Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Кобзар / 1859 р. / Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19

Кобзар

1859 р.

Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19

Тарас Шевченко

X

Варіанти тексту

Опис варіантів

Восплач, Пророче, Сине Божий!

І о князях, і о вельможах,

І о царях отих. І рци:

Нащо та сука, ваша мати,

Зо львами кліщилась, щенята?

І добувала вас, лихих?

І множила ваш род проклятий?

А потім з вас, щенят зубатих,

Зробились львичища! Людей!

Незлобних, праведних дітей,

Жрете, скажені!.. Мов шуліка

Хватає в бур’яні курча,

Клює і рве його. А люде…

Хоч бачать люде, та мовчать.

Отож львеня те дике! люте!

Підстерегли його, взяли.

Та, закувавши добре в пута,

В Єгипет люде одвели –

На каторгу. А люта мати!

Спустила друге бісновате

Своє скаженеє звіря.

Та вже такого сподаря,

Що гради й весі пожирало.

Земля тряслася, трепетала

Од реву львичища твого.

Окули люде і цього.

Заперли в щелепи удила

І в Вавилоні посадили

В тюрму глибоку. Щоб не чуть

Було на світі того рику

Самодержавного владики,

Царя неситого…

Минуть,

Уже потроху і минають

Дні беззаконія і зла.

А львичища того не знають,

Ростуть собі, як та лоза

У темнім лузі. Уповають

На корень свій, уже гнилий,

Уже червивий, і малий,

І худосильний. Вітер з поля

Дихне, погне і полама.

І ваша злая своєволя

Сама скупається, сама

В своїй крові. Плач великий

Вомєсто львичищого рика

Почують люде. І той плач,

Нікчемний, довгий і поганий,

Межи людьми во притчу стане,

Самодержавний отой плач!

Декабря 6 [1859]


Примітки

Джерела тексту:

– чорновий автограф на звороті листа (Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), ф. 2591, оп. 2, № 26, арк. 1–1 звор.);

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 281–282) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою». Неточне написання в автографі імені «Ієзекієлю» виправляється на «Ієзекіїлю» відповідно до позначки під текстом чорнового автографа: «Ієзекіїль. Глава 19». Дата в чорновому автографі: «Декабря 6» (виправлено з «Ноября 6»).

Дата в чистовому автографі: «Декабря 6».

Датується за чистовим автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1859 р.: 6 грудня 1859 р., С.-Петербург.

Чорновий автограф вірша написано чорним чорнилом на звороті недатованого листа польською мовою невстановленої особи до Шевченка. Рядки 21–22 дописано в автографі олівцем. Дату під текстом: «Ноября 6» Шевченко виправив на «Декабря 6». На початку XX ст, цей автограф належав М. І. Стороженку, до якого потрапив від родини Репніних [див.: Шевченко Т. Кобзарь. – 2-ге вид. – СПб., 1908. – С. V]. 1984 р. його було виявлено в Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва) [див.: Трофимов И. Уникальная находка // Советская культура. – 1984. – 2 февраля; Гальченко С. Четыре автографа // Литературная газета. – 1984. – 14 марта]. У зібранні творів Шевченка варіанти за текстом цього автографа подаються вперше.

За чорновим автографом, з деякими виправленнями, Шевченко переписав вірш з датою 6 грудня 1859 р. під назвою «Подражаніє Ієзекієлю. Глава 19» до «Більшої книжки», в тексті якої потім зробив виправлення в рядках 4–5. Текст «Більшої книжки» остаточний.

За «Більшою книжкою» вірш переписав, ймовірно, М. М. Лазаревський; згодом цей список належав Л. М. Жемчужникову й був опублікований О. Я. Кониським [див.: Кониський О. Недруковані поезії Т. Г. Шевченка // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 1–2]. Переписувач припустився в списку кількох неточностей і псування тексту (в рядку 1: «Восстань, пророче, Сине Божий» замість «Восплач, пророче, Сине Божий»; у рядках 5–6: «Зо львами кліщилась й щенята З вас добувала – лютих вас» замість «Зо львами кліщилась, щенята? І добувала вас, лихих?»; 13–14: «Клює і рве його, а люде, Хоч бачать теє, та мовчать» замість «Клює і рве його. А люде… Хоч бачать люде, та мовчать»; 19: «На каторгу. А мати… мати» замість «На каторгу. А люта мати!»; 25: «Від реву львичища того» замість «Од реву львичища твого»; 36: «А львичища про те не знають» замість «А львичища того не знають»; 21: «І худосилий. Вітер з поля» замість «І худосильний. Вітер з поля»; 45–46: «В своїй же крові. Плач великий Вомісто львичиного рику» замість «В своїй крові. Плач великий Вомєсто львичищого рику»).

Вперше надруковано за списком М. М. Лазаревського в Записки Наукового товариства імені Шевченка [1901. – Кн. 1. – С. 1–2]. До збірки творів уперше введено у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. – СПб., 1907. – С. 579–580, де надруковано за «Більшою книжкою» з довільною контамінацією в рядках 19, 25, 36, 41 за першодруком.

Ієзекіїль – біблійний пророк, твори якого увійшли до Старого Завіту й датуються VI століттям до н. е. Як і інші біблійні пророки, викривав зажерливість можновладців, їхню гонитву за розкошами та жорстокість до підданих (за що й був страчений одним з іудейських князів). Тяжкі історичні випробування, яких зазнавала тоді Іудея внаслідок чужоземної навали, пояснював звироднінням панівної верхівки та віровідступництвом усього народу, який поступався законами «справжньої віри» на користь «чужих богів». Разом з тим намагався підтримувати дух своїх одновірців пророцтвами про те, що після насланих розгніваним богом Яхве знегод і випробувань настане відродження іудейського народу й царства. Для стилю пророцтв Ієзекіїля характерна ускладнена інакомовність, насиченість туманними символами та алегоріями.

Шевченко в своєму наслідуванні, ближче тримаючись біблійного тексту в першій половині вірша й досить вільно відступаючи від нього в другій, використовує запозичений в Ієзекіїля сюжет для створення повчальної алегорії «во притчу» своїм сучасникам – як їм слід обійтися з їхніми кровожерними царями – і стверджує неминучість плачевного кінця самодержавства. Однак якоїсь конкретно-персональної аналогії в образи двох «лютих львичищ» (поширений у Біблії символ наділених особливою владою й могутністю людей) та їхньої «суки-матері» Шевченко тут, очевидно, не вкладає. На відміну від написаного трохи згодом вірша «Хоча лежачого й не б’ють…», де він називає «сукою» вдову Миколи І Олександру Федорівну, – в «Подражанії Ієзекіїлю» ці образи мають швидше узагальнено-символічний характер. Проте в цілому прозора алюзія з російським «царствуючим домом» та його майбутнім крахом безсумнівна.

В Єгипет люде одвели – На каторгу. – Відгук запозиченого Ієзекіїлем у своїх старозавітних попередників легендарного переказу про те, що до своєї появи в Палестині єврейські племена протягом чотирьох століть перебували на становищі полонених у Єгипті, звідки пророк Мойсей вивів їх волею бога Яхве і після сорокарічного блукання безводною Сінайською пустелею привів до «землі обітованої». Біблійний образ «полону єгипетського» є символом тривалого й тяжкого випробування.

І в Вавилоні посадили В тюрму глибоку. – Відображення в біблійному тексті так званого другого, або вавилонського, полону євреїв, у якому перебував і сам Ієзекіїль. Після того, як у 586 р. до н. е. Іудейське царство було завойоване ассірійським царем Навуходоносором II, його столицю Єрусалим було зруйновано, а значну кількість населення вислано в Месопотамію, звідки воно повернулося тільки після 538 р. до н. е., коли Вавилон був переможений перським царем Кіром. У Шевченковому переспіві Ієзекіїля згадки про «єгипетський» та «вавилонський» полон мають не конкретно-історичне значення, а виступають як прозора й загальнозрозуміла в той час алегорія тяжкого покарання, суворого ув’язнення тощо.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 330 – 331 (канонічний текст), с. 530 (варіанти), с. 727 – 729 (примітки).

Стежки

1859 р.

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

Кобзар

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2068

Модифіковано : 10.09.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.