«Якби тобі довелося…»

Тарас Шевченко

Якби тобі довелося

В нас попанувати,

То знав би ти, пане-брате,

Як їх називати,

Отих твоїх безталанних

Дівчаток накритих.

А то верзе біси зна що

Та й думає: – Ми то!

Ми то людям покажемо

Оцих безталанних

Та навчимо шануватись

Паничів поганих! –

Шкода й праці! Поки села,

Поки пани в селах,

Будуть собі тинятися

Покритки веселі

По шиночках з москалями,

І не турбуйсь, брате.

– Добре, – кажу. – А все-таки

Невеличку нате,

Оцю одну, останнюю,

Слухайте ж, панята.

Дівчата на луці гребли,

А парубки копиці клали,

Та, знай, на сонце позирали,

Та нісенітницю верзли,

Звичайне, хлопці. А дівчата,

Мов ті сороки, цокотали

Та до криниці учащали

У яр погуляти.

Найкращая з всього села

Давненько вже у яр пішла,

Узявши глечик; та й немає,

А лановий і не шукає,

Мов і не бачить. Не новий

Оцей лукавий лановий,

Стара собака, та ще й бита.

У балці стало щось кричать,

Побігли хлопці рятовать.

Аж там панич несамовитий,

Недоліток, таке творить,

Сердешну дівчину мордує.

Сердешна дівчина кричить.

Бояться пана. А один,

Щонаймолодший, озирнувшись,

Та вилами пана

І просадив, мов ту жабу.

Застогнав поганець

Та й опрігся. Порадились,

Дали в город знати;

Суд наїхав, подивились,

Попились завзято

Судовики. Закували

Хлопця молодого,

Та в тюрму захвасували…

Та й більше нічого.

На верствовім шляху в полі

Корчма під вербою

Стоїть собі в холодочку,

А попід корчмою

Сидять в путах арестанти.

Позволено бідолагам

Та води напитись.

Сидять собі, розмовляють,

А дехто й куняє.

А з-за гори поїзжане

На шлях виїзжають,

Аж три тройки. І, звичайне,

Коло корчми стали

Дати коням одпочити,

Та й дружки пристали

Співаючи. Отож стали,

Молодая встала,

Взяла кварту оковити

Та й почастувала

Сердешного невольника

І його сторожу.

Коли дивиться, погляне…

Боже! милий Боже!

Меж невольниками в путах

Той самий єдиний

Її месник безталанний –

Несе з України

Аж у Сибір ланцюг-пута…

А ти будеш тута

У розкоші і не будеш

Ні знати, ні чути

Його плачу вседневного…

Не почастувала

Свого месника святого

І не привітала,

Тілько глянула на його…

Та й більше нічого.

Попереду поїзжане

Рушили в дорогу.

А за ними й невольники

Побрязкали путом

Понад шляхом. І нікого

Не видно, не чути

Коло корчми, одна собі

Поки що осталась

З шинкаркою; кругом неї

Димом розстилалась

В полі курява.

І смерклось.

І вік не великий,

Не тілько день. На хуторі

Танці та музики –

Аж до півночі. Придане

Постіль пішли слати

У комору, а молода

Вийшла мовчки з хати

Та й пропала. Скрізь шукали,

До світу шукали,

Та не найшли. Де ж поділась?

Де? Помандрувала

За невольником убогим

У Сибір… Та й годі.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 255–259);

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 126–129) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1849 р. та часом перебування Шевченка (під час зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі) в Раїмі з січня по квітень 1849 р., орієнтовно: січень – квітень 1849 р., Раїм.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» твір переписано під № 7 у третьому зшитку за 1849 рік, орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 р. (до арешту поета 23 квітня). При цьому Шевченко замінив два слова у рядку 15, вставив слово в рядку 64. Повернувшись до тексту поеми пізніше, найімовірніше під кінець перебування на засланні, в Новопетровському укріпленні, він зробив ряд виправлень чорнилом: замінив слово у рядку 20, дописав рядки 21–22. Наступний етап роботи зафіксовано у «Більшій книжці», куди Шевченко 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, заніс нову редакцію твору. Під час переписування замінено слова в рядках 44 та 63, виправлено описку в рядку 86. Ґрунтовна переробка, якій Шевченко піддав поему, пов’язана насамперед з психологічним поглибленням образів центральних героїв. У другій редакції він, по суті, створив нову концепцію образу дівчини. В процесі редакційної обробки усунуто другорядні щодо розкриття основного змісту твору мотиви (про відпочинок арештантів, про весільний поїзд), натомість додано деталі, що роблять оповідь стислішою й конкретнішою.

Найімовірніше, з «Малої книжки» поему було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову. Деякі відміни цього списку, який не зберігся, подав О. Я. Кониський. Як варіанти поеми «Якби тобі довелося…» він відзначає ті самі фрагменти з «Малої книжки», що не ввійшли до другої редакції твору і вперше наведені в підрядкових примітках у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. – Прага, 1876. – С. 130–134, й, очевидно, йдучи за цим виданням, не фіксує поодиноких варіантів в окремих рядках першої частини поеми (6, 7, 29, 31, 36) [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1900. – Кн. 1. – С. 16].

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – с. 453–456, з купюрою з огляду на цензуру в рядку 50 (випущено слово «опрігся») і того ж року за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 199–202. Повний текст вперше опубліковано у виданні: Кобзар з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. – Прага, 1876. – С. 130–134.

Поїзжане (поїжджани) – весільні гості, учасники весільного поїзду, що їдуть до церкви.

Оковита – горілка (від латинського aqua vitae, вода життя).

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 188 – 190 (канонічний текст), с. 457 (варіанти), с. 670 – 671 (примітки).