Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Кобзар / 1847 р. / Чернець

Кобзар

1847 р.

Чернець

Тарас Шевченко

X

Варіанти тексту

Опис варіантів

У Києві на Подолі

Було колись… І ніколи

Не вернеться, що діялось,

Не вернеться сподіване,

Не вернеться… А я, брате,

Таки буду сподіватись,

Таки буду виглядати,

Жалю серцю завдавати.

У Києві на Подолі

Братерськая наша воля

Без холопа і без пана,

Сама собі у жупані

Розвернулася весела,

Аксамитом шляхи стеле,

А єдвабном застилає

І нікому не звертає.

У Києві на Подолі

Козаки гуляють.

Як ту воду, цебром-відром

Вино розливають.

Льохи, шинки з шинкарками,

З винами, медами

Закупили запорожці

Та й тнуть коряками.

А музика реве, грає,

Людей звеселяє.

А із Братства те бурсацтво

Мовчки виглядає.

Нема голій школі волі,

А то б догодила…

Кого ж то там з музикою

Люде обступили?

В червоних штанях аксамитних

Матнею улицю мете.

Іде козак. – Ох, літа! літа!

Що ви творите? – На тоте ж

Старий ударив в закаблуки,

Аж встала курява! Отак!

Та ще й приспівує козак:

– По дорозі рак, рак,

Нехай буде так, так.

Якби таки молодиці

Посіяти мак, мак.

Дам лиха закаблукам,

Дам лиха закаблам,

Останеться й передам.

А вже ж тії закаблуки

Набралися лиха й муки!

Дам лиха закаблукам,

Дам лиха закаблам,

Останеться й передам!

Аж до Межигорського Спаса

Потанцював сивий.

А за ним і товариство

І ввесь святий Київ.

Дотанцював аж до брами,

Крикнув: «Пугу! пугу!

Привітайте, святі ченці,

Товариша з Лугу!»

Свята брама одчинилась,

Козака впустили,

І знов брама зачинилась,

Навік зачинилась

Козакові. Хто ж цей сивий

Попрощався з світом?

Семен Палій, запорожець,

Лихом не добитий.

Ой високо сонце сходить,

Низенько заходить.

В довгій рясі по келії

Старий чернець ходить.

Іде чернець у Вишгород

На Київ дивитись,

Та посидіть на пригорі,

Та хоч пожуритись.

Іде чернець Дзвонковую

У яр воду пити

Та згадує, як то тяжко

Було жити в світі.

Іде чернець у келію

Меж стіни німії

Та згадує літа свої,

Літа молодії.

Бере письмо святе в руки,

Голосно читає…

А думкою чернець старий

Далеко літає.

І тихнуть Божії слова

І в келії, неначе в Січі,

Братерство славне ожива.

А сивий гетьман, мов сова,

Ченцеві зазирає в вічі.

Музика, танці і Бердичів.

Кайдани брязкають… Москва,

Бори, сніги і Єнісей…

І покотились із очей

На рясу сльози… Бий поклони!

І плоть старечу усмиряй.

Святе писаніє читай,

Читай, читай та слухай дзвона,

А серцеві не потурай,

Воно тебе в Сибір водило,

Воно тебе весь вік дурило.

Приспи ж його і занехай

Свою Борзну і Фастовщину,

Загине все, ти сам загинеш.

І не згадають, щоб ти знав…

І старець тяжко заридав.

Читать писаніє покинув.

Ходив по келії. Ходив,

А потім сів і зажурився:

– Для чого я на світ родився,

Свою Україну любив? –

До утрені завив з дзвіниці

Великий дзвін. Чернець мій встав,

Надів клобук, взяв патерицю,

Перехрестився, чотки взяв…

І за Україну молитись

Старий чернець пошкандибав.


Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 111 – 117) [«Мала книжка»];

– варіанти автографа, надісланого Я. Г. Кухаренкові (Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 3 – 4) [Лист до Я.Кухаренка];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 49–52);

– список М. П. Федорова 1860 р., авторизований Шевченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 60, с. 1–4) [Список М.П.Федорова].

– першодрук у журналі «Основа» (1861. – № 1. – С. 7–10) [Першодрук].

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи і список не датовано. У першодруці дата: «1848. Орська кріпость».

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня – грудень 1847 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Повернувшись з Аральської описової експедиції до Оренбурга, Шевченко наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня) переписав поему з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 12 до зшитка за 1846–1847 рр.). Спочатку поема була більшою на 36 рядків. Пізніше, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко перекреслив останні 36 рядків поеми і на початку дописав іншим почерком присвяту:

«П. Кулішу».

5 червня 1857 р., незадовго до виїзду з Новопетровського укріплення, Шевченко переписав поему «Чернець» з «Малої книжки» і разом з щойно створеною тоді новою редакцією поеми «Москалева криниця» та віршем «Садок вишневий коло хати…», також переписаним з «Малої книжки», послав Я. Г. Кухаренкові.

«Я умисне, – писав він того ж дня у листі до Я. Г. Кухаренка, – приписав «Ченця» і «Вечір» Садок вишневий коло хати…». – Ред.], щоб порівняв його з «Криницею», бо «Криниця», бач, сьоголітня, а «Чернець» і «Вечір» богзна-колишні. Чи помолодшав я через 10 літ неволі, чи постарішав серцем, скажи мені, мій брате рідний».

21 лютого 1858 р. Я. Г. Кухаренко відповідав поетові:

«Письмо до тебе на ім’я Єленєва [наглядача шпиталю в Астрахані Х. М. Єленєва. – Ред.] за «Москаля» [йдеться про «Москалеву криницю». – Ред.], «Ченця» і «Майский вечер» я писав, дивуюсь, що ти не получив його… Ти, брате Тарасе Григоровичу, тепер в Пітері позбиравши таке, як «Москалева криниця», «Чернець», «Майський вечер» і проче що, та й тиснув би в друкарні, нехай ідуть на світ Божий, а якщо сам не схочеш хлопоту, то чи не візьметься пан Куліш, він, видно, парняга добрий, я його «Записки українські» [йдеться про «Записки о Южной Руси». – Ред.] маю й читаю – не начитаюсь» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 113–114].

Автографи поем «Чернець», «Москалева криниця» та вірша «Садок вишневий коло хати…» тепер не відомі. 1900 р. О. Я. Кониський повідомляв про них:

«…Я вдався до О. Я. Кухаренка, просячи у його точних списків з листів Шевченка до покійного батька його, Кухаренка, до Яківа Герасимовича. Вп. О. Кухаренко замість списків переслав до мене оригінали: з них показалося, що Шевченко при листі 5/17 червня р. 1857 переслав до Кухаренка свої поеми «Москалева криниця» і «Чернець» і вірші «Вечір» [так передається назва «Майський вечір». – Ред.]. Порівнявши отсі твори з друкованими, я спостеріг значні відміни…» [Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1900. – Кн. 1. – С. 1–2].

У переважній більшості наведені далі відміни засвідчують, що Шевченко не копіював «Малу книжку», а в деяких випадках створював нові варіанти, як, наприклад, у рядках 15 («А шовками застилає» замість «А єдвабном застилає»), 51 («Достанеться й передам» замість «Останеться и передам»).

Під час короткочасної зупинки Шевченка в Астрахані по дорозі з заслання 18 серпня 1857 р. С. А. Незабитовський переписав собі в зошит поему «Чернець» і поезію «А. О. Козачковському» з «Малої книжки», Шевченко переписав йому у цей же зошит вірш «Ще як були ми козаками…» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 75).

У березні 1858 р. у Москві не раніше 14 (цим числом датовано попередню поему «Іржавець») і не пізніше 15 березня (цим числом датовано поезію «Ой стрічечка до стрічечки…», яка разом з поезіями «Один у одного питаєм…» та «Самому чудно. А де ж дітись?..» йде після поеми «Чернець»), Шевченко переписав поему «Чернець» з «Малої книжки» до «Більшої книжки», значно переробивши її. Присвяту П. Кулішу знято.

Список М. П. Федорова (ймовірно, з «Більшої книжки») постав у зв’язку з необхідністю одержати дозвіл цензури на читання поеми «Чернець» у пасажі на літературному вечорі. Це один із тих списків, які згадано в записці секретаря Літературного фонду М. П. Федорова до Шевченка від 8 жовтня 1860 р.:

«Посылаю Вам переписанные стихотворения Ваши. Продержите корректуру и, если найдете кое-что неверное – ответьте. Завтра же я зайду за ними и снова перепишу» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 166].

На рукопису – дозвіл цензора В. Бекетова прочитати «в публичном чтении в пользу Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 60, с. 1). Назву «Чернець» у списку закреслено і написано «Семен Палій (Малороссийское предание)».

Першодрук у журналі «Основа» здійснено за «Більшою книжкою», але з присвятою П. Кулішеві й з відмінами у рядках 15, 46, 51, 92 і 119. У першодруку поему датовано: «1848, Орська кріпость».

В Інституті російської літератури (Пушкінський дім) РАН зберігається список невідомою рукою з датою «1857 року», одержаний від нащадків родини О. М. Островського [див.: Вільчинський В. П. До творчої історії поеми «Чернець» // Збірник праць одинадцятої наукової шевченківської конференції. – К., 1963. – С 119–124].

Списки у рукописному «Кобзарі» 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 23–27), у рукописному «Кобзарі» 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 6–8), у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 331–336), у списку невідомою рукою (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 85) походять від першодруку. У складальному примірнику «Кобзаря» 1867, що пізніше належав І. І. Данилевичу, наводяться рядки 120–155, закреслені у «Малій книжці». Вони супроводжуються приміткою:

«Конец поэмы «Чернец», написанной Шевченком в 1847 р. в Орской крепости. Записан мной, Иваном Ивановичем Данилевичем, в г. Миргороде Полтавской губернии из рукописи, списанной Сергеем Климовичем Пасишниченко у наследников одного из друзей покойного поэта. Записан в 1911 году» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 86, арк. 1 звор.].

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 368–372 (подано за першодруком).

Пригадуючи читані до заслання збірники І. І. Срезневського «Запорожская старина», «Историю Малой России» Д. Бантиша-Каменського, «Историю Малороссии» М. Маркевича, а ще більше – народні пісні (почасти записані ним самим) про Семена Палія, Шевченко малює образ одного з героїв визвольної боротьби кінця XVII – початку XVIII ст. на Правобережній Україні, вкладаючи в нього, за словами М. Рильського, «одну з найпалкіших своїх думок, одне з найпалкіших своїх почуттів» [Рильський М. Патріотична поема // Літературна Україна. – 1964. – 9 березня]. Хоч Шевченко і мав певні підстави, орієнтуючись на історичні праці своїх сучасників, припускати, що чернецтво Палія – історичний факт (насправді Семен Палій ченцем не був), для нього це насамперед художньо-композиційний прийом з метою покласти головний акцент на трагічному моменті в житті героя-патріота, який багато зробив для волі рідного краю, але не бачив і не міг бачити близької перспективи на волю.

А із братства те бурсацтво… – Київське братство, що мало характер релігійно-просвітницької організації, заснувало 1615 р. школу при Братському (Богоявленському) монастирі у Києві на Подолі. У 1632 р. Петро Могила об’єднав цю школу з лаврською і вона одержала назву Києво-Могилянської колегії як вищого учбового закладу. У 1701 р. колегію реорганізовано в академію. Студентський гуртожиток при колегії, а згодом і академії, називався бурсою, звідки й походить слово «бурсацтво».

«По дорозі рак, рак…» – Цю пісню склав Шевченко за взірцем родної чабарашки «По дорозі жук, жук…». Дальші її рядки майже дослівно запозичено з народної пісні «Од Києва до Лубен».

Аж до Межигорського Спаса… – Йдеться про Межигірський Спасо-Преображенський монастир, заснований біля Вишгорода (тепер місто Київської області).

Палій Семен – Гурко Семен Пилипович (40-і роки XVII ст. – січень 1710 р.) – фастівський і білоцерківський полковник, один із ватажків визвольної боротьби на Правобережній Україні проти польських загарбників.

В. Є. Шубравський та В. С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 49 – 52 (канонічний текст), с. 402 – 405 (варіанти), с. 583 – 586 (примітки).

Стежки

1847 р.

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Кобзар

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3994

Модифіковано : 8.09.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.