Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

7. Н. Костомарову

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

Веселе сонечко ховалось

В веселих хмарах весняних.

Гостей закованих своїх

Сердешним чаєм напували

І часових переміняли,

Синємундирих часових.

І до дверей, на ключ замкнутих,

І до решотки на вікні

Привик я трохи, і мені

Не жаль було давно одбутих,

Давно похованих, забутих,

Моїх кровавих тяжких сльоз.

А їх чимало розлилось

На марне поле. Хоч би рута,

А то нічого не зійшло!

І я згадав своє село.

Кого я там, коли покинув?

І батько й мати в домовині…

І жалем серце запеклось,

Що нікому мене згадати!

Дивлюсь – твоя, мій брате, мати,

Чорніше чорної землі,

Іде, з хреста неначе знята…

Молюся! Господи, молюсь!

Хвалить тебе не перестану!

Що я ні з ким не поділю

Мою тюрму, мої кайдани!


Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф в окремому рукопису циклу «В казематі» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 69, с. 2-3) [Окремий рукопис];

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 37–38) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф на окремому аркуші (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 2) [Окремий аркуш];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 75).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи в окремому рукопису циклу «В казематі», «Малій книжці» та «Більшій книжці» не датовано.

Дата в автографі на окремому аркуші: «1847 мая 19».

Датується за цим автографом: 19 травня 1847 р., С.-Петербург.

Первісний автограф не відомий. До найранішого відомого рукопису циклу «В казематі» вірш переписано між поезіями «Ой три шляхи широкії…» і «Садок вишневий коло хати…». З цього рукопису Шевченко після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), переписав вірш у складі циклу «В казематі» (під № 7) до «Малої книжки» (до третього зшитка за 1846–1847 рр.), позначивши назву криптограмою «К. . . . . . . . . .» (тобто «Костомарову]»). Згодом, найімовірніше в Новопетровському укріпленні, наприкінці перебування на засланні, розкрив назву повністю: «Костомарову» і вніс виправлення у 21-й рядок.

Відвідавши 31 серпня 1857 р. у Саратові, по дорозі з заслання, матір М. І. Костомарова – Т. П. Костомарову (див. запис у щоденнику поета від 31 серпня 1857 р.), Шевченко на окремому аркуші записав вірш з деякими відмінами від «Малої книжки» і подарував його Т. П. Костомаровій. У цьому автографі назва – «Николаю Ивановичу Костомарову», дата – «1847 мая 19», що вказує на день побачення Т. П. Костомарової з М. І. Костомаровим, ув’язненим у казематі III відділу, і підпис «Т. Шевченко». Згодом у листі до редактора-видавця журналу «Русская старина» М. І. Костомаров писав про це:

«По возвращении отечество я узнал, что Шевченко, освобожденный из Петровского укрепления на берегу Каспийского моря, где находился в военной службе, плыл на пароходе по Волге, останавливался в Саратове, заезжал к моей матери, жившей тогда в этом городе, и пробыл у нее несколько часов. Здесь он передал ей обращенное к моему имени стихотворение, написанное им во время нахождения под следствием, по тому случаю, что он неожиданно увидел из окна комнаты, в которой сидел арестованным, мою мать, проходившую мимо» [Русская старина. – 1880. – № 3. – С. 604].

18 березня 1858 р., перебуваючи в Москві, Шевченко переписав вірш з виправленнями в рядках 1, 2 та 19 з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Влітку 1856 р., не пізніше 15 серпня, список з чистового автографа циклу «В казематі» (крім поезії «Не спалося, а ніч, як море…»), що належав тоді В. В. Тарновському-молодшому, зробив П. О. Куліш (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 77, с. 13–14). Текст поезії «Весеннє сонечко ховалось…» («Н. Костомарову») у списку подекуди редаговано: рядок 1 («Весеннє сонечко ховалось») виправлено на «Весіннє сонечко ховалось»; 3-й рядок («Синємундирих часових») – на «Сині мундири в часових».

Відомі списки вірша у рукописних збірках: «Кобзар» 1861, що належав І. П. Левченкові (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 479–480), «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 314–315), «Стихотворения Шевченка» (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 7, арк. 38 звор. – 39), «Кобзар» 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 276), у примірнику «Кобзаря» 1860 з пізнішими рукописними вставками, що належав Л. Г. Лопатинському (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535, с. 57), список невідомою рукою (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 1167, оп. 2, № 2758, с. 23).

Вперше надруковано в журналі «Мета» (1863. – № 4. – С. 273; подано за списком П. О. Куліша) під довільною назвою «До Миколи Костомарова», ймовірно, зокрема, з Кулішевим виправленням у 3-му рядку: «Сині мундири в часових» – замість: «Синємундирих часових».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 204 (подано за першодруком).

Костомаров Микола Іванович (1817–1885) – український і російський історик, фольклорист, письменник, публіцист.

Костомарова Тетяна Петрівна (1798 – 1875) – мати М. І. Костомарова.

В. Є. Шубравський та В. С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 17 (канонічний текст), с. 382 – 383 (варіанти), с. 560 – 562 (примітки).