Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

14. Гайдамаки

В. Доманицький

Гайдамаки

Вперше видав їх Шевченко р. 1841 окремою книжечкою: «Гайдамаки» Поэма Т. Шевченка, С. – Петербургъ. 1841. [А ще раніш – а власне II розділ поеми (Галайда) – видруковано в Гребінчиній «Ластівці» на р. 1841.]. Цензор Бекетов заголовок «Гайдамаки» у власноручному примірникові Шевченка, що є в Чернігівському музеї імені В. Тарновського, перехрестив, як крамольний, а крім того закреслив увесь початок поеми аж до Інтродукції [тобто стр. 7 – 18 в виданні 1841 р.]. І дійсно, в Кобзарі р. 1860 «Гайдамаки» починаються з «Інтродукції». Це перше видання «Гайдамаків», що вийшло без догляду автора, має в собі велику силу помилок; часом можна лишень здогадатися, що хотів автор сказати. Вдруге «Гайдамаки» надруковано разом з «Чигиринським Кобзарем», як додаток до нього [ст. 1 – 131]. В цьому виданні Шевченко поробив [в тому примірнику, про який вже згадувалося] дуже цінні поправки, які ми зараз і внотуємо.

Автографа мені не довелось бачити; звістки, що він есть в Рум’янцевському музеї в Москві, непевні.

Стор. 304, 7: ти вічний, без краю! – після вічний зовсім зайва [,].

Стор. 305, 10: а тут, а тут… тяжко, діти! – треба, як от наприклад в Чигиринському Кобзарі або виданні Кожанчикова: а тут… а тут…

Стор. 306, 9: пане брате, – треба: пане-брате.

Стор. 306, 7 зн.: а я дурень, один собі, – треба після дурень не [,], а [;].

Стор. 307, 5:

Аж до моря Запорожці

Степ широкий вкрили.

В 1 виданні «Гайдамаків» дійсно було вкрили, але Шевченко в закреслив, і таку поправлену форму бачимо в Кобзарях Симиренка і Кожанчикова, а Львівський (1867) має вкрили.

Стор. 307, 3 зн.: В Польщі. Шевченко до заслання завжди уживав Польша, та й потім не дуже часто: Польща.

Стор. 308, 15: навприсідки. Шевченко уживає цієї форми, а також іншої: навприсядки…

Стор. 308, 19: бенкет. Так і Шевченко уживає цього слова, а не бенькет.

Стор. 308. 9: після: сльозами не [.], а [, – ].

Стор. 309, 17: сидя кінці стола, – Шевченко поправив: в кінці, а в виданні Кожанчикова бачимо навіть: кінець, – не знати через що.

Стор. 309, 8 – 7 зн.:

Благослови, кажуть, батьку,

Поки маєш силу.

По всіх, здається, виданнях стоїть: маєш, крім найпершого [р. 1841], де: маєм. І так, справді й повинно бути: річ не в тім, що привідця гайдамацький [в данім разі нібито сам автор] має до якогось часу силу, а в тім, що мають її самі гайдамаки… Відкіля ж бо то вивести можна, що вони: «сумно, сумно… похилились» і просять благословенства батька-отамана, почуваючи, що отаман їхній скоро «не матиме сили»? Аналогічний уступ можна бачити в одному варіанті до «Тарасової ночі» [Примітки, стр. 681 в виданні Ю. Романчука], де стоїть:

Роби, пане-отамане,

Як сам добре знаєш,

А ми будем помагати,

Поки силу маєм».

Стор. 310, 8 – 10:

Бо її мене хоч били,

Добре били, не багато

Де-чому навчили.

Така версія – справжнє псування твору Шевченка. Шевченко ужив тут іронії над учителями своїми і над самим собою, кажучи, що його хоч і добре били, «а багато де чому навчили!! Тма, мна знаю, а оксію не втну таки й досі», – і таку форму бачимо не тілько в 1 виданні, але і в Кобзарі Кожанчикова, а д. Романчук вибирає невдалу концепцію. Львівське видання (р. 1867): не багато, – суху, прозаїчну. Така сама пригода з д. Романчуком і на стор. 310, ряд. 13: Ходіть, сини, – замість: ходім, сини… – І в 1 виданні, і в Кожанчиковськім – ходім (та це очевидно і з дальшого: ходімо, попросим!), але д. Романчук волить версію Львівського видання (1867 р.) – ходіть.

Стор. 310, 5 і 3 зн.: Любіть її… Любіть її…, – цілком правильно і тут, і в інших виданнях, і я не можу збагнути, чому д. Кр-ському здається, ніби треба: любить її (обидва рази). До речи, у Львівському виданні (1867) через щось ці два рядки

Любіть її, думу правди,

Козацькую славу

– опущено зовсім.

Стор. 312 12: творилося. B 1 виданні, в виданні Семеренка і у Львівському Кобзарі 1867 – стоїть: робилося, а почавши з видання Кожанчикова пішло: творилося. Хто таку поправку зробив – не відаю. І чи Шевченкова вона, хоча й краща?

Стор. 312, 11 зн.: Шляхта сказилася, – скрізь такий варіант, хоча відомо, що у виданні 1860 р. Шевченко поправив: панки сказилися [див. примітку у Празькому виданні].

Стор. 313, 8: Галайда (заголовок розділу), – в 1 виданні Шевченко поправив на: Ярема, бо й справді – про Галайду коли то ще буде мова! А в цьому розділі читачі бачать лишень злиденного Ярему.

Стор. 313, 17: упоравшись, біжи в Вільшану, – у «Ластівці», в 1 виданні р. 1841, в виданні Семеренка і у Львівському 1867 стоїть: підеш упоравшись в Вільшану, – поправлена версія починається з видання Кожанчикова. Але ще важніш поправка самого Шевченка в 1 виданні. Почавши з цієї поправки, ми бачимо далі, що Шевченко року 1858, коли він виправляв до цензури «Гайдамаків», добре розумів свою історичну помилку про смерть титаря. Титаря в його поемі вбивають конфедерати у Вільшаній, тим часом, як документально відомо, що ця подія відбулася у Мліїві. Шевченко р. 1841, коли написав своїх «Гайдамаків», признається (в «Передмові»), що «надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого… А смерть вільшанського титаря – правдива, бо ще є люде, которі його знали». Згодом Шевченко читав багато з української історії, і р. 1858 хотів вже позбутися своєї давнішньої помилки, а через те виправляв (хоч, на жаль не скрізь) Вільшану на Мліїв… І от в цьому рядку ми читаємо:

Упоравшись, у Мліїв підеш.

Ця і дальші такі історичні поправки здіймають також з Шевченко ті закиди, які робилося йому пізніше істориками за неправдиве освітлення історичних подій. Дуже жаль, що на ці поправки за 50, без малого, літ ніхто не звернув уваги…

Стор. 314, 3: у порога, – а треба, безперечно, у порогу, як це й бачимо скрізь у «Ластівці» видання 1841 р., Семеренка, Кожанчикова, навіть Львівському 1867. Звідкіля у д. Романчука узялося: у порога не відаю.

Стор. 314, 4: не клене долі, – в одному лишень 1 виданні стоїть: долю.

Стор. 314, ряд. 17 – 14 зн.: з цих 4 рядків треба зробити 8, – як це і бачимо в 1 виданні р. 1841, а до них варто додати ще 4 рядки, які Шевченко дописав у виданні Семеренка (див. примітку в Празькому виданні):

Що плаче, сміється,

І мре й оживає,

Святим духом серед ночі

По-над ним вітає…

Стор. 314, 11 зн.: Колись то був, – то єсть, скрізь крім «Ластівки».

Стор. 314, 5: не вітало… В «Ластівці», через помилку: не видало.

Стор. 315, 9:

та прокляте лихо, злидні

Кому не завадить, –

так і скрізь, крім «Ластівки», де: завадять. Зауважу лишень, що навіть при кількох іменах властивих Шевченко часто ставить Singular, а не pluralis, зв’язуючи глагол звичайно з останнім властивим ім’ям.

Стор. 316. 11: а пазуха, – так і скрізь, тільки в «Ластівці» помилка: пазухи.

Стор. 316, 14 – 16:

Мабуть душно

На перині спати

Одинокій, молоденькій;

Ні з ким розмовляти…

така інтерпункція скрізь, окрім 1 видання (р. 1841), де це речення розбивається надвоє:

Мабуть душно

На перині спати, –

Одинокій, молоденькій

Ні с ким розмовляти. –

Стор. 316, 10:

Взявши торбу

Потяг у Вільшану.

Такий кінець розділа «Галайда» (чи краще «Ярема») по всіх виданнях, але Шевченко так виправив його, пам’ятаючи про Вільшану:

Потяг безталанний

Аж у Мліів.

316, 5: старий паскуда, – так і скрізь. А в 1 виданні, замість того: вікна посипались, стривай, – і далі опущено: «постривай»…

317, 15 зн.: ій Богу. По всіх давніших виданнях, аж до Празького, стоїть: ей Богу. Шевченко уживав виключно: ей-Богу, і ніколи: їй-Богу.

317, 9 зн.: як би жива? – так скрізь, крім 1 видання, до – коли розуміється: як би – краще.

317, 6 зн.: літанью співає. – В 1 виданні, Семеренка, Кожанчикова і Львівському 1867 замість: літанью – стояло … , аж в Празькому це слово вставлено, і то через те, що догляділи його в дописці Шевченко у виданні р. 1860.

318, 11 зн.: І жид гляне, – так скрізь по всіх виданнях, тільки Шевченко виправив в 1 виданні на: А жид гляне, – і це значно краще.

Стор. 318, 5: була собі Гандзя, – це тільки в 1 виданні, а в інших: колись

Стор. 318, ряд. 3 зн. – зробити з нього 2, як в 1 виданні.

Стор. 319, ряд. 2: – зробити з нього 2, як в 1 виданні.

Стор. 319, 9: ходить жид ходором [так скрізь], – 1 видання має інакшу версію: ходить жид, ходить, і цей самий рядок додано ще раз після: перед паном Хведорком (за рядком 12-им). Усі шість рядків в 1 виданні видруковано курсивом, як позичені з людських уст.

319, 16 зн.: не жартуєм. – Скрізь так, крім 1 видання, де «не жартую», і це дуже правдиво, що конфедерат, на запитання Лейби: «жартуєте, пане»? – одказує: «не жартую»…

Стор. 320, 8 – 11 – через неправдиву інтерпункцію зіпсовано цілком думку автора по всіх виданнях, почавши з найпершого і кінчаючи виданням д. Романчука. По всіх їх стоїть так:

Ні, я кажу, що в Вільшаній…

Вільшанські схизмати

По три сім’ї, по чотири

Живуть в одній хаті». –

«Ми це знаєм…

Виходить, що Лейба оповідає нащось конфедератам зовсім для них не цікаві речі про те, як тісно живуть у Вільшаній схизмати, і конфедерати одповідають. що вони це знають… А воно так просто і зрозуміло виходить, коли як слід поставити інтерпункцію, як це зроблено Шевченком в поправленому їм примірнику:

(Лейба каже):… в Вільшаній…

Вільшанскі схизмати…

(Конфедерат перебиває) – «По три сім’ї, по чотири

Живуть в одній хаті? Ми це знаєм…

На жаль, аж у чотирьох місцях Шевченко не виправив тут Вільшани на Мліїв, через що доводиться зректися по всій поемі цієї дуже потрібної поправки.

Стор. 320, 9 зн.: а щоб певна була правда, – так скрізь, крім 1 видання, де: а щоб більше була правда.

Стор. 320, 1: пьяний і веселий, – у Львівському (1867): та веселий, а далі в 1 виданні, Семеренка та Львівському 1867 стоїть 2 рядки крапок. В тому виданні, що поправляв його Шевченко, ці крапки виповнені, але не рукою Шевченко, а, як я здогадуюся, – М.Лазаревського. А стоїть там ось що:

My żijemy, my żijemy,

Polska ne sgineła.

Стор. 322, 2 – 5. д. Романчук узяв з 1 видання. В Чернігівсьому примірнику Шевченко, правда, не поправив цього уступу, але в Кобзарі 1860, Кожанчикова та Празькому стоїть варіант інший, і через що ми мусили б вертатися до 1-ї редакції, не розумію. Подаю обидва варіанти.

В 1 виданні (i у Романчука):

На що мені врода,

Коли нема щастя, коли нема долі

Літа молодиї марно пропадуть:

Один я на світі – стебло серед поля!

Його буйні вітри полем разнесуть.

В Кобзарі 1860 та інших:

На що мені врода,

Коли нема долі, нема талану?

Літа молодиі марно пропадуть

Один я на світі, без роду і долі –

Стеблина-билина на чужому полі;

Стеблину-билину вітри рознесуть,.

Щоб варіант у Кобзарі р. 1860 був гірший – цього не можна сказати та й не це керувало д. Романчуком, коли він вернувся в цьому місці до 1 варіанту видання, а – побоювання, що ті одміни, які ми бачимо в Кобзарі р. 1860 проти 1 видання – пороблено не Шевченком, а Кулішем, і в згаданому вже листі до мене д. Романчук радить редакції нового Петербургського видання звернути увагу «особливо на Гайдамаки, в котрих, на мою гадку, треба би привернути в уступах «Титар» і «Бенкет у Лисянці» первісний текст, «поправлений» нещасливо Кулішем для Петербургського видання з 1860 року». Щоб поправки були нещасливі – з цим тяжко згодитися; а як би їх навіть поробив дійсно не Шевченко, а Куліш, то у всякім разі він цього не робив без відома і згоди автора (як далі будемо бачити, чимало поправок Шевченка з Чернігівського примірника є і в виданні Кобзаря з р. 1860, – тим часом д. Романчук готов і їх покласти на карб Кулішеві).

322, 13: красчого, – у Шевченка звичайна форма: крашчого, а в останні роки – кращого.

323, 16: зоре моя, – так скрізь, крім 1 видання, де стоїть: крихто моя.

323, 17: де се ти зоріла? – в 1 виданні: «знову полилися» [власне: полилися], хоча нема ніде й мови про те, що власне мало политися: чи слова, чи сльози?

323, 18: – я сьогодня забарилась, – в 1 виданні стоїть: «Ти сьогодня забарилась», і це там має бути кінцем запитання Яреми, а не відповіддю Оксани.

323, 15 зн.: а мене й байдуже? – в 1 виданні й немає.

323, 13 зн.: і сльози блиснули, – скрізь так. крім 1 видання, де стоїть: «слізоньки блиснули».

324, 5: як паву, – в 1 виданні: мов паву.

324, 10 зн.: вели таку мову – в виданні 1860 Шевченко поправив своєю рукою: «меж мови – розмови» [примітка в Празькому виданні].

325, 10: Слухать таку мову, – Шевченко в 1 виданні поправив: на такую мову.

325, 4 зн.: після «зійшлися» не (,), а (:).

327, 4: після «упав сердега», має бути не (.), а (, –), як в 1 виданні.

327, 10: поміркуєм, – так скрізь, – але в 1 виданні стоїть: поміркуйте, та Шевченко там таки виправив на: поміркуєм. Це вже безперечно не Кулішева поправка.

327, 17: Оксана в двері: – в 1 виданні стоїть: в хаті. Але це було б неправдою, бо її в хаті ще не було, а в двері – виразніш.

327, 18: та й пада крижем, – в 1 виданні: мліє та й пада [та і в заграничних виданнях трапляється]. Шевченко поправив на: та й пала в хаті.

327, 12 зн.: де ж ти, – цього ж в 1 виданні немає.

327, 10: а він мандруючи співа, – в 1 виданні стоїть: «може мандруючи», а Шевченко поправив: «мандруючи може»…

327, 8 зн.: не жива, – так поправлено Шевченком в 1 виданні, де стоїть: чуть жива. І знов Куліш нічого тут не винен.

328, 2: І сумно, сумно, – Шевченко поправив: темно, сумно.

328, 14 зн.: – по всіх виданнях цей рядок визначено крапками. Контекст такий:

А те, що минуло,

Не згадуйте, пани – брати

. . . . . . . . . . . . . . . .

В цьому рядку в 1 виданні Шевченко власноручно вписав: Бо щоб не почули. Не знаю, звідки д. М. Кр-ський узяв, що цей рядок має бути: На віки заснуло.

Стор. 329, 2 зн.: нехай не вадить, як не чує, – в 1 виданні надруковано курсивом.

Стор. 330, 7: тихенько ходя, – в 1 виданні: нищечком.

Стор. 330, 13: а дивишся, – в 1 виданні: дивися. Постає питання, який тут логічний наголос: чи дивися [-сся, – як пише Шевченко], чи дивися. По Кобзарях стоїть перша форма. Здається, так воно і більше на правду похоже.

330, 5 – після треба ззісти», не (;), а [:].

330, 4 – після «що куповала», не [:], а [, – ].

330, 3: ні в голос, ні мовчки, – така версія почалася з Кобзаря р. 1860, бо в 1 виданні: ні в слух [на російський штиб].

331, 2: он, чуєте? співають, – треба: он, чуєте, співають! (так в 1 виданні)

331, 7: нехай собі співає, – це собі додано Шевченком в 1 виданні.

331, 12: підкрадьмось, – скрізь, а в 1 виданні: підкрадемось.

331, 15: а що ж? то й ходімо! – в 1 виданні тілько: ходімо!, а дальшого: «добре, ходімо» немає зовсім.

331, 16: Кобзарь співає з повагою і не голосно, – так скрізь, крім 1 видання, де стоїть просто: голосно.

332, 8 і 9, – тут інший склад, і ці 2 рядки треба посунути вліво.

332, 13: правду старий співа, – старий дописано Шевченком в 1 виданні.

332, 16 – 15 зн.: сам не знаю за що, – в 1 виданні зовсім немає, а Шевченко дописав в 1 виданні: і сам не знаю, за що.

332, 14 – 13 зн.: в 1 виданні вставлено: та [перед «дарма»] і «лишень» [після «а ну»], та ще на кінці (після ушквар) – яку небудь [цього останнього по Кобзарях немає].

332, 3: та ось що – Шевченко вставив був: та ще ось що, але в Кобзарях ще немає.

333, 2: Брехня! співай, старче Божий, – в 1 виданні стоїть: брехня! Співай, яку знаєш, – а Шевченко так поправив: Брехня, старче Божий! Співай, яку знаєш.

333, 3: поснемо, – в 1 виданні: заснемо.

333, 6: Кобзар (співає) – в 1 виданні зовсім немає.

333, 9: Гуля Максим, гуля батько, – Шевченко поправив (не зовсім добре): Гуля наш батько Максим.

333, 11: орел сизий, – в 1 виданні сизокрилий, і без «ой».

333, 13: гуля Максим гуля, батько – Шевченко поправив: «Ой гуля Максим батько».

333, 19 – то й ушкварить, – так і в 1 виданні, але в Семеренка, Кожанчикова, Львів 1867: ушкварить. Як знати з дальшого: «заспіває – заспівають» можна з певністю прийняти: «ушкварить».

333, 15 зн.: заспіває, заспівають, а треба: заспіває – заспівають.

333, 11 – 10:

А ворога заплющившись,

Ката не минає. –

Коли так лишити слово «ката» без наголосу і без (,) після нього, то можна читати так: «ворога… ката не минає»… Тому-то по інших Кобзарях (Семеренка, Кожанчикова) стоїть наголос: «ката, не минає», – очевидно, що тілько так розумів Шевченко це місце, бо «заплющившись минати ката» – нічого не означало б…

383, 3: степ і море; скрізь битий шлях, – так всюди. А тим часом Шевченко хотів сказати, що перед Залізняком степ і море були немов битим шляхом, і тому і інтерпункцію треба тут інакшу, а власне:

Степ і море – скрізь битий шлях.

Зрештою, за таке тлумачення міцно не обстоюю. В 1 виданні стоїть так:

Степ і море… скрізь битий шлях.

334, 12: бевзь – Шевченко в 1 виданні поправив на: бевз (закреслено ь).

334, 14, бо йде Залізняк, – Шевченко поправив: бо йде, бачиш. Залізняк, – але в Кобзарях нема цієї вставки.

334, 18 зн.: і вішати, і мордувати! – в 1 виданні: вішать, мордувать. Взагалі Шевченко має нахил до глагольних форм на ть, а не на ти.

334, 12 зн.: до грошей я не дуже ласий, – в 1 виданні перед цим стоїть ще: «цур їм».

334, 10 зн.: ледащиці-живиці, як-то кажуть, – підкреслені слова дописано Шевченко в 1 виданні.

335, 7: молітесь – в 1 виданні: «моліться» (власне: моліця).

335, 18: І гич не до речи, – в 1 виданні: курникає і гич не до речи… Що власне має означити цей вираз – для мене не зовсім ясно; ще раз стрічається він в «Сотникові» (стр. 54), 17): «не женися, і гич не до речи».

336, 9, 10 – 12: ти-ни-ни… – треба ставити наголос: на останньому ни.

336, 14: кричать гайдамаки – дописав Шевченко в 1 виданні.

336, 12, 11, 10, Зі 2 зн.: панну, панно – в 1 виданні Шевченко поправив скрізь на: ляшку, ляшко, – але в Кобзарях поправки цієї не прийнято.

337, 1 – 7: ці 7 рядків в 1 виданні надруковано курсивом, як узяті з народної пісні.

337, 13: аж церков бачать. Дяк співа, – в 1 виданні: бачать, що церков.

337, 11 зн.: з того світу, – скрізь у, крім 1 видання, де: світа. І справді, genet. на а (замість у) у Шевченка значно частіше трапляється.

337, 4 зн.: конають, – в 1 виданні канають (так і в Кожанчикова та Львівському 1867), а в інших: конають. Зауважу, що Шевченко писав тільки канати, доконати.

337, 1 зн.: землі козацької краса, – в 1 виданні: краю козацького, – і Шевченко в 1 виданні не поправив; так і в Кобзарі Семеренка, але в Кожанчикова та Львівському уже: землі

338, 3: стидом січеться, карі очі, – треба: січеться… карі очі.

338, 17 – 16 зн.:

Інгул що-зіму замерзає,

Богун не встане загатить…

Д. М. Кр-ський і радить поправити тут інтерпункцію так:

Інгул, що зіму замерзає -

Богун…

В 1 виданні після Інгул немає ніякого знака. Справу з цим уступом може вияснити лишень автограф.

338, 9 – 8 зн.:

«Я сохну, сохну; де Тарас?

«Нема, не чуть, не в батька діти»! -

Д. М. Кр-ський, зауважує що словами «де Тарас»? починається знову власна мова благочинного, а через те правдивіше було б так:

«Я сохну, сохну…» – «Де Тарас?

Нема, не чуть – не в батька діти!

Не плачте, братія…

Але, коли покладатися на 1 видання, то ми мусимо прийнять звичайну версію, бо там для нашої гадки доказів немає, – там стоїть:

«Я сохну… сохну… де Тарас?! –

«Нема, не чуть… не в батька діти! –

і це все говорить Альта, а не благочинний.

339, 1: щиро як діти, – так скрізь, почавши з 1 видання, але Шевченко виправив [і то на краще]: «як діти, щиро».

339, 2: гадали теє… – в 1 виданні: думали теє [так і в Семеренка], але в Кожанчикова та Львівському 1867 уже: гадали.

339, 6: знимуть, – у Шевченка тілько : знімуть.

339, 4 зн.: вже їм завтра, – в 1 виданні стоїть: вже ніколи, – але Шевченко поправив на: «їм завтра»:

339, 2 – 1 зн.:

Ще лічать гроші у-ночі,

Без світла лічать бариші.

Так скрізь, крім 1 видання, якому я в сім разі даю найбільшу віру, а там так:

Ще лічать гроші, – у ночі

Без світла лічать бариші.

340, 1: щоб не побачили, бач, люде, – так скрізь. Але Шевченко почував незручність двох слів з одним коренем [бачиш, бач], і поправив бач на злі,

щоб не побачили злі люде.

340, 8: про те росказать, – так скрізь, а Шевченко поправив був: теє росказать.

340, 17 зн.: слухайте ж – це «ж» додано Шевченком в 1 виданні

340, 14 зн.: за те, що не вміла в добрі панувать, – так почалося з Семеренка видання, і значно краще, ніж версія 1 видання: «Щоб не забували Ляха проклинать».

341, 7: жито собі сіють, – Шевченко поправив значно краще на: панам жито сіють.

341, 12: Де Залізняк, – Шевченко поправив: «Залізняк де».

341, 14 – 15:

Кат панує,

А їх не згадають.

Ці два рядки стоять ще в 1 виданні, але для цензури [р. 1858] Шевченко сам викреслив їх. І ото їх і немає ніде в російських виданнях, а також у Львівському 1867 та Празькому 1876, аж уже д. Романчук пригадав знову про них.

342, 3: іде смутний, – поправив Шевченко в 1 виданні: смутний іде.

342, 12: чого ж смутний чорнобривий, – Шевченко поправив: смутний, невеселий.

342, 12 зн.: десь далеко сіроманці, – так пішло з Кобзаря Семеренка, а в 1 виданні стоїть: десь далеко сумно, сумно.

342, 14: байдуже! Іде Ярема, – так і скрізь, крім 1 видання, де просто: байдуже іде Ярема… Щоб воно було так правильно, я не певен.

343, 1: а сю ніч уп’єшся. Пекельнеє свято… – так і скрізь, крім 1 видання, де зовсім одмінна версія, і до того цілком правдива, – там не уп’єшся, а уп’ється, – поет прикладає це слово не до Дніпра, [а цю ніч уп’єшся], а до попереднього речення, де мова йде про синє море. Таким чином цілий контекст мусить бути такий:

Червонив ти синє, та не напоїв,

А сю ніч уп’ється… Пекельнеє свято

По всій Україні цю ніч зареве.

343, 9: так думав, ідучи, – в 1 виданні: ідучи думав.

343, 9 зн.:

А тим часом із байраку

Півень «кукуріку!

В 1 виданні: з-за байраку, – мені не зрозуміло, через що із байраку має бути краще…

343, 5 – заголовок розділу: «Червоний бенкет» Шевченко поправив на: Галайда, і це знов таки правильно, особливо коли згадаємо, що уже в II розділі Шевченко заголовок Галайда змінив на Ярема.

344, 6: небо нагріває, в 1 виданні теж небо, а в виданні 1860 хмари одначе у власному примірнику цього Кобзаря Шевченко зробив олівцем поправку: небо (див. Празький Кобзарь, примітки до Гайдамаків). В Кожанчикова та інших знову хмари, – очевидно, що мусить бути небо.

344, 12 – 14 – цікаві поправки з історичного боку. Замість:

І кров полилася

Аж у Волинь. По Поліссі

Гонта бенкетує,

як це по всіх Кобзарях. Шевченко поправив в 1 виданні на:

Аж у Умань. По Подолі

Гонта бенкетує.

344, 16: дамаску гартує, – у власному примірнику Кобзаря Семеренка, як це знаємо з примітки в Празькому Кобзарі, додано рукою Шевченка: «до маху», що, очевидно, а ні трохи не краще од дамаску, бо тоді не знати, що власне Залізняк готує до маху:

А Залізняк в Смілянщині

До маху готує

У Черкасах, де її Ярема

Пробує свячений.

Хіба що це прикласти до свяченого?.. Але свячений (ніж, кинджал) зовсім не замашний…

344, 9 і 5:

добре сину

Гуляй, сину,

в 1 виданні стоїть: хлопче.

344, 7: мордуй, мордуй! Шевченко поправив в 1 виданні: отак, отак.

345, 4: улиці… Крились трупом, – в 1 виданні неправильно: крили. Цього не може бути через те, що далі йде: плили кровю, – вийде, що улиці хлопці, гайдамаки крили трупом і [сами] плили кровю…

345, 18 – 16 зн.:

– Я, пане, з Вільшани».

– З Вільшаної, де титаря

Пси замордували?

Шевченко виправив був, бажаючи позбутися історичної помилки, на:

Із Мліїва, пане.

Там титаря позавчора

Пси замордували.

345, 14: – «У Вільшаній», – стоїть: у Мліїві.

345, 12 – 10:

Дочку його коли знаєш».

– «Дочку у Вільшаній»?

– «У титаря, коли знавав».

Поправлено так:

Дочку його: чи не знавав?

Отамане-пане,

Пусти мене!!! Тай заплакав.

345, 8 зн.: Ледве вимовив Ярема, – в 1 виданні (і тільки там) стоїть: «Де ти, серце моє, де ти?»!

345, 7 зн.: Та й упав до долу, – в 1 виданні: та й пада (тільки там).

345, 6 зн.: Еге! ось що! – в 1 виданні: еге! знаю… (тільки там).

346, 2: Тряслося та мліло, – в 1 виданні: затряслось (тільки там).

346, 3: добре, сину…, – в 1 виданні: добре, хлопче (тільки там).

346, 4: на святее діло, – в 1 виданні: аби щоб хотілось (тільки там).

436, 5: Ходім з нами, – в 1 виданні: хочеш з нами (тільки там).

346, 6 – 11 – цих рядків в 1 виданні немає зовсім, – з’являються вони в виданні Семеренка.

346, 14: не найду Оксани, – Шевченко поправив на: сироту Оксану.

346, 15: може й найдеш. – Шевченко поправив «вирвеш», але це було б до речі тоді, коли б Шевченко був вставив ті 6 рядків, що добавив в Семеренка виданні… – там справді Галайда говорить: «з пекла вирву», і Залізняк мав би рацію одказати йому: «може й вирвеш». Далі в Кобзарях стоїть в цьому рядку і дальше так: А як тебе зовуть? Я не знаю, – Шевченко поправив отак:

Може й вирвеш.

Ходім з нами!

Я все забуваю,

Як зовесся.

346, 18 – 17 зн.:

– «А прізвище»?

– «Прізвища немає»? –

Шевченко поправив короче:

«Прізвище»? – «Не маю! –

і це надає більшої жвавості розмові між ними.

346, 16 зн.:

«Хиба байстрюк? Без прізвища

– Запиши, Миколо,

У реестер.

Такої інтерпункцї тут не можна допустити (на це звернув увагу і д. М. Кр-ський), бо виходило б, що Залізняк зразу каже записати Ярему в реєстр без прізвища. Очевидно, що після: «без прізвища» повинно бути знак [?], або хоч ряд крапок […], – у всякім разі треба одділити од дальшого речення, де йде мова про запис у реестер.

346, 14: У реестер! Нехай буде… – в 1 виданні: єсаулом. Без прізвища…

346, 12: Так і пиши; – в 1 виданні: бач, обідраний!

346, 10: «Ну хиба Бідою»?, – Шевченко поправив: «Запиши Бідою»!

346, 9: «І це не так», – в 1 виданні: «ні, погано»!

346, 6: Записали. – Шевченко поправив, значно краще, на: записано.

346, 2 – Рушайте, хлопята, – Шевченко поправив на: кончайте, хлопята»!

346, 1 зн. і далі – великі одміни. Рядок 1-й Шевченко викреслив зовсім, а за те зробив таку чималу вставку:

Та й рушили до схід сонці

У Лисянку хлопці

На ярмарок. Зібралися

Хлопці, по толоці,

Помолились гарно Богу

Та й рушили з Богом

У дорогу. Мов і справді

Не було нічого У Черкасах… І Яремі,

а далі – 1-й рядок на стор. 347, а рядки 2 – 4 на стр. 347:

Усміхнувся на воронім

Та й знову у сльози.

Виїхали за царину, –

Шевченко теж поправив, і з поправками початок стор. 347 читається так:

Зайвого з обозу

Дали коня. Усміхнувся

Ярема кріз сльози

Та й поїхав за царину.

348, 4 – 6:

… Змія люта

Жадно випиває

Його сльози…

в виданні Романчука та і в інших, крім 1-го та Симиренкового, зроблено помилку: не жадно має бути, а «жадна»… В 1 виданні зовсім правильно стоїть:

Змія люта

Жадна, випиває

Дрібні сльози

348, 17.: моя ти єдина! – В 1 виданні гірший варіант: моя сиротино!

348, 15 зн.: Клене, умірає – в 1 виданні: по Польші блукає.

348, 13 зн.: У склепу конає, – Шевченко поправив: В склепу пропадає.

348, 11 зн.: згадує Вільшану, – Шевченко поправив: згадує і Мліїв.

348, 10 – 7, – ці рядки:

Кличе його: «Серце моє!

Обніми Оксану!

Обнімемось, мій соколе!

На віки зомлієм! –

Шевченко закреслив і, до попереднього: Згадує і Мліїв», – додав лишень два рядки:

Може каже: «обнімімось,

На віки зомлієм»!

348, 6 – 5:

Нехай Ляхи згнущаються -

Не почуєм»! –

Шевченко поправив так:

Мій соколе! Нехай ляхи

Знущаються!

348, 1: куди – Шевченко поправив: куда?, – і взагалі треба сказати він в цьому слові уживає такої форми.

349, 3: у жупані сама пані, – так поправив Шевченко варіант 1-го видання, де стоїть: «у будинку господиня».

349, 9 – 10:

Карай серце! розірветься,

Хоч би було камінь. –

Так скрізь. Шевченко поправив на: розпадеться камінь.

349, 12 – 13:

Оксано, Оксано! –

Де ти ділася, поділась?

Так поправив Шевченко в 1 виданні, де стоїть: Чом ти не в Вільшаній? За цим рядком в 1 виданні єсть ще три, яких немає по інших «Кобзарях:»

А може й там!

Може плаче,

Тяжко ій, небозі,

Може з батьком вигладає

Але як Галайда уже чув про смерть Оксаниного батька, то останній рядок не до речі, – хіба що прийняти, що в душу Галайди на час закралася непевність: а може ще те й не правда, що він чув?

349, 16 зн.: каже опиниться, – в 1 виданні стоїть: кричить опинитись, і Шевченко поправив на: «велить опинитись»! З такою поправкою бачимо в Кобзарі Семеренка, але в Кожанчикова (та Львівському 1867) відкілясь уже: каже опинитись.

349, 13 – 12 зн.:

І тихенько

У лісі сховались, –

так пішло начавши з Кобзаря Семеренка, а в 1 виданні стоїть:

Повернули

У ліс та й сховались.

349, 5 – після: навішано трупу – треба не (,), а – (як це в 1 виданні).

350, 12: жити б, – і по всіх Кобзарях теж: жити б, тільки в 1: жить би, і це дає легший склад.

350, 15: треба крови, брата крови, – інтерпункція неправдива: (,) мусить бути аж після «брата» (як це і в 1 виданні і в Кобзарі Семеренка: Треба крови брата, крови.

350, 8: болить серце, як згадаєш, – Шевченко поправив: серце вьяне, згадуючи.

351, 1 – 11: Шевченко зразу був лишив так, поправивши тілько у рядку 8: «Вільшану» на «Мліїв», але потім закреслив усі 11 рядків, а збоку приписав таке:

Минули Гоноратку [попереду стояло Кумейки, але він поправив]

Байбузи минають,

Уже й Мліїв… Про титаря

Ярема питає

У хлопчика: – Чи титаря

Ляхи ще не вбили?

«Ні, не вбили: каже батько,

а далі так, як в рядку 12: що його «спалили» і т. д.

351, 19 зн.: поховали, – тільки в 1 виданні: заховали.

351, 14 зн.: коли й умру, – це й дописав Шевченко у 1 виданні.

351, 12 зн.: Ляхів мучить. Серце моє, – Шевченко поправив: Шукать тебе. Моє серце!

351, 7 зн.: тяжко, важко, – а в 1 виданні: тяжко йому (Шевченко писав, звичайно, ему).

351, 6: боротись, – в 1 виданні і в Симиренковому Кобзарі – «бороться» (власне – боротьця, – як і скрізь в словах на ться).

352, 1: після: «тяжко осміхнувся» не (.), а (:).

352, 2 – 4: перед оттут і після: «а сьогодня» – треба лапки, бо це слова Яреми, хоча й до себе самого.

352, 6: Гайдамаки понад яром, – в 1 виданні досить не поетичний варіант: «Цабе яром Гайдамаки»…

352, 12: стрівай лишень, – в 1 виданні: пострівай лиш!

352, 14: я, як бачте, гайдамака, – «як бачте» вставлено вже в Симиренковому Кобзарі.

352, 15: з Кирилівки, – така «форма більш літературна, але народ в Звенигородщини вимовляє Кирилівка, і Шевченко так писав (так і мало не всіх Кобзарях стоїть).

352, 8 зн.: за-теж їх і били, – в 1 виданні стоїть: за-теж ми їх били.

352, 3 зн.: ось на ж тобі, – «ж» в 1 виданні немає (є в Симиренковому Кобзарі).

353, 6: й ліс, – «й» в 1 виданні немає (є в Симиренковому Кобзарі).

353, 11 зн.: після нівроку, очевидно, треба не (.), а (:).

353, 9: У Ляхів кишені, – в 1 виданні (тілько там): «У мертвих кешені» (Шевченко уживає скрізь кешеня).

353, 7: Ще карать мерзених, – Шевченко в 1 виданні поправив: карати, – і така поправлена форма по всіх Кобзарях. А д. Романчук до свого Кобзаря узяв варіант з 1 видання, і не добавив після «карати мерзених» – у Лисянку; додаток цей зробив Шевченко у власноручному своєму примірнику Кобзаря (див. примітку до Гайдамаків у Празькому Кобзарі). У д. Романчука при слові «мерзених» опущено: (примітка Шевченка).

353, 6 зн. – заголовок розділу: Бенкет у Лисянці Шевченко поправив на: Старосвітський будинок.

353, 3 зн.: ото Гонта з Залізняком, – (так скрізь), – Шевченко поправив на: «ото Гонта та Залізняк».

353, 1: страшно, страшно закурили! – так по всіх виданнях; Шевченко поправив цей рядок, і взявши ще один попередній рядок (люльки закурили), треба читать так:

Люльки закурили

З гайдамаками. Аж страшно!

354, 2: оттак курить, – в 1 виданні: так закурить.

354, 4: шляхетською, жидівською, – в 1 виданні: шляхетською й жидівською.

354, 11: кричать: «Ляхам кари»! – Шевченко поправив так: Кричать «дітям» кари.

354, 16 зн.: не вважають, – в 1 виданні: «не минають».

354, 15 зн.: на літа, на вроду, – в 1 виданні: «ні літа, ні вроду», але «не минати літа та вроду шляхтяночки» не дуже гаразд виглядало б.

354, 12 – 11 зн.:

Ні каліка, а ні старий,

Ні мала дитина, –

в 1 виданні: «ні мати, дитина», – та крім 1 видання ніде такого варіанта немає, і вважаючи на попереднє «старий», якось мимохіть напрошується антитеза – мала дитина.

354, 6 зн.: шляхетської й жидівської, – Шевченко поправив на: «не осталось у Лисянці», адже вважаючи на те, що не дуже давно перед тим у нього траплялось вже речення: шляхетською й жидівською.

355, 9 – 10:

«Де ти»? Крикне й сховаться

В полом’ї, пожарі, –

в 1 виданні інакший варіант:

«Так Галайда кричить, шука

Ляхів по пожару.

355, 16: «Гуляй»! загукали, – в 1 виданні, очевидно, помилка: «загуляли».

355, 12 зн.: пийте, діти! – в 1 виданні: гуляй, діти!

355, 2-1 зн. і далі 26 рядків на стор. 356 Шевченко закреслив, а замість них поставив:

Вип’єм, друже, погуляєм

У купочці, в парі…

А де ж Волох? заспівай лиш,

Поганий кобзарю!

От з такими змінами й надруковано «Гайдамаки» в виданні 1860 р., тільки в останньому рядку: «Поганий кобзарю», – поправлено: «Грай, співай, кобзарю»! В цілості знову (так як в 1 виданні) видруковано в обох Кобзарях р. 1867.

357, 1: Кобзар (грає й приспівує) – дописав Шевченко в 1 виданні.

357, 5: Маю черевики – Шевченко поправив (на краще): Куплю

357, 10 зн.: черевичкам, – в 1 виданні (тілько там): черевикам.

375, 4 – 3:

«Нумо, Гонто»!

– Нум, брате Максиме!

В 1 виданні:

«А ну, Гонто,

– Ну, брате Максиме!

358, 10 – з цього рядка треба зробити два, як і в 1 виданні Зауважу, що в 1 виданні куплети: «Не дивуйтеся, дівчата» і «Отак чини, як я чиню» – надруковано іншим шрифтом, бо вони позичені з народніх уст.

358, 14: Сидить собі кінець стола, – в 1 виданні: сидить один кінці стола.

358, після рядка («Мусить пропадати»), в 1 виданні стоїть ще:

Та й заплакав…

Всі танцюють,

А Галайда плаче,

Нудно йому,

а тоді вже аж рядок 14 на стор. 359 (А із яру в киреї козачій): – 23 рядки від «А того й не знає» і до «А із яру» – в 1 виданні немає, – вони з’являються вперше в виданні р. 1860.

359, 10 зн.: Ось копійка, подивися! – в 1 виданні так:

«Ось

. . . . . . . . копійка»,

– і іншою рукою (мабуть М. Лазаревського) вписано тут: царицина.

359, 8 зн.: знаю, знаю, – Шевченко поправив: знаю, каже.

359, 6: признавайсь, проклятий жиде, – тут Шевченко поробив великі зміни. Попереду всього тут зробив вставку таку:

Признавайсь, лукавий жиде:

Ти привів у Мліїв

До титаря Ляхів пьяних?

Я, Лейбо, не вмію

Жартувати! Я Ярема,

Твій наймит поганий, –

Чи не пізнав? Признавайся ж

359, 3 після слів Лейби: – «Ховай Боже»! Шевченко знову зробив таку вставку:

Нічого не знаю…

Нічогісінько, ій Богу»!

– «Не знаєш? то як знаєш.

Так і роби». І знову ніж

Ярема виймає…

Далі Шевченко наближається до того, що в рядку 359, 2: «В будинку»…, тільки він так переробив:

– «У будинку… На тім боці…

(Стривайте!)… з панами

У покоях, у золоті,

Як найкраща пані Ваша… теє…

Як знати, цей уступ Шевченко багато разів переробляв, бо й у 1 виданні зовсім не так воно стоїть, як згодом ми бачимо в Семеренка виданні. В 1 виданні, після слів: «ось… копійка», стоїть так:

«Не бреши проклятий!

Признавайся! Я Ярема…

Ти конфедератів

Із хутора до титаря

Повів у Вільшану?

Признавайся! я все знаю…

Де діли Оксану»? Махнув ножем.

– Ховай Боже»!

– «Я тебе сховаю»!

– У будинку на тім боці»…

– Виручай, як знаєш!

На золото»!… сипле йому

Жменею з кешені.

– «Треба Гонту…» – «Потім, потім…

А не то – свяченим…

«Добре, добре! постривайте!…»

– «Ніколи, проклятий!

Ходім вкупі»! – «Які ж бо ви…

Далі так, як 360, 3 і далі, тілько замість 360, 5:

Іду зараз і виручу, – в 1 виданні: «Вам не треба – один піду»…

360, 15 – 16:

у Лебедин!

У Лебедин!

так почалося з видання Семеренка, тоді як в 1 виданні було:

В Майданівку!

В Майданівку!

360, 11: по базару, – в 1 виданні стоїть: вздовж базару. Поправка пішла з видання Семеренка.

360, 8 зн.: на городі пустирнак, – Шевченко вживає звичайно: на вгороді… Що ж до – «пустирнак», то в 1 виданні стоїть «постирнак».

361, 3, 13 та 7 і 4 зн.: з кожного рядка треба зробити два.

361, 7: цей рядок посунути вправо.

361, 10 – 7 знизу в 1 виданні надруковано курсивом, як слова, узяті з народної пісні.

361, 7: то кивне, то моргне, – так пішло з видання Семеренка, а в 1 виданні стоїть, замість: моргне – махне.

361, 6 зн.: в кватирочку виглядаю (так і в Семеренка виданні), а в 1 виданні: у кватирочку моргаю.

362, 3 – 4 – скрізь 2 рядки крапок, через нецензурність (моральну) тексту. В 1 виданні не рукою Шевченка (мабуть, того ж таки М. Лазаревського) дописано:

Скажи, скажи, старо суко.

Кому давала спершу…

362, 14 – з цього рядка зробити два.

362, 1 зн.: погасає, – так почавши з Семеренка виданні; в 1 виданні: гасне, гасне.

363, 1: каганець козачий, – в 1 виданні: Великдень козачий.

363, 10: в потайники пустіть огонь, – так поч. з видання Семеренка; в 1 виданні: пустіть огонь… – Може бути і така форма imperativa через infinitivum, але чи буде вона українська?

363, 8 зн.: найдеш іншу – так почавши з видання Семеренка, а в 1 виданні: другу.

363, 5: ревуть гори, – після гори краще поставити – (так і в 1 виданні).

364, 2 – 7: цих рядків в 1 виданні немає, – дописано їх там рукою Шевченка олівцем; з’явилися вони вперше в виданні Семеренка.

364, 15: не розпитуй, – так почавши з видання Семеренка, але в 1 виданні: не питайся.

364, 15 – 14 зн.:

Ох, як би я знала,

Що побачу знову…

З цим уступом сталася сумна пригода: почавши з обох видань р. 1867 загублено один рядок, а другий через те переіначено. Д. Романчук не поглянув в видання Семеренка та в 1 видання, де зовсім правильно стоїть:

«Що побачу його ще раз,

Що обніму знову…

без чого не виходить розмір, бо до рядка «що побачу знову» єсть далі відповідний: «за єдине слово», тоді як для «вдвоє втроє витерпіла б» (попереднього перед тим) – рифми уже не стає… Д. М. Кр-ський здогадувався, що тут чогось бракує і радив: «ох як би я тоді знала»… Але тепер справу вже вияснено…

364, 9: Бог за те й карає, – так скрізь, почавши з видання Семеренка, але в 1 виданні «й» немає.

365, 6: може б, може… – по всіх давніших виданнях, почавши з 1-го і кінчаючи Празьким, – може б… може.

365, 17: добре слово скаже, – так почавши з видання Семеренка, а в 1 виданні: «люблю тебе» скаже.

365, 12 зн.: мене вірно любить, – у виданні Семеренка, а в 1 виданні: один мене любить.

365, 9: так я думала, – у виданні Семеренка, а в 1: я так думала.

365, 1: не прибуде, – Семеренка а в 1: не приїде.

366, 17: Раю мій, покою! – у виданні Семеренка, а в 1: серденько загоїть.

366, 8 зн.: хто такий і відкіля він, – у виданні Семеренка, а в 1: хто Ярема, відкіля він.

366, 4 зн.: мій соколе, – у виданні Семеренка, а в 1: мій орлику.

366, 3 зн.: мій голубе сизий, – у виданні Семеренка, а в 1: мій соколе милий.

367, 4 – 5; загрібай, мамо, жар, жар, – в 1 виданні цей рядок двічи; як цей, так і дальший в 1 виданні надруковано курсивом, як слова з народної пісні.

367, 13: задзвонили, – у виданні Семеренка, а в 1: піду, дзвонять.

367, 19 – 17 зн.:

Оксана осталась,

А черниця, помолившись,

В храм пошкандибала, –

так у виданні Семеренка, а в 1 виданні повніще:

Оксана осталась,

Пожурилась, усміхнулась,

Пала на коліна,

І молиться за Ярему

Щиро, як дитина.

367, 16 зн.: в Лебедині, – так у виданні Семеренка, а в 1: старі сестри.

367, 10 зн.: отамана, – так у виданні Семеренка, а в 1: Залізняка.

367, 7 – 1 знизу та 368, 1 – 4 – зовсім інший варіант, – в 1 виданні він значно довший і відмінний, а власне:

Ляхів конча; з Залізняком

а тоді (в 1 виданні): Часом наїзжає (так в 8 ряд. ст. 367), а далі в 1 виданні:

Вряди-годи, – та вдвох собі…

Ну, це всякий знає!…

Вернімося ж до свячених.

Що вони зробили?

Чи всі вони ще як бритва,

Чи перещербили?

Хоч вам, знаю, і остило

На кров та на сльози

Дивитися, а Оксані!…

Оксані небозі –

Їй аж нудно, бо Ярема

Весілля гуляє

З ножем в руках, на пожарах…

Вона виглядає

До півночи, а іноді

Помолиться Богу,

Та й спать ляже, одна собі…

Умер би, ей Богу!

368, 12: по селам плачуть малі діти, – так почалося з видання Семеренка, але форма: по селам – не українська, – повинно бути: по селах, що ми й бачимо в 1 виданні, тільки там перестановлено: плачуть по селах малі діти; та Шевченко поправив цей рядок на: по селах плачуть голі діти.

368, 17: звір тілько виє, йде в село, – 1 виданні та в виданні Семеренка стоїть: тілько звір, а вже видавці Кожанчиковського Кобзаря переставили. До того, в 1 виданні Шевченко поправив «йде в село» – на: по селу.

368, 18: де чує трупи, – так скрізь. Шевченко поправив на: гризучи трупи.

368, 15 зн.: поки їх снігом занесло, – так всюди. Шевченко в Чернігівському примірнику надав цьому реченню іншу форму:

Аж поки снігом занесло

Огризки вовчі.

369, 18: де проїдуть, земля горить, – по всіх «Кобзарях», кінчаючи Празьким, інтерпункція: де проїдуть – земля горить,

370, 1 зн.: убийте пса! – у виданні Семеренка, а в 1 виданні: вбийте його!

371, 2 – 3:

Признавайтесь:

Що ви? католики! –

Почавши першим виданням і Празьким кінчаючи [тобто в п’яти давніших виданнях], інтерпункція така:

Признавайтесь,

Що ви католики?

Ясно, що Шевченко логічний наголос клав на «Признавайтесь»… Тим часом д. Романчук перебудовує речення наново, і тим надає йому зовсім інший сенс, якого не мав на думці поет.

371, 4: католики, бо нас мати, – теж по всіх згаданих тілько що «Кобзарях» стоїть: католики… бо нас мати.

372, 4 зн.: валіть стіни! – В 1 виданні (в одному лишень) стоїть: бийте стіни!

373, 16 зн.: горе мені, горе! – В 1 виданні [в одному лишень]: горе моє, горе!

376, 1: й не дивиться… – в 1 виданні [в одному]: аж труситься.

376, 16: на чужому полі, – так і скрізь, крім 1 видання, де: полю.

376, 4 зн.: без васильків і без рути, – скрізь, крім 1 видання, де: і без труни.

378, 7: а батько вже вмер, – скрізь, крім 1 видання, де: а другий вже вмер.

378, 16: у куточку плаче, – скрізь, крім 1 видання, де: за коміном.

379, 2: доведу, спочину, – скрізь інтерпункція: доведу – . спочину.

379, 13: та й замовкли, – скрізь після «замовкли» не [,], а –

380, 9 – 10:

Нема міста,

Нема міста, волі.

Рядок 9-ий єсть по всіх «Кобзарях», а рядка 10 – немає ні в одному, – самі крапки; д. Романчук вперше подав цей текст із своїх рукописних дописок до Кобзаря р. 1860, а власне: нема міста, волі, – що дійсно рифмується з попереднім (чрез один рядок): на чужому полі… Одно тільки не гаразд: міста, бо треба писати: місця, щоб не було плутанини з «місто» (город), – і дійсно в 1 виданні так і стоїть: місця. Форму: міста прийнято в «Кобзарі» Семеренка, і з того часу вона й лишилася по всіх виданнях.

381, 5: ревуть собі й ревітимуть, – не правильно. В виданні Семеренка: ревуть собі і ревтимуть, – і так воно й повинно бути. Форму «й ревітимуть», надзвичайно тяжку для вимови, вперше ужито в «Кобзарі» Кожанчикова, і з того часу вона й прийнялася. В 1 виданні так стоїть, як і в Кобзарі Кожанчикова та д. Романчука, тілько без «й»…

381, 11: не чуть плачу ні гармати, – після «плачу» опущено (,).

381, 16: така божа воля, – скрізь, крім 1 видання, де: «на те божа воля».

381, 11 – 10 зн.: з цих двох рядків треба зробити 4. Зауважу ще, що в 1 виданні рядки 12 – 10 («А в нашого Галайди»…) надруковано курсивом, як слова з народної пісні.

382, 5: щоб, знаєте, не було і кривди, не було і правди, – після «кривди» у д. Романчука опущено «щоб» (як це єсть в 1 виданні та в Празькому), але д. Романчук посилається на свої рукописні додатки (рукопис), в якому «щоб» немає.

382, 9: начнем же уже начало… – Вважаючи на те, що це речення – наслідування церковно-слов’янського речення, думаю, що повинно бути не уже, а убо.

382, 10: на старого Кобзаря… В 1 виданні: сліпого. Але д. Романчук в своєму рукописові має: старого.

Дата Гайдамаків – р. 1841, 7 квітня (тоді їх викінчено).


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 26 – 53.