17 червня

Тарас Шевченко

Сьогодні в четвертій годині ранку прийшов я на город. Ранок був тихий, прекрасний. Вивільги та ластівки тільки зрідка порушували сонну й солодку ранішню тишу. Від деякого часу, відколи мені дозволено віддалятися самому, я надзвичайно полюбив самоту. Мила самота! Нічого не може бути в житті солодше, чарівніше за самоту; особливо перед лицем усміхненої, квітучої красуні – Матері-Природи. Під її солодкою чарівливою принадою людина мимохіть сама в себе заглиблюється й «видит Бога на землі», як каже поет. Я й раніше не любив гучної діяльності або, краще сказати, гучного безділля.

Але після десятилітнього життя в казармі самота мені видається справжнім раєм. А проте, не можу ні за що взятися. Ані найменшої охоти до праці. Сиджу або лежу мовчки цілими годинами під своєю улюбленою вербою, і хочби на сміх що-небудь заворушилося в уяві. Так таки – зовсім нічого. Справжній застій. І такий томливий стан почався в мене від 7 квітня, себто від дня, коли я одержав лист від М. Лазаревського.

Свобода й дорога мене цілком поглинули. Спасибі ще Кулішеві, що догадався прислати книжок, в то я не знав би, що з собою робити. Особливо вдячний я йому за «Записки о Южной Руси». Я цю книгу скоро з пам’яті буду читати. Вона мені так живо, так чарівливо-живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, що я, немов із живими, розмовляю з її сліпими лірниками та кобзарями. Найпрекрасніший, найблагородніший твір. Діамант у сучасній історичній літературі. Пошли тобі Господи, друже мій щирий, силу, любов і терпіння продовжувати цю безцінну книгу. Прочитавши перший раз цю діамантову книгу, я осмілився був поробити завваги, але, коли прочитав удруге й утретє, то побачив, що помітки мої – помітки п’яної людини й нічого більше (крім Суботова, себто щодо місця колишнього дому Богдана Хмельницького). Але такої нікчемної плямочки не слід помічати на дорогоцінній тканині. Я обіцяв, начитавшись досхочу цієї книги, послати її Кухаренкові, і тепер шкодую, що обіцяв: поперше через те, що я ніколи не начитаюсь досхочу; а по-друге через те, що краї книги поплямлені недоречними заввагами. Дасть Бог, я йому із Петербургу вишлю чистенький примірник.

Учорашній водевіль закінчився сьогодні, як і треба було сподіватись, мировою та гомеричною пиятикою – із співаками. Цікаво знати, чим закінчиться весілля? – Мабуть, бійкою.