Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

5. Катерина

В. Доманицький

Катерина

«Катерину», як відомо, вперше видрукувано в «Кобзарі» р. 1840 і окремо теж р. 1840, а потім заведено її в «Чигиринский Кобзарь» (у Петербурзі, р. 1844), де крім неї уміщено (вперше): «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Тополя» «Думка» (Нащо мені чорні брови), «До українського писаки» (До Основ’яненка), «Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Катерина» – (остання, – на стр. 42 – 74). В Чернігівському музеї імені В. Тарновського зберігається книжка в оправі, в якій заразом спалятуровано два видання: оцей самий «Чигиринский Кобзарь» (р. 1844, разом з передруком «Гайдамаків» першого видання) та «Гамалія» (з р. 1844). Шевченко оправив їх разом для того, щоб подати заразом у цензуру. Він думав видати цілий томик своїх поезій, і на першій вкладній сторінці, закресливши давніший заголовок: «Чигиринский Кобзарь и Гайдамаки», надписав чорним олівцем: «Поэзія Т. Шевченка том 1».

Але згодом і цей заголовок він закреслив червоним олівцем, а знаком – : – полишив знову «Чигиринский Кобзарь».

На 2-й білій картці стоїть цензорський дозвіл – чорним чорнилом впоперек сторінки: «печатать позволяется, с тем чтобы по отпечатании было представлено в цензурный комитет узаконенное число экземпляров. С.-Петербург, 28 Ноября 1859 года. Ценсор В. Бекетов. При этом считаю нужным заметить типографии, чтобы она зачеркнутыя места не печатала». Нижче я внотую, які були тут «зачеркнутыя места».

Повинен зауважити, що перед тим як подати книжку у цензуру, Шевченко заходився перечитувати весь оригінал, і поробив деякі чималі зміни, особливо в «Гайдамаках», з яких одначе, чомусь не дуже багато узято до нового видання, р. 1860 (коштом Платона Семеренка). Що поправки пороблено до того, як псувати цензуру, знати з того, що виправлено і усі ті уступи, що цензор позакреслював. Додам ще, що на цензорському дозволові Шевченко, впоперек його, червоним олівцем надписав «печатать 6 ½ тысяч Т. Шевченко» (число це не зразу з’явилося – знати, Шевченко вагався, скільки друкувати, і спочатку здається, було 13 чи щось подібне до цього).

Поправки в поданій до цензури р. 1858 книзі (решту поем подано було, очевидно, в рукописові) пороблено, здається, у квітні р. 1858 – про це ми довідуємося з Шевченкового «Дневника»: 11 квітня записано там, що того дня Шевченко передав Каменецькому вибрані поезії і прохав його клопотатися про дозвіл надрукувати їх під фірмою «Поезії Т. Ш.». Правда, це говориться про переписані (Кулішем) поезії, але можна думати, що тоді ж передано було Каменецькому і друковану частину.

На стор. 282, 6: «Там занапастила». В Чигиринському Кобзарі стояло так, і Шевченко не поправив його; це «так» стоїть і в «Кобзарі» р. 1860.

Цю форму я вважаю за автентичну Шевченкову, – та й сенс не вимагає неодмінно «Там»:

В садочок ходила.

Поки себе, свою долю

Так занапастила.

– тобто занапастила отак, не слухаючи ні батька, ні неньки та ходячи в садочок.

Стор. 282, 17: … то й не чує, – знову таки і в «Чигиринському Кобзарі» і в Кобзарі 1860 – стоїть «і не чує», – Шевченко не поправляв на «то й».

Стор. 282, 9 зн.: «Любо й потужити» – в Чигиринському Кобзарі нема й.

Стор. 282, 6 зн.: Обіщався вернутися. Тогді… – в Чигиринському Кобзарі після «вернутися» стоїть – «тоді…» Зауважу принагідно, що Шевченко ніколи не уживає прийнятої в літературі форми тогді, а все тойді

Стор. 283, 5: не журиться Катерина, вмиється… – в Чигиринському Кобзарі після «Катерина» знак (?), і це, здається, буде правдивіше, бо 4 рядки вище вже раз згадувалося, що не журиться Катерина, а тут Шевченко хотів мабуть цією формою запитання (контрастом) підкреслити, як саме вона не журиться…

Стор. 283, 14 – аж калина плаче.

Тут ми стрічаємо цікаву варіацію. В Чигиринському Кобзарі стоїть «аж коли не плаче», і Шевченко так і лишив, коли поправляв року 1858: але в Кобзарі 1860 вже – калина… Безперечно, що остання редакція краща, – і вважаючи, що Кобзарь р. 1860 як не як, а друкувався на очах Шевченка, мусимо прийняти цю поправку.

Стор. 283. 17 і 18:

Не журиться Катерина

І гадки не має,…

Тут маємо ствердження нашої думки, що в рядку 5 (вище була мова про це) справді Шевченко ужив форми запитання: в Чигиринському Кобзарі стоїть так:

Не журиться Катерина ?

І гадки не має/

Цей знак (/) показує, яку власне думку хотів підкреслити поет.

Стор. 283, 5 – матери. – Наголос тут матері… Раз назавжди зазначую, що як nominat. plural., так і genet. та дат. singul. в цьому слові у Шевченка обов’язково закінчується на і, а не на а (ы)…

Стор. 284, ряд. 7 – 8:

Як ту матір, що вам на сміх

Сина породила, –

в Чигиринському Кобзарі зовсім немає, а стоїть два рядки крапок. Так само, і в Кобзарі р. 1860. Вперше надруковано в Празькім Кобзарі, де подано примітку, що «ці дві строки дописані рукою Шевченка на власнім його екземплярі видання Семеренка р. 1860».

Стор. 284, 4 зн.: «З муштри виглядала», – в Чигиринському Кобзарі неправильно ужито: «на муштру», – і Шевченко не поправив був. В Кобзарі 1860 уже: «З муштри».

Стор. 284, 8 зн. Зайде сонце, Катерина, – в Чигиринському Кобзарі після «сонце» – .

Стор. 285, 15: Милий, чорнобривий, – в Чигиринському Кобзарі: Милий – чорнобривий.

Стор. 285, 5 зн.: Нема нігде Катерини; – в Чигиринському Кобзарі замість (;) стоїть – .

Стор. 286, 11: Сидить батько кінець стола – в Чигиринському Кобзарі було в кінці, але в К. р. 1860 – кінець.

Стор. 286, 19: весільлє – у Шевченка тут, як і в інших закінченнях на льлє, вьнє, тє – тільки лля, вня, тя

Стор. 286, 13 зн.:

Де світилки з друженьками,

Старости, бояре?

В Чигиринському Кобзарі стоїть: світилка; але в Кобзарі 1860 – світілки, і з того часу ця форма й затрималася по всіх виданнях «Кобзаря».

Шевченко ужив в Чигиринському Кобзарі – і взагалі уживає в писаннях своїх – plural. бояря, тим більш, що рифма до цього: пара.

Стр. 286,: 4 зн. Була б утопила. В Чигиринському Кобзарі було б утопила, а після слова утопила, не (.), а (:)

Стор. 287, 8: «моїх речей» (як і в Кобзарі 1860), а в Чигиринському Кобзарі річей моїх. До речі: Шевченко уживає в цьому значенні тільки: речей.

Стор. 289, 8: серце ниє. Так і в Чигиринському Кобзарі. Не знаю, звідки взялося в Празькому Кобзарі р. 1876: мліє.

Стор. 289, 14: «янголятко», у Чигиринському Кобзарі і Кобзарі 1860 – янгелятко…

Стор. 290, 11 зн.: та з горем (які в Кобзарі 1860), в Чигиринському Кобзарі з немає, хоч воно дуже потрібне:

З нудьгою та з горем

Жупан надівають.

Стор. 291, 7: сияють – У Шевченка обов’язково скрізь: сіяють.

Стор. 291, 9: ховрашки, – так в Кобзарі 1860, так і в Чигиринському Кобзарі, хоча в останньому Шевченка своєю рукою виправив на: хаврашки.

Стор. 291, 5 зн.: зима – у Шевченка скрізь тільки: зіма.

Стор. 291, 4 зн.: а той чи зостріне, – в Чигиринському Кобзарі після «а той» знак -

Стор. 292, 6: розпитаю – у Шевченка скрізь перед к, п, т – не з, а с.

Стор. 292, 3: лучше – Шевченко звичайно уживає: лучче.

Стор. 293, 1: За Києвом… До повороту з заслання Шевченко на письмі уживає скрізь Києв, або Кієв, але з р. 1857 у нього помітно переміну, і з того часу скрізь уже він пише Київ; цієї форми і треба держатися. Так само аж з р. 1857 Шевченко починає писати скрізь замість то – що, замість Польша – Польща.

Стор. 293, 9: в Чигиринському Кобзарі неправильно: у «латаній свитотці» замість: свитиночці (як в Кобзарі 1860).

Стор. 293, 17: отсей – Шевченко дуже рідко уживає форми сей (і то тільки в nominat.), а звичайно цей, оцей, а вже в інших відмінах, наприклад genet сього, або що – то сливе не стрічається…

Стор. 293, 12: а дитина ? В Чигиринському Кобзарі знак (!) – і так буде, мабуть, правдивіше.

Стор. 294, після ряд. 3 знизу – в Чигиринському Кобзарі стоїть рядок крапок.

Стр. 294, 1: кинув Катрусю москаль. По всіх виданнях, почавши з Кобзаря 1860, ці рядки (2 та 1 зн.) опущено. Вперше правильно подано текст в виданні д. Романчука «кинув Катрусю москаль», бо навіть в Празькому Кобзарі, як і в Чигиринському Кобзарі – свою [Зауважу, що в Кобзарі р. 1840 цього рядка теж немає.]). І далі д. Романчук подає 6 рядків, яких ні в одному «Кобзарі» досі не було, а звичайно визначалося 6 рядками крапок (так от в Кобзарі 1860, а в Чигиринському Кобзарі тільки два рядки їх). Уступ цей узято з «Киевской старины», з статті Ф. Камінського, про яку вже була мова [1885, 3, 520 – 21].

295, стр. 7: де ж Катруся блудить? Д. Кр-ський (1. с.) радить не друкувати цього рядка, «бо він псує форму». – Мотив не з надто переконуючих.

295, 12: завірюха – Шевченко уживає: заверюха.

295, 9 зн.: нє надуют – в Чигиринському Кобзарі та інших виданнях: не.

Стор. 296. 8: Ще-б плакала Катерина, та сліз більш не має. – В Чигиринському Кобзарі теж так, а в Кобзарі 1860: немає. І те і друге може бути, – хоча останнє, здається, було б правдивіше.

Стор. 296, 4 зн.: собакі злі, покусають. В Чигиринському Кобзарі після злі знак – .

Стор. 297, 3: Сирота собака має свою долю, – д. Кр-ський висловлював здогад, чи не усяка (замість собаки), але з дальшого знати, що дійсно має бути собака. Тим рядком кінчається 3 розділ в Чигиринському Кобзарі [В Кобзарі 1840 р. цього рядка зовсім немає.], хоч в дальших виданнях, почавши з р. 1860 – його викинуто. Дальших 10 рядків д. Романчук завів в «Кобзарь» вперше [З’явилися вони друком вперше в «Киевской старине» 1885, 2, 521], так само як і 11 рядків далі (початок розділу IV до слів «Реве, свище завірюха»).

Стор. 298, 11: Де москалі, лебедики? Поставивши між цими словами знак (,), д. Романчук (так само як і в Кобзарі 1860) прикладає епітет лебедики до карбівничого і Ничипора, що вийшли з хати, тоді як в Чигиринському Кобзарі стоїть знак – , і тут «лебедики» вже – епітет до «москалі»: Москалі – лебедики; останнє певніше, бо й далі (300, 15 зн.) Катерина зве москалів лебедиками.

Стор. 298, 6: де ти так барився? – в Чигиринському Кобзарі: деж ти так.

Стор. 299, 14 та 18: візьміте проч (які в Кобзарі 1860), – в Чигиринському Кобзарі: «возьміте».

Стор. 299, 16 зн.: за що ж? скажи, мій голубе! В Чигиринському Кобзарі тав Кобзарі 1860 правильніша: за що ж, скажи мій голубе?

Стор. 299, 10; братику – у Шевченка скрізь: братіку.

Стор. 300,13: деж ти? заховався? (які в Кобзарі 1860), – тим часом в Кобзарі 1844 просто: деж ти заховався?

Стор.- 302, 12: змалювала, – зауважу лишень, що Шевченко скрізь пише: мальовала, як і взагалі» в глаголах на: ювати.

Стор. 302, 6: що зосталось байстрюкові? В Чигиринському Кобзарі: «осталось», а замість «байстрюкові» було рядок крапок, – слово це з’явилося аж в Кобзарі 1860.

Стор. 302, 10 зн.: Хто бублик, хто гроші (як і по інш: виданнях, почавши з р. 1860). В Чигиринському Кобзарі варіант інший: то бублик, то гроші. Здається, я не помиляюся, що Шевченко уживав «То-то» – замість: те-те, наприклад в новознайденому кінцеві «Єретика»:

Свари, гомін:

То реве, то виє, –

Як та орда…

Стор. 303, 10: тиі карі очи – Шевченко дуже рідко (після твердих співзвуків) уживає иі, а звичайно – іі і скрізь також очі; ночі, – а не очи, ночи.

Стор. 303, 16: мілай (як і в Кобзарі 1860), – в Чигиринському Кобзарі звичайна форма чомусь: мілий.

Наприкінці мушу зняти з цензорської души В. Бекетова, здається, зайвий гріх, що накинув йому небіжчик О. Кониський, слідом за проф. Н.Стороженком:

«Кобзарь» пішов на розгляд до цензора Бекетова, – пише О. Кониський, – котрий глянув на його вельми суворо і замазував такі вірші, в яких не було нічого нецензурного. Нарешті дозвіл «28 ноября 1859» вийшов з-під пера цензора Бекетова [Т. Шевченко. Хроніка, т. II, 331. Киевская старина, 1885, 3, 520.].

І далі він подає усі три оті, рядків по 8 – 12, вставки, які узяв д. Романчук з «Киевской старины» та про які ми згадували. Тим часом, як ми вже бачили, в тому «Чигиринському Кобзарі», що читав Бекетов і на якому резолюцію свою поклав, – нічого цього не було: «Чигиринський Кобзарь» виглядав так скромно, що навіть слово «байстрюк» визначено було крапками. То що там було замазувати? Хіба може Шевченко давав Бекетову ще й інший рукопис читать, де може й «Катерина» була в повній редакції? Але про це ми нічого не знаєм, і дуже сумнівно, щоб можна було тому самому цензорові подати ті самі поезії вдруге, повнішими… Найпевніш, що Шевченко подавав в цензуру тільки «Чигиринський Кобзарь», де тих вставок одразу не було; а що він не хотів, щоб вони загинули, то це ми знаємо з того, що коли друкувався вже «Кобзарь» р. 1860, то Шевченко сказав одбити на окремих смужках паперу кілька примірників тих вставок і поналіплював їх на місцях, визначених в «Кобзарі» крапками. Шевченко мав презентувати ті «повні» примірники деяким «високопоставленим» особам, між іншим міністрові Н.Пр.Ковалевському. [Киевская старина, 1885, 3, 520]

Дата написання – р. 1838. Автографа немає.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 9 – 15.