«І тут, і всюди – скрізь погано…»

Тарас Шевченко

І тут, і всюди – скрізь погано.

Душа убога встала рано,

Напряла мало та й лягла

Одпочивать собі, небога.

А воля душу стерегла.

– Прокинься, – каже. – Плач, убога!

Не зійде сонце. Тьма і тьма!

І правди на землі нема!

Ледача воля одурила

Маленьку душу. Сонце йде

І за собою день веде.

І вже тії хребетносилі,

Уже ворушаться царі…

І буде правда на землі.

30 октября [1860]

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 318).

Подається за «Більшою книжкою». Дата в автографі: «30 октября».

Датується за автографом та його місцем у «Більшій книжці» серед творів 1860 р.: 30 жовтня 1860 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. – № 5. – С. 2) під рубрикою «Предсмертні думи», без останніх трьох рядків (12–14), вилучених з цензурних міркувань. Повністю вперше – в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. – С. 251).

За першодруком (з купюрою в рядках 12–14) зроблено списки невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 415) та в рукописній збірці «Кобзарь» 1865, переписаній Д Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 71).

До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 656, де подано за першодруком, з купюрою в рядках 12–14.

Ледача воля одурила маленьку душу. – Символічні образи «убогої», «малої» душі та «ледачої» волі можуть бути розшифровані як вагання й зневіра ліричного героя, котрому в якийсь момент забракло снаги переборювати у власній душі сумніви в кінцевій перемозі правди над «тьмою». Вірш відбиває процес діалектичного зіткнення зневіри з поступово зростаючою впевненістю, що ця перемога так само неминуча, як щоденний схід сонця й народження нового дня. Оптимістична кінцівка вірша відбиває суспільне піднесення в Росії початку 1860-х років, з яким Шевченко пов’язував свої надії на повалення «хребетносилого» царизму й оновлення суспільної атмосфери.

М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 362 (канонічний текст), с. 753 (примітки).