«Не спалося, а ніч, як море…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Не спалося, а ніч, як море.
(Хоч діялось не восени,
Так у неволі.) До стіни
Не заговориш ні про горе,
Ні про младенческие сны.
Верчуся, світу дожидаю,
А за дверима про своє
Солдатськеє нежитіє
Два часовії розмовляють.
1
Така ухабиста собой,
И меньше белой не дарила.
А барин бедненькой такой.
Меня-то, слышь, и подсмотрили,
Свезли в Калугу и забрили.
Так вот те случай-то какой!
2
А я… аж страшно, як згадаю.
Я сам пішов у москалі;
Таки ж у нашому селі
Назнав я дівчину… Вчащаю
І матір удову єднаю.
Так пан заклятий не дає.
«Мала, – каже, – нехай дождуся».
І, знай, вчащаю до Ганнусі.
На той рік знову за своє;
Пішов я з матір’ю просити.
«Шкода, – каже, – і не проси.
П’ятсот, – каже, – коли даси,
Бери хоч зараз…» Що робити!
Головко бідна! Позичать?
Та хто таку позичить силу?
Пішов я, брате, зароблять.
І де вже ноги не носили,
Поки ті гроші заробив.
Я годів зо два проходив
По Чорноморії, по Дону…
І подарунків накупив
Найдорогіших… От вертаюсь
В село до дівчини вночі –
Аж тілько мати на печі,
Та й та, сердешна, умирає,
А хата пусткою гниє.
Я викресав огню, до неї…
Од неї пахне вже землею,
Уже й мене не пізнає!
Я до попа та до сусіди,
Привів попа, та не застав –
Вона вже вмерла. Нема й сліду
Моєї Ганни. Я спитав
Таки сусіду про Ганнусю.
«Хіба ти й досі ще не знаєш?
Ганнуся на Сибір пішла.
До панича, бачиш, ходила,
Поки дитину привела
Та у криниці й затопила».
Неначе згага запекла.
Я ледве-ледве вийшов з хати,
Ще не світало. Я в палати
Пішов з ножем, не чув землі…
Аж панича вже одвезли
У школу в Київ. От як, брате!
Осталися і батько й мати,
А я пішов у москалі.
І досі страшно, як згадаю.
Хотів палати запалить
Або себе занапастить,
Та Бог помилував… А знаєш,
Його до нас перевели
Із армії чи що?
1
Так что же,
Ну, вот теперь и приколи.
2
Нехай собі. А Бог поможе,
І так забудеться колись.
Вони ще довго говорили,
Я став перед світом дрімать,
І паничі мені приснились
І не дали, погані, спать.
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф в окремому рукопису циклу «В казематі» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 69, с. 3–4) [Окремий рукопис];
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 40 – 45) [«Мала книжка»].
Подається за «Малою книжкою».
Автографи не датовані.
Датується за місцем автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» й «Малій книжці» та часом ув’язнення Шевченка в казематі III відділу з 17 квітня по 30 травня 1847 р., орієнтовно: 19–30 травня 1847 р., С.-Петербург.
Вірш створений одночасно з усім циклом «В казематі» і спочатку входив до цього циклу. Первісний автограф не відомий. До найранішого відомого рукопису циклу «В казематі» вірш занесено між поезіями «Садок вишневий коло хати…» та «Рано-вранці новобранці…», після поезії «Весеннє сонечко ховалось…» («Н. Костомарову»), яка в окремому автографі (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 2) має дату: «1847 мая 19». З автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» Шевченко після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), переписав цикл, а в його складі з деякими виправленнями і вірш «Не спалося, а ніч, як море…», до «Малої книжки» (до третього зшитка за 1846–1847 рр.). Тут вірш так само міститься між поезіями «Садок вишневий коло хати…» та «Рано-вранці новобранці…» і має в складі циклу порядковий номер 9. Перебуваючи в Москві, 18 березня 1858 р., поет переписав цикл «В казематі» з «Малої книжки до «Більшої книжки», але не увів до нього вірш «Не спалося, а ніч, море…».
Вперше надруковано у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д, Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 400-402 і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів. – Т. 2. – С. 184–186 (в обох виданнях подано за «Малою книжкою»).
Ни про младенческие сны… – Неточна цитата з вірша В. А. Жуковського «Цветок» («Цвет завета»).
И меньше белой не дарила. – Тобто дарувала не менше 25 карбованців. У Російській імперії 1820–1843 рр. паперові гроші (асигнації) вартістю 25 карбованців і вище друкувалися на білому папері. Пізніше термін «белая», «беленькая» закріпився і на означення всіх асигнацій вартістю в 25 карбованців.
В. Є. Шубравський та В. С. Бородін
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 21 – 23 (канонічний текст), с. 386 (варіанти), с. 570 (примітки).