Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

20. Розрита могила

Василь Доманицький

Розрита могила

Вперше видруковано р. 1859 в книжечці «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (Лейпціг, видання В. Гергарда, стр. 19 – 21), потім у Львівському «Кобзарі» р. 1867. Датовано її до сього часу роком 1845, але з того зошита, який знайдено цього року в Петербурзі в Департаменті поліції д. Щоголевим, знаємо тепер певну дату: 9/IX 1843 р. Березань… [Приватні відомості. Так само приватно мені відомо, що редакція цього вірша в тому зошиті має незначні варіанти проти видання д. Романчука]

Крім тієї редакції, яку звичайно маємо по «Кобзарях» та яку взяв і д. Романчук для свого видання, е ще варіанти з рукопису Шевченка (перша редакція) подані в примітках в Празькому Кобзарі, та ще у д. В. П. Науменка є копія, писана рукою М. Максимовича, знайдена в його паперах. Копія ця – зошит з 10 листочків почтового паперу великого формату, де крім «Розритої могили» списано, ще: «Посланіє до живих і мертвих», «Холодний яр», частину «Сна» (У всякого своя доля) і «Заповіт». Якого вона часу: чи з кінця 1850-х років (але не раніш), чи десь з 1860-х років, – не можу напевне сказати. Характер паперу немов би то промовляє за пізніші часи [Можна думати, що Максимович списував з якогось не дуже виразного оригіналу, бо між іншим «Заповіт» переписано заразом з «Роскопаною могилою», як один вірш, і дату поставлено ту, що має цей останній: 25 студня 1845 р., а не дату «Роскопаної могили» (9/Х 1843)]. Що ж до змісту цієї копії, то варіанти її, проти тексту видрукованого в Лейпцігу р. 1859 та тексту рукописних приміток в Празькому Кобзарі промовляють за те, що ця редакція найпізніша з них.

До речі, і текст, знайдений цього року в архіві Департамента поліції – найближчий до цієї копії. Між іншим зауважу, що заголовок поезії в копії Максимовича не «Розрита могила», як звичайно скрізь прийнято, а «Роскопана».

Зазначимо усякі особливості:

Стр. 229, 11 – 12:

за що тебе сплюндровано?

за що, мамо, гинеш?

в копії Максимовича: сплюндровали, а замість «мамо» – марне. В тому рукописові, про який згадує Празьке видання, стоїть також: сплюндровали, але «мамо». Через що у Львівському та Празькому: мати, тоді як в Лейпцизькому: мамо – не збагну.

229, 15: діточок непевних, – в копії Максимовича: невмитих.

229, 16 зн.: молилась я, турбувалась, – в такій формі не стоїть ніде в тих перших виданнях, на які мусимо спиратися: скрізь: молилася, турбувалась… Так і в копії Максимовича… А в примітках Празького Кобзаря, замість турбуваласьжурбувала

229. 14 зн.: моїх діток доглядала, – в копії Максимовича: малих діток…, а в початковій редакції в примітках Празького Кобзаря… «своїх діточок маленьких»…

229, 12 – 11 зн.:

виростали мої діти,

Мої добрі квіти, –

в копії Максимовича спершу квіти, а потім діти, – і це краще.

229, 5: на свою Вкраїну – в Лейпцизькому стоїть: країну. Треба зазначити, що Шевченко дуже часто в поезіях навіть 1849 – 1850 рр. вживає країну, а видавці все виправляли на Вкраїну, як це згодом буде видно. Але в копії Максимовича в цім разі стоїть виразно: Вкраїну.

229, 3 зн.: про свою недолю, – так і в копії Максимовича, а в Празькому Кобзарі: неволю.

229, 1 зн.: виглядала волю, – так і в копії Максимовича, а в Празькому варіант: проклинала долю. У Львівському 1867: виглядала волю, але ми вже бачили, що Шевченко не терпів в такому разі genetiv’y.

230, 6: Жидовій німоті – очевидно, у д. Романчука помилка: він мабуть хотів написати: жидові й німоті, – але це зовсім неправдиво: скрізь і в друкованих, і в рукописних варіантах: жидові, при тім ще, очевидно, з наголосом на і: жидові (жидова, німота).

230, 11: А могили мої… – По всіх друкованих і рукописних варіантах стоїть: І могили, – д. Романчук поправив сам на: А, бо йому здавалося, що «так ліпше було би» (див. його статтю у ЗНТШ, стр. 21).

230, 14: після «шукає» не (;), а (……), як це в Лейпцизькому виданні; так само і в рядку 18-м після «господарювати» (……).

230, 13 зн.: сорочку здіймати, – так і в копії Максимовича, а в примітках Празького Кобзаря: здирати.

230, 12 зн.: помагайте, недолюдки, – в примітках Празького видання: поспішайте, недолюдки, а в Лейпцизькому: помагайте, недовчодны, – очевидно, що не зуміли прочитати: «недолюдки»… А що видавці розуміли, що тут не може бути: «недовчені» – свідчать літери д і ы при кінці… В копії Максимовича: помагайте, недолюдки, так як прийнято скрізь. В примітках Празького видання дальші 4 рядки, що скрізь «по Кобзарях» стоять окремо, складають одну цілість з попереднім, і контекст там такий:

Поспішайте ж, недолюдки,

Матір катувати,

На четверо розкопати,

Розсипать могили!

Чого ж вони там шукають,

І що заховали?

230, 10 зн.:

На четверо розкопана

Розрита могила,

так скрізь в друкованих виданнях, тілько в копії Максимовича зовсім справедливо після: розкопана поставлено (,).

230, 6 – 1 зн. Ці останні 5 рядків мають дуже багато варіантів. Рядок 6: Ех, як би то, – так і скрізь, тілько в примітках в Празькому Кобзарі: ех, як би ж то! А в копії Максимовича: От, як би то, – і це буде, здається, найкраще.

Рядки 5 – 1 у Романчука так, як у Львівському виданні 1867 та Празькому (основному):

Як би то,

Як би то знайти те,

Що там поховали,

Не плакали б діти,

Мати б не ридала…

Очевидно, варіант цей узято з Лейпцизької редакції, але там замість «поховали» – схоронили… Через що зробили тут поправку видавці Кобзаря р. 1867, не відаю, – може для рифми до: не «ридала» та щоб двічи не було «схоронили». В копії Максимовича з цих 4 рядків зроблено лишень два (так як і в Лейпцизькому виданні) і читаються вони так:

Як би знайшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

В першому рядку, очевидно, не стає після «як би» частини «то», яка есть в Лейпцизькому виданні Мені здається, що цю останню редакцію і треба прийняти, вставивши лишень ту опущену частину «то»: «Як би-то знайшли те, що там схоронили…, бо очевидно в обох разах Шевченко спинився на цьому глаголі (схоронили), а поховала – підправлено пізнішими інтерпретаторами. Зазначу нарешті і початковий варіант кінця цієї поеми (з приміток у Празькому Кобзарі):

Як би були знали,

Що там заховали,

Не плакали б діти,

Мати не тужила.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 58 – 62.