«Ой крикнули сірії гуси…»

Тарас Шевченко

В яру на ставу;

Про тую вдову.

Не так слава, не так слава,

Як той поговір,

Що заїздив козак з Січі

До вдови на двір.

– Вечеряли у світлиці,

Мед-вино пили;

І в кімнаті на кроваті

Спочити лягли. –

Не минула слава тая,

Удовиця у м’ясниці

Сина привела.

Вигодувала малого,

До школи дала.

А із школи його взявши,

Коня купила,

А коня йому купивши,

Сідельце сама

Одягла його в червоний

Посадила на коника…

– Гляньте, вороги!

В військо оддала…

В черниці пішла.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 252–253) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 125).

Подається за «Більшою книжкою». Пропущене в третьому рядку слово «слава» відновлюється в квадратових дужках за автографом У «Малій книжці».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творі 1849 р. та часом перебування Шевченка (під час зимівлі Аральської описової експедиції на Косаралі в 1848–1849 рр.) в Раїмі з січня по квітень 1849 р., орієнтовно: січень – квітень 1849 р., Раїм.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 6 у другому зшитку за 1849 рік, орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. При цьому він поправив рядок 26. Низку нових виправлень (у рядках 23–24, 29–31) Шевченко вніс до тексту «Малої книжки» кількома роками згодом, орієнтовно 1857 р., наприкінці свого перебування на засланні у Новопетровському укріпленні. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш зі змінами в багатьох рядках з «Малої книжки» до «Більшої книжки». У рядку 3 він пропустив слово «слава».

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1861. – № 3. – С. 3) з кількома незначними відмінами редакторського характеру (у рядку 1 «сірі гуси» замість «сірії гуси», у рядку 18 «ддала» замість «дала», у рядку 24 «злотом» замість «златом»).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 451–452, де вірш подано за першодруком, і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 175–176 (під редакційною назвою «Удовиця»).

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Відзначені ним два варіанти (рядки 3, 33) збігаються з текстом «Малої книжки» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 13].

Відомі нам списки вірша «Ой крикнули сірії гуси…» походять від першодруку в «Основі»: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 458–459), у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 25 звор. – 26), 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 20–20 звор.) та ін.

Сюжетна основа вірша пов’язана з народною піснею про вдову, що, виростивши сина, віддала його до війська. В повісті «Наймичка» Шевченко наводить початок цієї пісні:

Ой жила вдова

Та на край села,

Выгодувала сына,

Сына Ивана.

Выгодувавши, до школы дала,

А з школы взявши,

Коня купыла.

В народній поезії відомі різні варіанти пісні на цей сюжет (див., напр., пісню «Ой мала вдова сина сокола…» в кн.: Украинские народные песни, Изданные Михайлом Максимовичем. – М., 1834. – Ч. 1. – С. 117; «Жила, жила та удівонька…» в кн.: Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – С. 976; «Насеред села сиділа вдова…» в кн.: Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф. Головацким. – М., 1878. – Ч. 1. – № 8. – С. 186 та ін.). Проте Шевченко дає зовсім нове, оригінальне трактування теми. Знехтувавши людським поговором, вдова народжує сина і, вивчивши його, відводить до козацького обозу. «Червоний жупан дорогий», в який вона виряджає сина – традиційний козацький одяг. Виховавши з сина захисника вітчизни, вдова пишається своїм вчинком. Подаючи у вірші «Ой крикнули сірії гуси…» ще одну інтерпретацію теми матері-покритки, Шевченко високо підносить гідність своєї героїні, виступає проти традиційної моралі [див.: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. – К., 1970. – С. 227–228].

М’ясниці – період, коли за дозволом церкви можна їсти м’ясо. Зимові м’ясниці – від Різдва до Масляної й осінні – від 15 серпня до 14 листопада (за ст. ст.).

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 187 (канонічний текст), с. 454 (варіанти), с. 668 – 670 (примітки).