Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

28. Н. Гоголю

В. Доманицький

Гоголю

(За думою дума)

Вперше вірш цей видруковано в Лейпцигу, в книжечці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка», р. 1859, стр. 22 – 23, під заголовком «Думка». Автографа немає. Аж цього року знайдено рукопис в Департаменті поліції разом з іншими поезіями, і виявилося, що дата цього вірша не 1846, II, як стоїть у д. Романчука, або по інших виданнях, а 30/XII 1844, і що заголовок його Н. Гоголю. І тепер нам стає зрозумілим, до кого це поет звертається:

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже,

– і в іншому місці:

Нехай, брате! А ми будем

Сміятись та плакать.

Деякі варіанти маємо і в Празькому Кобзарі, але вони гірші і, знати, редакція тексту в Празькому Кобзарі раніша за Лейпцизьку. Текст в Кобзарі Львівському 1867 та Кожанчиковському 1867 – однаковий, і в обох – 12 рядків, од слів «Не заревуть в Україні» і кінчаючи «Та німоті плата» – немає зовсім. Аж згодом видавці Львівського Кобзаря в додатках до 2-го тому додали ці 12 рядків з Лейпцизького видання. Таким чином за основу треба брати Лейпцизький текст, як пізніший од Празького. Текст Департамента поліції, здається, нічим не відрізняється од тексту в виданні Романчука.

Одміни:

14, 4: плаче у самому серці, – в Празькому Кобзарі: у самого серця.

15, 6 – 7:

А що вродить з того плачу?

Нічого, мій брате! –

це варіант Празького Кобзаря, а в Лейпцизькому, на жаль, щось невиразне: «богинова, брате!». Видавці Кожанчиков, а за ними й Львівське 1867, читали це як «болиголов, брате».

15, 11: своєї дитини, – в Празькому Кобзарі: рідної.

15, 12 – 13:

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни, –

це варіант Лейпцизького видання, тільки там краще, що й треба лишити. В Празькому Кобзарі значно гірший варіант:

За честь, за віру і за братство,

За славу Вкраїни.

15, 14: не заріже, викохає, – після «заріже» треба (:).

15, 12 зн.: сміятись та плакать, – в Лейпцизькому і в Празькому Кобзарях сміяться.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 83 – 84.