16 червня

Тарас Шевченко

Сьогодні неділя. Я ночував на городі. Вранці був у форті. Дощ (дуже рідке явище) перешкодив мені вернутися на город, і я зостався обідати у Мостовського. Мостовський – одна-однісінька людина з усієї залоги, яку я люблю й поважаю. Людина – не пліткар, не верхогляд, людина акуратна, статечна й у високій мірі благородна. Говорить погано по-російському, але російську мову знає краще, ніж вихованці Нєплюєвського корпусу. Підчас повстання поляків 1830 р. він служив в артилерії бувшої польської армії і з військовополонених взяли його «рядовим» на російську службу. Я чув од нього багато надзвичайно цікавих подробиць про революцію 1830 року. Варте уваги те, що поляк оповідає про власні подвиги й невдачі без найменших прикрас – рідка риса у військової людини, особливо у поляка. Одним словом, Мостовський – людина, з якою можна жити, не дивлячись на сухість і прозаїчність його вдачі.

Сьогодні ж наймиліша міледі М[єшкова] розповіла мені, зрештою не в секреті, з усіма подробицями, історію про бійку, що виникла між майбутнім тестем та майбутнім зятем. Із цієї історії можна було б викроїти водевіль, – звичайно, водевіль для тутешньої публіки. Назвати його можна: «Весільний подарунок або недошита блузка». Справа ось у чому. Наречений виїхав минулого місяця до Астрахані купити весільні подарунки для своєї нареченої. Для цієї милої потреби взяв він у свого майбутнього тестя, такого ж голодранця, як і він сам, останні крихти з тим, щоб, як дістане платню, ці крихти повернути. Добре. Наречений вертається з Астрахані й дає унтер-офіцерші Петровій пошити для своєї молодої бавовняну сукню й перкалеву блузку. Добре. Унтер-офіцерша шиє, а тимчасом приходить для залоги платня.

Та ба! Сердешному молодому на руки видано всього тільки два [карбованці] з копою, а решту відраховано в батальйоні за його власними квитками. Але герой, начебто нічого не сталося, посилає свого вірного раба Григорія до спиртоміра за квартою недогару і з фізіономією переможця, в супроводі Григорія з квартою в руках, вирушає до майбутнього тестя. Починаються привітання з нагоди одержаної платні.

Та ба! Кінь на чотирьох ногах, та й той спотикається. Бідний наречений занадто захопився майбутнім щастям. І в запалі мрій пробовкнувся, що він одержав платні всього тільки два з копою. Розчарований майбутній тесть також у запалі обурення затопив свого милого зятечка цибухом по лобі та так влучно затопив, що аж кров приснула з благородного чола. Але, щоб не показати перед сусідами, що між ними вийшла контра, вони обидва взялись бити собаку. Бідний собака! Але на цьому справа не стала. Догадливий ранений герой біжить до швачки; та ба! – сукня вже віддана нареченій; зосталась тільки недошита блузка; він одбирає у швачки цю невикінчену річ і заставляє жидкові-солдатові за дві чарки горілки. Дуже милий і повчальний міг би вийти водевільчик!

І ця гидка подія не виходить із кола звичайних подій у Новопетровському форті. І я в цій ямі, серед цієї моральної гидоти вже сьомий рік кінчаю. Страшно! Тепер, коли вже довідались про моє звільнення, найближчі мої начальники, фельдфебель і ротний командир, не звільняючи мене від муштри та караула, дозволили мені вільні від служби години проводити на городі, за що я їм сердечно вдячний. На городі або в садку – літня резиденція нашої комендантші, і ввесь вільний час тепер я проводжу в її родині; вона має двоє милих дітей: Наташеньку й Наденьку, і це єдиний мій відпочинок і розвага в цьому обридлому куті.