Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Ликері

Тарас Шевченко

На пам’ять 5 августа 1860 г.

Моя ти любо! мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа.

Раби, невольники недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В своїй неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби Його – ми люде!

Моя ти любо! усміхнись

І вольную святую душу

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І Він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

5 августа, Стрельна [1860]


Примітки

Джерело тексту:

– список І. М. Лазаревського в «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 304–305).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в списку: «5 августа, Стрельна» (виправлено Шевченком з «6 августа, Стрельна»).

Датується за списком та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 5 серпня 1860 р., Стрельна.

Автограф, з якого вірш переписано І. М. Лазаревським до «Більшої книжки», не відомий. Дату в списку «6 августа, Стрельна» Шевченко виправив на «5 августа, Стрельна» (можливо, експромтом накиданий напередодні текст було доопрацьовано Шевченком 6 серпня 1860 р., на що й вказувала дата, перенесена Лазаревським у список, але потім Шевченко виправив її відповідно до дати в присвяті).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. – № 5. – С. 1–2) за «Більшою книжкою», без згадки імені Ликери – під назвою «На память 5 августа 1860 г.». З цензурних міркувань рядки 5–8 та 10 у першодруці вилучено, рядки 9–11 перероблено: «Збрешуть люде – Одурять, Не одурить Бог».

За першодруком зроблено список у рукописній збірці «Кобзарь» 1865, переписаній Дмитром Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 132–133). У списку невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 617–618), джерело якого лишається не з’ясованим, вірш помилково об’єднано в один твір з віршем «Світе ясний! Світе тихий!» і переписано за повним текстом, а також відзначено купюри й переробку, припущені в першодруці. Зберігся також список у рукописному «Кобзарі», що належав Г. В. Богданенкові, а згодом В. С. Степаненкові (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 1869).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 650, де подано за першодруком, без назви, з присвятою: «На память 5 августа 1860 г.», з купюрами в рядках 5–8 та 10 і переробкою рядків 9–11.

Повністю вперше надруковано в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. – С. 242–243) за «Більшою книжкою», під назвою «Ликері» й з присвятою «на пам’ять 5 августа 1860».

Ликера – Полусмакова Ликера Іванівна (1840–1917), наречена Шевченка.

На пам’ять 5 августа 1860 г. – Обставини створення вірша відомі зі спогадів Н. М. Симонової (Кибальчич), написаних зі слів її матері Н. М. Забіли, де йдеться про інцидент, що стався у Стрельні 5 серпня 1860 р.:

«Однажды он написал матери, прося ее отпустить с ним Лукерью в город за покупками… Мать отказала, естественно опасаясь ответственности, взятой на себя относительно молодой девушки. Тогда Шевченко приехал сам и лично стал просить мать об этом. Она и тут ему категорически отказала. Он рассердился и иронически спросил:

– А якби ми повінчані були, то пустили б ?

– Конечно, – возразила мать, – какое бы я тогда имела право удерживать ее…

Страшно раздраженный Шевченко присел тут же к столу и сразу, сгоряча, экспромтом набросал известное стихотворение:

Моя ти любо, мій ти друже.

Не ймуть нам віри без хреста… –

направленное против моей матери» [Кибальчич Н. М. Воспоминания о Т. Г. Шевченко: Из рассказов моей матери // Киевская старина. – 1890. – № 2. – С. 178].

Саваоф – Одне з біблійних найменувань Бога. Шевченко називає його «візантійським» (оскільки християнство прийшло на Русь із Візантії).

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 351 (канонічний текст), с. 540 (варіанти), с. 744 – 745 (примітки).