Дівичії ночі
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Висушили карі очі
Дівичії ночі.
«Черниця Мар’яна»
Розплелася густа коса
Аж до пояса,
Розкрилися перси-гори –
Хвилі серед моря,
Засіяли карі очі –
Зорі серед ночі,
Білі руки простяглися –
Так би й обвилися
Кругом стану, і в подушку
Холодну впилися,
Та й заклякли, та й замерли,
З плачем рознялися.
«Нащо мені коса-краса,
Очі голубині,
Стан мій гнучий… коли нема
Вірної дружини?
Немає з ким полюбитись,
Серцем поділитись…
Серце моє! Серце моє!
Тяжко тобі битись
Одинокому. З ким жити,
З ким, світе лукавий,
Скажи мені… Нащо мені
Тая слава… слава?
Я любить, я жити хочу
Серцем, не красою!
А мені ще й завидують,
Гордою і злою
Злії люди нарікають,
А того й не знають,
Що я в серці заховала…
Нехай нарікають,
Гріх їм буде… Боже милий,
Чому Ти не хочеш
Укоротить свої темні,
Тяжкі мені ночі!..
Бо я вдень не одинока –
З полем розмовляю,
Розмовляю і недолю
В полі забуваю,
А вночі…» Та й оніміла,
Сльози полилися…
Білі руки простяглися,
В подушку впилися.
18 мая 1844, СПБ
Примітки
Джерело тексту:
– чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 74, арк. 21–21 звор.) [Автограф].
Подається за автографом.
Дата в автографі: «18 мая 1844, СПБ».
Датується за автографом: 18 травня 1844 р., С.-Петербург.
До збірки «Три літа», укладеної, найімовірніше, у квітні – червні 1846 р. у Києві, вірш введено дещо пізніше за інші твори. Шевченко вписав його між поемами «Сова» та «Наймичка» темнішим чорнилом на аркуші, що раніше становив шмуцтитул до поеми «Наймичка», попередньо витерши на ньому назву поеми (лишилися лише сліди від двох рисок олівцем, між якими було написано назву).
Вперше надруковано за копією з автографа рукописної збірки «Три літа» в журналі «Нова громада» (1906. – № 10. – С. 67–68; публікація П. Є. Щоголева). Передруковано в журналах «Літературно-науковий вісник» (1906. – № 12. – С. 340–341); «Світ» (1906. – № 19. – С. 291); «Киевская старина» (1906. – № 10. – С. 204, у статті В. М. Доманицького «Критичний розслід над текстом «Кобзаря» Шевченка»; див. також відбиток з журналу «Киевская старина»: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – С. 68).
До збірки творів поета вперше введено у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. – СПб., 1907. – С. 164–165.
Вірш належить до так званої «жіночої лірики» Шевченка, для якої характерні мотиви дівочої самотності, неподіленого почуття, розлуки тощо, і становить своєрідну варіацію раніше написаної «Думки» («Нащо мені чорні брови…»).
В. Є. Шубравський та В. П. Мовчанюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 263 – 264 (канонічний текст), с. 554 (варіанти), с. 699 (примітки).