«Хоча лежачого й не б’ють…»

Тарас Шевченко

Хоча лежачого й не б’ють,

То і полежать не дають

Ледачому. Тебе ж, о суко!

І ми самі, і наші внуки,

І миром люди прокленуть!

Не прокленуть, а тілько плюнуть

На тих оддоєних щенят,

Що ти щенила. Муко! Муко!

О скорбь моя, моя печаль!

Чи ти минеш коли? Чи псами

Царі з міністрами-рабами

Тебе, о люту, зацькують!

Не зацькують. А люде тихо

Без всякого лихого лиха

Царя до ката поведуть.

20 октября [1860]

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 317).

Подається за «Більшою книжкою». Дата в автографі: «20 октября».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 20 жовтня 1860 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. – С. 256), де подано за «Більшою книжкою».

Хоча лежачого й не б’ють… – У вірші йдеться про російську імператрицю Олександру Федорівну – вдову Миколи І і матір Олександра II, яка померла 20 жовтня 1860 р. Під час її хвороби в газетах уміщувалися бюлетені про стан її здоров’я [останній – за 19 жовтня 1860 р. – див.: Московские ведомости. – 1860. – 21 октября]. Ненависть Шевченка до вдови найреакційнішого з російських імператорів, яку поет різко осміяв ще 1844 р. у поемі «Сон», – що й стало одним з найсерйозніших звинувачень, висунутих проти нього під час слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства й однією з причин жорстокої розправи з поетом, – пояснюється не тільки цими особистими мотивами, а насамперед тим, що цариця була відома своєю беззастережно апологетичною підтримкою всіх крайнощів миколаївської реакції і навіть вважалася натхненницею політики Миколи І.

Тебе ж, о суко! І ми самі, і наші внуки, І миром люди прокленуть! – Ця гостра інвектива перегукується з тими рядками в наслідуванні 19-го розділу книги пророка Ієзекіїля, де Шевченко вдається до такого ж різко-лайливого зниження біблійного образу: «почто мати твоя львица среде львов почи»:

Нащо та сука, ваша мати,

Зо львами кліщилась, щенята?

І добувала вас, лихих?

І множила ваш род проклятий?

На тих оддоєних щенят, Що ти щенила. – Сатирична згадка про плодючість імператриці: крім царя Олександра II, вона була матір’ю ще шістьох його братів і сестер.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 361 (канонічний текст), с. 752 – 753 (примітки).