноту.

1

Утоптала стежечку

Через яр,

Через гору, серденько,

На базар.

Продавала бублики

Козакам,

Вторговала, серденько,

П'ятака.

Я два шаги, два шаги

Пропила,

За копійку дудника

Найняла:

«Заграй мені, дуднику,

На дуду,

Нехай своє лишенько

Забуду».

Отака я дівчина,

Така я!

Сватай мене, серденько,

Вийду я.

2

На городі коло броду

Барвінок не сходить:

Чомусь дівчина до броду

По воду не ходить.

На городі коло броду

В'яне на тичині

Хміль зелений: не виходить

Дівчина з хатини.

На городі коло броду

Верба похилилась.

Зажурилась дівчинонька,

Тяжко зажурилась.

Плаче, плаче та ридає,

Як рибонька б'ється,

А із неї, молодої,

Поганець сміється.

Примітки

Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. – № 5. – С. 11). Заключна частина листа (від слів «Передай оці дві пісні Маркевичу») реконструюється і подається за копією П. О. Куліша в його недатованому листі до А. М. Маркевича (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, № 10745. XVI с, арк. 102). Реконструкція орієнтовна, оскільки місце цієї приписки Шевченка, а також тексту надісланих ним віршів «Утоптала стежечку» і «Навгороді коло броду» в листі від 4 січня 1858 р. точно не відоме. Вперше цю частину листа (без тексту віршів) надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – с. 208.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. – К., 1929. – Т. 3. – с. 140 – 141, 208.

Відповідь на листи П. О. Куліша від 22 і 23 грудня 1857 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 98 – 99].

Позавчора получив я твоє третє письмо… – Третім листом П. О. Куліша до Шевченка в Нижній Новгород був лист від 22 грудня 1857 р. Про 250 крб. йдеться в його четвертому листі від 23 грудня 1857 р. (див. запис у щоденнику від 3 січня 1858 р.). Можливо, обидва ці листи Шевченко одержав одночасно.

Спасибі тобі і тому щедрому землякові, що купив мою невольничу роботу. – Йдеться про знайомих П. О. Куліша, чернігівських поміщиків В. В. Тарновського-молодшого та Г. П. Ґалаґана, які придбали 17 акварелей Шевченка, намальованих ним під час Каратауської експедиції (тепер з них відомі лише сім). Разом з листом від 13 травня 1857 р. Шевченко надіслав ці акварелі з Новопетровського укріплення в Рачкевичі Бр. Залеському, який виявив готовність допомогти у продажу Шевченкових малюнків [див.: Листи до Тараса Шевченка. – С. 79]. Однак у листах від 20 серпня, 15 вересня, 5 листопада 1857 р. Бр. Залеський сповіщав, що, не бажаючи продавати ці малюнки нарізно й не знайшовши покупця в Литві, він переслав їх З. Сераковському до Петербурга [Там само. – С. 85, 86, 91]. Врешті малюнки потрапили до П. О. Куліша, який у листі до Василя Васильовича Тарновського-молодшого (1837 – 1899) від 1 листопада 1857 р. запропонував їх купити [Киевская старина. – 1899. – № 1. – C. 81 – 82]. Деталі відомі з листа останнього до батька, В. В. Тарновського-старшого, від 15 листопада 1857 р.:

«Панотче! На днях получил я письмо от П. А. Кулиша, в котором он пишет, что Шевченко в Нижнем Новгороде и что прислал свои рисунки, чтобы разыграть в лотерею или продать. Они стоят 250 руб. сер[ебром], так что дорого купить все, но Григорий Павлович Галаган и София Александровна Галаганова берут по части и дают по 80 руб. сер[ебром], то ежели Вы можете, то купите для меня часть. Это будет вместе с. драгоценным приобретением и помощь Тарасу…» [Дорошкевич О. Шевченко в приватному листуванні // Записки Історично-філологічного відділу УАН. – К., 1926. – Кн. 7-8. – С. 375].

Придбані 1857 р. малюнки поклали початок цінній шевченківській колекції, збиранням якої В. В. Тарновський-молодший займався протягом усього життя. Дбайливо зібрані ним автографи, малярські твори, книги, особисті речі Шевченка, публікації його творів та література про нього згодом були передані Чернігівському земству й утворили його унікальний музей; нині вони зберігаються в кількох державних сховищах України [див.: Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В. В. Тарновского. Вып. 1. Шевченко. – К., 1893; Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского. – К., 1898; Гринченко Б. Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского. – Чернигов, 1902. – Т. 2; Я. Ш[угуров]. Памяти В. В. Тарновского // Киевская старина. – 1899. – № 7. – С. 131; Памяти В. В. Тарновского, А. М. Лазаревского и Н. В. Шугурова // Киевская старина. – 1902. – № 7-8. – С. 282 – 292].

…думав уже писать Лазаревському… – М. М. Лазаревському.

Оповідання Вовчка ще не получив. – Марко Вовчок (справжнє прізвище, ім’я та по батькові – Вілінська Марія Олександрівна, по чоловікові – Маркович, 1833 – 1907) – українська письменниця. У листі до Шевченка від 26 листопада 1857 р., не називаючи прізвища Марка Вовчка, П. О. Куліш писав, що вона «такі повісті вдрала, що хоть би й тобі, мій друже», в листі від 22 грудня 1857 р. сповіщав, що надсилає Шевченкові її оповідання «з сею поштою». Вважаючи (як видно з подальшого листування), що до адресата ця книжка не дійшла, П. О. Куліш послав Шевченкові інший примірник 1 лютого 1858 р. [Листи до Тараса Шевченка. – с. 92, 98, 104].

А «Граматка» твоя так мені на серце пала, що я не знаю, як тобі і розказать. – Йдеться про перше видання укладеної П. О. Кулішем «Граматки» (СПб., 1857), в якій, зокрема, були вперше надруковані – без імені автора – кілька Шевченкових переспівів із Псалтиря (псалми 12, 53, 132 повністю та уривки із псалмів 12, 53, 93, 132, 149). Шевченко одержав її 10 грудня 1857 р. через В. Г. Варенцова й схвально оцінив насамперед як один з перших українських підручників для початкової освіти – «первый свободный луч света, могущий проникнуть в сдавленную попами невольничью голову» (див. запис у щоденнику від 10 грудня 1857 р.). Разом з тим він не міг не помітити, що азбука та арифметика становлять лише половину книжки, а решту її обсягу відведено розділам «Погляд на Божу правду, которою держиться світ», «Коротенька священная історія», «Коротка наука християнської віри», «Молитви».

Подібну оцінку книжці дав і М. І. Костомаров у листі від 23 січня 1858 р.: «Мене порадувала ся “Граматка”, не так сама, як та думка, щоб писати для народа» [Листи до Тараса Шевченка. – с. 103]. Укладаючи згодом, 1860 р., свій «Букварь южнорусский» (СПб., 1861), Шевченко, на противагу П. О. Кулішеві, включив до нього й народні прислів’я та дві українські народні думи. Різко негативно поставився він до другого видання Кулішевої «Граматки» (СПб., 1861), про що свідчать спогади М. С. Лескова:

«На столе, перед которым он сидел, лежали две стопки сочиненного им малороссийского букваря, а под рукой у него была другая “малороссийская граматка” […] Видно было, что эта книжка очень его занимает и очень беспокоит […] “…Скажите мне, для кого она написана?.. бо я не знаю, для кого, только не для тех, кого треба навчить розуму”» [Л[еск]ов Н. С. Последняя встреча и последняя разлука с Шевченко // Русская речь. – 1861. – 9 марта].

Копу грошей возьми у М. Лазаревського. – Роздрібна ціна першого видання «Граматки» П. О. Куліша була надто високою – 50 копійок сріблом; це викликало численні нарікання, хоча сам видавець і запевняв, що «се для книжних лавок, а із рук в руки сотнями буде всегда продаваться “Граматка” по 20 к. за книжку» [Киевская старина. – 1898. – № 12. – С. 366]. Випускаючи друге видання «Граматки», П. О. Куліш призначив за нього вдесятеро меншу ціну (5 копійок сріблом) і змушений був удатися до спеціальних пояснень у вміщеному на обкладинці зверненні «До громади», стверджуючи, ніби висока ціна першого видання мала стати своєрідним «матеріальним внеском» інтелігенції в справу народної освіти:

«Друкуючи перву мою, більшу “Граматку”, я добре знав, що не всі земляки її залюблять: тим і ціну їй для книгарень назначив аж цілу копу срібну, що вже коли лаятимуть читаючи, то нехай перше срібну копу заплатять на підмогу нашій письменності».

Можливо, подібні пояснення П. О. Куліш переказав і Шевченкові, надсилаючи йому з В. Г. Варенцовим свою «Граматку».

З «Чорної ради» тепер не нарисую тобі нічого… – Очевидно, це відповідь на прохання П. О. Куліша, переказане Шевченкові усно. У відомому нині їхньому листуванні про ілюстрування Шевченком роману П. О. Куліша «Чорна рада» не йдеться.

Тепер посилаю тобі… з Овсянниковим, свої «Неофіти». – Автограф поеми, переданий П. О. Кулішеві через П. А. Овсянникова, нині не відомий. У листі від 20 січня 1858 р. П. О. Куліш застерігав Шевченка проти публікації поеми з огляду на її антимонархічну спрямованість. На його думку, наявні там випади проти Миколи І могли зашкодити Шевченкові в очах нового царя Олександра II, на якого тоді покладалися невиправдано великі надії. З тих же міркувань він не хотів передавати список поеми М. С. Щепкіну, «бо він з нею всюди носитиметься, і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 102]. Однак Шевченко в листі до П. О. Куліша від 26 січня 1858 р. наполягав, щоб поема була передана М. С. Щепкіну.

Передай оці дві пісні Маркевичу, чи не вчистив би він на їх ноту. – У листі від 4 січня 1858 р. Шевченко надіслав П. О. Кулішеві автографи своїх віршів «Утоптала стежечку…» та «Навгороді коло броду…». Думка попросити А. М. Маркевича покласти на музику його вірші виникла в Шевченка після ознайомлення в Нижньому Новгороді з другим томом упорядкованих П. О. Кулішем «Записок о Южной Руси» (СПб., 1857), де вміщено добірку з 25 календарних, історичних, ліричних та інших українських народних пісень з нотами: «Малороссийские народные песни, положенные на ноты для пения и фортепьяно Андреем Маркевичем. Тетрадь первая» (С. 209 – 256).

У листі до П. О. Куліша від 5 грудня 1857 р. Шевченко просив «поцілувати Маркевича… за його ноти». П. О. Куліш передав А. М. Маркевичу не автографи Шевченкових віршів, а свою копію з них, засвідчивши Шевченкове авторство: «Пише Тарас: “Передай оці дві пісні Маркевичу, чи не вчистив би він на їх ноту”. А пісні, як бачите, його». У листі до Шевченка від 20 січня 1858 р. П. О. Куліш перепитував: «Пісні твої дуже гарні. Невже обидві ти сам скомпонував? “Дуда” наче мені знакома» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 103], на що Шевченко відповів йому в листі від 26 січня 1858 р.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 151 – 152 (текст), с. 426 – 429 (примітки).