Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

«Не спалося, а ніч, як море…»

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

Не спалося, а ніч, як море.

(Хоч діялось не восени,

Так у неволі.) До стіни

Не заговориш ні про горе,

Ні про младенческие сны.

Верчуся, світу дожидаю,

А за дверима про своє

Солдатськеє нежитіє

Два часовії розмовляють.

1

Така ухабиста собой,

И меньше белой не дарила.

А барин бедненькой такой.

Меня-то, слышь, и подсмотрили,

Свезли в Калугу и забрили.

Так вот те случай-то какой!

2

А я… аж страшно, як згадаю.

Я сам пішов у москалі;

Таки ж у нашому селі

Назнав я дівчину… Вчащаю

І матір удову єднаю.

Так пан заклятий не дає.

«Мала, – каже, – нехай дождуся».

І, знай, вчащаю до Ганнусі.

На той рік знову за своє;

Пішов я з матір’ю просити.

«Шкода, – каже, – і не проси.

П’ятсот, – каже, – коли даси,

Бери хоч зараз…» Що робити!

Головко бідна! Позичать?

Та хто таку позичить силу?

Пішов я, брате, зароблять.

І де вже ноги не носили,

Поки ті гроші заробив.

Я годів зо два проходив

По Чорноморії, по Дону…

І подарунків накупив

Найдорогіших… От вертаюсь

В село до дівчини вночі –

Аж тілько мати на печі,

Та й та, сердешна, умирає,

А хата пусткою гниє.

Я викресав огню, до неї…

Од неї пахне вже землею,

Уже й мене не пізнає!

Я до попа та до сусіди,

Привів попа, та не застав –

Вона вже вмерла. Нема й сліду

Моєї Ганни. Я спитав

Таки сусіду про Ганнусю.

«Хіба ти й досі ще не знаєш?

Ганнуся на Сибір пішла.

До панича, бачиш, ходила,

Поки дитину привела

Та у криниці й затопила».

Неначе згага запекла.

Я ледве-ледве вийшов з хати,

Ще не світало. Я в палати

Пішов з ножем, не чув землі…

Аж панича вже одвезли

У школу в Київ. От як, брате!

Осталися і батько й мати,

А я пішов у москалі.

І досі страшно, як згадаю.

Хотів палати запалить

Або себе занапастить,

Та Бог помилував… А знаєш,

Його до нас перевели

Із армії чи що?

1

Так что же,

Ну, вот теперь и приколи.

2

Нехай собі. А Бог поможе,

І так забудеться колись.

Вони ще довго говорили,

Я став перед світом дрімать,

І паничі мені приснились

І не дали, погані, спать.


Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф в окремому рукопису циклу «В казематі» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 69, с. 3–4) [Окремий рукопис];

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 40 – 45) [«Мала книжка»].

Подається за «Малою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» й «Малій книжці» та часом ув’язнення Шевченка в казематі III відділу з 17 квітня по 30 травня 1847 р., орієнтовно: 19–30 травня 1847 р., С.-Петербург.

Вірш створений одночасно з усім циклом «В казематі» і спочатку входив до цього циклу. Первісний автограф не відомий. До найранішого відомого рукопису циклу «В казематі» вірш занесено між поезіями «Садок вишневий коло хати…» та «Рано-вранці новобранці…», після поезії «Весеннє сонечко ховалось…» («Н. Костомарову»), яка в окремому автографі (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 2) має дату: «1847 мая 19». З автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» Шевченко після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), переписав цикл, а в його складі з деякими виправленнями і вірш «Не спалося, а ніч, як море…», до «Малої книжки» (до третього зшитка за 1846–1847 рр.). Тут вірш так само міститься між поезіями «Садок вишневий коло хати…» та «Рано-вранці новобранці…» і має в складі циклу порядковий номер 9. Перебуваючи в Москві, 18 березня 1858 р., поет переписав цикл «В казематі» з «Малої книжки до «Більшої книжки», але не увів до нього вірш «Не спалося, а ніч, море…».

Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д, Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 400-402 і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів. – Т. 2. – С. 184–186 (в обох виданнях подано за «Малою книжкою»).

Ни про младенческие сны… – Неточна цитата з вірша В. А. Жуковського «Цветок» («Цвет завета»).

И меньше белой не дарила. – Тобто дарувала не менше 25 карбованців. У Російській імперії 1820–1843 рр. паперові гроші (асигнації) вартістю 25 карбованців і вище друкувалися на білому папері. Пізніше термін «белая», «беленькая» закріпився і на означення всіх асигнацій вартістю в 25 карбованців.

В. Є. Шубравський та В. С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 21 – 23 (канонічний текст), с. 386 (варіанти), с. 570 (примітки).