23. Дівочії ночі
Василь Доманицький
Невідома досі поема, знайдена цього року в Департаменті поліції в Петербурзі; датовано її там 18.05.1844. Текст її тільки що опубліковано в місячнику «Нова Громада» (10 кн.). Подаю текст, не одміняючи правопису копії з оригінала.
Дивычіи ночи.
Высушилы кари очи
Дивычіи ночи.
Черныця Марьяна.
Росплилася густа коса
Ажъ до пояса
Роскрылыся перси горы
Фили середъ моря [Зразу було: зори сердъ мор. (закреслено).]
Засіялы кари очи
Зори середъ ночи
Билы руки простяглыся
Такъ бы й обвилыся
Кругомъ стану, и въ подушку
Холодну въ пилыся
Тай закляклы, тай замерлы,
Зъ плачемъ рознялыся.
На що мыни коса краса
Очи голубыни
Станъ мій гнучій… колы нема
Вирнои дружины.
Немає зъ кимъ полюбитысь
Серцемъ подилытысь…
Серце мое! Серце мое!
Тяжко тоби битысь
Одинокому. З кимъ житы
Зъ кимъ свите лукавый
Скажи мыни… нащо мыни
Тая слава… слава
Я любить я житы хочу
Серцемъ не красою!
А мыни ще й завидують
Гордою и злою
Злыи люды нарикають
А того й не знають
Шо я въ серци заховала…
Нехай нарикають
Грихъ имъ буде… боже милый
Чому ты не хочешъ
Укоротыть свои темни
Тяжки мени ночи.
Бо я въ день неодынока
Зъ полемъ розмовляю
Розмовляю и недолю
Въ поли забуваю,
А въ ночи… Та й онимила
Слезы полылыся…
Билы руки простяглыся
Въ подушку впилыся.
18 Мая 1844
С: П: Б.:
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 68.