15. Черниця Марьяна
Василь Доманицький
Автографа не бачив, а єсть він у родини А. Корсуна, що видавав у Харкові «Сніп».
[На мій запит до родини А. Корсуна, син його А. А. Корсун (мировий суддя в Ростові на Дону) одповів мені з 24/VIII 1906, що дійсно в їхній сім’ї зберігається, серед інших автографів усяких письменників, також аркуш почтового паперу (а може їх і два!), на якому списано не тілько «Черницю Марьяну», але й малюнки на боках, пером, рукою самого Тараса Григоровича; малюнки ці зроблено на швидку: це лишень легенькі контури; належать вони до тексту і, можна думати, Шевченко робив їх, обмірковуючи «перший починок» цієї поеми, – машинально, а може просто «прикрасив» рукопис, переписаний досить пильно і чистенько; вірші починаються з малої букви. Наприкінці рукопису, на ньому ж лист до мого батька, – надпис про те, що Шевченко оддає йому на власність ці твори (Марьяна і Човен). Дописка ця – рядків на 7 – 9… Автограф Марьяни, скільки пам’ятаю, одрізняється од друкованого тексту».
Про те, що Шевченко послав був А. Корсунові якийсь вірш Човен, знаємо з Маяка (1843 р.), де в оповістці про другий том «Снопа» (який не вийшов), згадується про те, що прислано редакторові Черницю Марьяну і Човен, (докладніше див. в моїй статті «Новознайдені твори Шевченка», в журналі «Нова громада», 1906, 8).].
Хоча поему написано ще р. 1841, а почато мабуть ще раніш, та проте видруковано вперше аж в «Основі» (1861, 9, 1 – 12). Варіантів до поеми не маємо ніяких.
В «Основі», єдиному джерелі для нас поки що, єсть чимало одмін (поправок Куліша).
383, 8 зн.: Хлопців кинули, побігли – в «Основі»: Кинули – побігли.
383, 6 зн.: діду серце, – в «Основі»: діду – серце.
383, 4 зн.: я шага дам, я черешень, – в «Основ»: я – черешень.
384, 2 зн.: Ой осталась удовою, – вставив Куліш сам, – через те, певно, що Шевченко опустив цілий рядок.
385, 3 – 9. Романчук узяв варіант, виправлений Кулішем (в «Основі», а не текст самого Шевченка, справді чи не найбільш непоправний (в цій поемі) з усього того, що написав за своє життя Шевченко [Д. Романчук, беручи текст з Львівського видання р. 1867, вихваляє його, не знаючи, що кращим проти тексту видання Кожанчикова зробив його як раз Куліш, якого він попрікає за псування тексту]. Різниця тексту Куліша проти Шевченкового в цих рядках ось яка:
Росла дочка Марьяна (у Куліша: Марьяночка)
А виросла, як панна (у Куліша: виросла, як панна).
Чорнобрива, уродлива,
Хоч за пана гетьмана, (у Куліша: хоч би й за гетьмана),
Стала мати гадати (у Куліша: стала мати міркувати).
Розуміється, що це вже виходить не Шевченків, а Кулішів текст. Таке саме і далі, в рядках 10 – 14:
Виходила стояти (у Куліша: ходила стояти)
Не до пана товстого, (не до пана усатого)
Усатого, старого, (Сідого, старого –)
До Петруся, в гаю, в лузі, (До Петруся, що-вечора,)
Що вечора святого (Вечора святого.)
386, 9: усміхнуся, скажу йому, – в «Основі»: усміхнуся… скажу йому.
386, 2 – 1:
Знать забула, що колись же
Сама дівувала.
Спочатку Шевченко написав був:
Знать забула, що минуло, –
Чи не дівувала?
але потім поправив. Одначе в «Кобзарях» Львівському 1867 та й у київських (р. 1894 та 1899) узято першу редакцію.
387, 4: 3 Петром не розлучать, – це також Кулішева поправка, а у Шевченка стоїть в автографі, як свідчить сам Куліш: «з Петром – не рознять».
387, 12: серце не заснуло, я вас не забув». – Після: «не заснуло» треба поставити знак (–), так само як і в рядку 12 зн. після «минулося».
387, 7 зн.: утер сліпі очі, – у Шевченка (та і в «Основі») узято ці слова в ().
388, 13: Треба старостів нам ждати, – теж поправка Куліша, а у Шевченка: треба буде старостів ждати.
388, 17: я вже думаю, що бачиш, – у Шевченка спочатку було: я вже думаю, що… теє, – але потім він поправив на: бачиш; тільки треба писати: що… бачиш, – а то виходить таке: «я думаю те, що (accusat.) ти бачиш»…
392. 10 зн.: пішла в садок; серце мліє, – після «садок» у Шевченка не (;), а…
392, 4 зн.: не про «Гриця», про «Петруся», – і тут через неправильну інтерпункцію не можна добре зрозуміти, про що йде мова: чи «Гриця» та «Петруся» поставлено тут поруч, чи «Петруся» поставлено, як антитезу до «Гриця». Очевидно, що тут антитеза, а тому після «про Гриця» неодмінно треба не (,), а (–) .
393, 8 зн.: прийшла в хату; спала мати, – і тут після «в хату» треба знак – .
Дата, як вже згадувалося – р. 1841.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 53 – 55.