Ієзекіїль. Глава 19

Тарас Шевченко

Восплач, пророче, Сине Божий!

І о князях, і о вельможах,

І о царях отих. Скажи

І о царях отих. І рци:

Нащо та львиця, ваша мати,

З звірюкою лягала спати

І добувала вас?

І добувала вас, лихих,

І множила ваш рід проклятий?

І з невеличких вас зубаті

Зробились львичища. Людей,

Незлобних праведних дітей!

Хапали й жерли. Мов шуліки,

Вхопивши в бур’яні курча,

Клює і рве. І всі язики

О льва[х] дозналися, крича[ть]

О вас дозналися, крича[ть]

Дозналися о левеняті

Львеня те злеє стерегли

Львеня те люте стерегли

Та, мов ті ловчі, під[цькували?]

Та, мов ті ловчі, зацькували

Живим неситеє взяли

Та, взявши, в пута замели

І фараонові послали

На каторгу. А ти, о люта,

Побачивши одного в путах,

Спустила другеє звіря.

То вже такого сподаря,

Що гради й села пожирало,

Земля стогнала, трепетала

Од реву страшного того

Од реву львичища твого.

Окули люди і цього.

Заперли в щелепи удили

І в Вавилоні посадили

В тюрму глибоку, щоб не чуть

Було меж людьми рику-зику

Самодержавного…

Минуть,

Уже потроху і минають

Дні беззаконія і зла,

А львичища того не знають,

Рос[ту]ть собі, як та лоза

У темнім лузі. Уповають

На корінь свій, уже гнилий,

Уже червивий, і малий,

І худосильний. Вітер з поля

Дихне, погне і полама,

І ваша злая своєволя

Сама скупається, сама

В своїй крові! Плач великий

Вомєсто львичищого рику

Почують люде. І той плач,

І малодушний і поганий

Нікчемний, довгий і поганий,

Межи людьми во притчу стане,

Самодержавний отой плач!

Примітки

Джерело тексту:

– чорновий автограф на звороті листа (Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), ф. 2591, оп. 2, № 26, арк. 1–1 звор.).

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 529 – 530 (варіанти).