10. «В неволі тяжко, хоча й волі…»

Тарас Шевченко

В неволі тяжко, хоча й волі,

Сказать по правді, не було.

Та все-таки якось жилось.

Тепер же злої тії долі,

Як Бога, ждати довелось.

І жду її, і виглядаю,

Дурний свій розум проклинаю,

Що дався дурням одурить,

В калюжі волю утопить.

Холоне серце, як згадаю,

Що не в Украйні буду жить,

Людей і Господа любить.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф в окремому рукопису циклу «В казематі» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф, і, № 69, с. 4) [Окремий рукопис];

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 47–48) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 79).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані.

Датується за місцем автографа в окремому рукопису циклу «В казематі» та часом ув’язнення Шевченка з 17 квітня по 30 травня 1847 р. в казематі III відділу, орієнтовно: 19–30 травня 1847 р., С.-Петербург.

Первісний автограф не відомий. В окремому рукопису циклу «В казематі» вірш переписано між поезіями «Рано-вранці новобранці…» та «Чи ми ще зійдетеся знову?..», після вірша «Весеннє сонечко ховалось…» («Н. Костомарову»), який в окремому автографі (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 2) має дату «1847 мая 19». З цього рукопису Шевченко, повернувшись з Аральської описової експедиції до Оренбурга, наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 р. (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), переписав вірш у складі циклу «В казематі» (під № 11) з виправленням у рядку 12 до «Малої книжки» (до четвертого зшитка за 1846–1847 рр.). 18 березня 1858 р., перебуваючи у Москві, поет переписав твір, переробивши рядок 4, з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа». – 1861. – № 5. – С 14.

Відомі списки у рукописних збірках «Кобзар» 1861, що належав І. П. Левченкові (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 489), «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 322), «Стихотворения Шевченка» (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 2, № 7, арк. 41 звор. – 42). «Кобзар» 1863–1867 рр. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 811, арк. 19), «Кобзар» 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 43), «Кобзар» 1865, переписаний Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81), списки невідомою рукою (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 1167, оп. 2, спр. 1018 та НБУВ, І, 7450, арк. 13 звор.), список В. Бондарчука (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 46).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 396 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 241 (в обох виданнях подано за «Більшою книжкою»).

В. Є. Шубравський та В. С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 19 (канонічний текст), с. 385 (варіанти), с. 567 (примітки).