3. Шляхи впливу петрашевців
Олександр Дорошкевич
Варто трохи детальніше проаналізувати організацію петрашевців, щоб указати ті конкретні шляхи, якими міг іти вплив соціалістичної пропаганди петрашевців на молодого, революційно настроєного українського поета.
Систематичні збори у Петрашевського існували з осені 1845 року, але безперечно, що ця дата неточна. Відомий художник П. Соколов у своїх досить вірогідних «Воспоминаниях» пропаганду Петрашевського реєструє роком 1841-м: «В 1841 г. Петрашевскнй начал свою пропаганду, в 1845 г. у него были уже организованы правильные собрания» [«Исторический вестник», 1910, VIII, с. 408]. Агент Ліпранді в своїй записці до комісії ген. Набокова (17. VIII. 1849 р.) за нестеменний факт уважає, що «общество» свій початок веде з 1842 р. [Общество пропаганды в 1849 г., стор. 6]. Є думка (Едельсонова), що цей термін треба одсунути до 1844 р. Агент Антонеллі в своєму рапорті з 26. IV. 1849 р. (т. III, 239) дає іншу дату:
«Будучи в глубине души уверен, что он поступает совершенно добросовестно. Буташевич-Петрашевский в течение шести лет в глубокой тайне преследовал свои намерения и променял жизнь покойную и беззаботную на беспрестанные бодрствование и труды».
Таким чином, початок соціалістичної пропаганди в Петербурзі ніби падає на рр. 1843 – 1845, що саме позначилося різким революційним піднесенням у Шевченка. Мені здається, що вирішити цю справу можна лише після того, коли ми з’ясуємо роль «Карманного словаря» в усій організації петрашевців. Я дивлюсь на цей «Словарь» як на дуже важливий організаційний стрижень усієї революційно-інтелігентської групи, що її «душею», за виразом підсудних, був Петрашевський. Отже коли довести участь Петрашевського в комерційному підприємстві Кириллова, то цим самим приблизно можна встановити і початок якогось тіснішого групування. До цього додам, що я тут зовсім не маю на увазі організацію в нашому розумінні слова: для мене тут важно відзначити часи зародження певної громадської пропаганди, яка, маючи постійне джерело в одній чи в кількох відданих особах, разом з тим через організоване поширення набувала значення публічного, громадського явища. Як каже Герцен,
«петрашевцы ринулись горячо и смело на деятельность и удивили всю Россию «Словарем иностранных слов». Наследники сильно возбужденной умственной деятельности сорокових годов, они прямо из немецкой философии шли в фалангу Фурье, в последователи Канта» [Полное собрание сочинений и писем А. И. Герцена, т. XIII, с. 599].
Ми вже згадували вище Штрандманові слова щодо своєї участі в редагуванні «Словаря» разом з Петрашевським. Свідчить про це й Герцен, що перебував у Петербурзі в жовтні 1846 р., саме під час конфіскати другого випуску:
«Узнав, что некто Кириллов намеревается издать с исключительно коммерческой целью объяснительный «Словарь иностр. слов…», Петрашевскнй явился к нему и предложил себя в качестве сотрудника…»; той погодився [Цитую за роботою В. Семевського, с. 66].
Отже Герцен зовсім тут не розподіляє цих випусків щодо участі Петрашевського; розповідаючи за перші організаційні кроки знаменитого фур’єриста, він, очевидно, не передбачає жадних обмежень чи сумнівів. Ліпранді в своїй записці так само згадує цю ж комбінацію:
«Эта книга была сочинена им, Петрашевским, и какими-то двумя другими лицами, но под главною его самого редакциею» [Збірник цитованих документів про Петрашевського в архіві кол. «3-го отделения», с. 23 (т. 1)].
Отже традиція безперечно промовляє за участь Петрашевського в обох випусках «Словаря» («два лица» – Майков і Штрандман, хоч брали участь і другорядні особи).
Але скептичну позицію посідає Семевський. На підставі пильної аналізи тексту першого й другого випусків він приходить до такого висновку:
«Важко сказати цілком певно, чи брав участь Петрашевський у першому випускові, але з цілковитою безсумнівністю можна довести участь його тільки щодо другого, який і має знак виразного, соціалістичного світогляду редакторового» [«Голос минувшего», 1913, 2, с. 126. «М. В. Буташевич-Петрашевский», с. 77].
Не можна заперечувати, що другий випуск яскравіший, виразніший за перший: це впадає в око, коли гортаємо ці дорогоцінні сторінки [єдиний повний примірник «Словаря» переховується в Ленінгр. публ. бібліотеці, де я його й бачив. Перший випуск є в бібліотеці Київ. філії Інституту Т. Шевченка]. Не можна заперечувати й того, що за редактора першого випуску, мабуть, був Валеріян Майков, молодий і талановитий критик: це дуже правдоподібна думка [див. В. Майков. – Критические Опыты. Петербург, 1891, с. XVII]. Але ж для мене безсумнівна участь Петрашевського і в першому випускові. За це говорить, крім наведеної традиції [а свідоцтва ці можна було б і збільшити: див., напр., авторитетну думку В. Р. Зотова. – «Наши энциклопедические словари». «Истор. вестник», 1888, 5, с. 445], ще й тісний зв’язок цієї трійці – Петрашевський, Майков, Штрандман, а також виразний радикалізм з соціалістичним ухилом деяких статтів і першого випуску (Анархія, Демократія, Деспотизм, Іронія та інш.). Цікаво, що цю думку мою цілком стверджує й новий дослідник цього питання, відомий історик Н. Рожков у передмові до збірки П. Щоголєва «Петрашевцы» (с. XI).
Офіційні документи Цензурного управління свідчать нам, що перший випуск розпочато друком (чи видано дозвіл на друк) 31 серпня 1844 р.; мабуть, місяців шість (не менше) його писали і «протягали» через цензуру, а тому кінець 1843 і початок 1844 років – час організації всього підприємства, і можна вважати за таку добу, коли пропаганда Петрашевського почала набувати публічного, організованого характеру.
Безперечно, величезної ваги для нас питання, на якому віддаленні від джерела цієї пропаганди був Шевченко. Ми не можемо поки що документально довести, що Шевченко справді користувався увагою Петрашевського в ті часи, хоч цьому могла допомогти загально-відома в Петербурзі популярність і приступність гуртків Петрашевського. Але ж знайомство його з активними петрашевцями, як Момбеллі, Штрандман та інш., дозволяє збудувати правдоподібну гіпотезу. Шевченко перебував у сфері впливу ідей фур’єризму через гуртки петрашевців. 1844-й рік, після повороту з України, і був тут для Шевченка, мабуть, чи не найголовніший; це відбилося й на творчості з її виразними революційними мотивами.
Дуже цікаво буде порівняти літературні твори й взагалі світогляд петербурзьких фур’єристів з Шевченковою ідеологією. Ми побачимо тоді ще раз, в оточенні яких ідейних впливів жив поет у рр. 1843 – 1845. І от, поруч з загальною ідеологією петрашевців, відомою нам переважно з пізніших джерел (1848 – 1849 рр.), набирає значення «Словарь» Кириллова. І випуск має цензурний дозвіл (на випуск) – 5 квітня 1845 р.; отже він друкувався з 31 серпня 1844 р. до 5 квітня 1845 р. [Архив Главного управления цензуры: «Об издании Карм. словаря». Ленінградський Центроархів, шифр. к. 6299 – 208615] Коли припустити (а ми це довели) близьке знайомство Шевченка з окремими петрашевцями, то не можна не припустити, що поетові було відоме й це революційне видання петрашевців. Правда, Шевченко виїхав з Петербургу на тиждень раніше офіційного виходу «Словаря» – 24 березня, але ж навряд щоб це підривало нашу думку; аджеж, як свідчить Ліпранді в своїй записці, перший випуск «имел большой успех» і безперечно поширився по всій тодішній Росії [є, напр., звістка, що в Одесі «Словарь» продавався, але вже 10. III. 1850 по крамницях його не було, і місцева поліція мусила купувати «партикулярним образом» у букіністів (Н. Лернер. – Отголосок дела петрашевцев: «Русская старина», 1907, кн. 5, с. 365 – 366).
Нема підстав думати, що не було «Словаря» в Києві (в університетській бібліотеці, правда, ми його не знайшли, переглянувши інвентарні описи 1845 – 46 рр.)], а крім того, Шевченко, живучи на Україні, жваво листувався з своїми петербурзькими приятелями.
Трохи інакше справа стояла з другим випуском «Словаря», що складався під найближчим проводом Петрашевського: у квітні 1846 р. він вийшов з друкарні, але вже 14 травня петербурзький куратор Мусін-Пушкін (і начальник петербурзької цензури) в своїй заяві
«нашел в ней многие мысли и выражения неприличные, могущие служить поводом для умов легкомысленных к толкам и заключениям лживым и вредным».
Другий випуск конфісковано, а потім (3.02.1853) і спалено, але ж 345 примірників його все ж таки встигли розійтися, переважно на провінцію. Та й згодом Петрашевський легко здобував конфіскований примірник для окремих своїх знайомих [Згадки письменника Зотова. – «Исторический вестник», 1890, кн. 4, с. 540]. Отже, він не був таким уже раритетом.
Щодо оцінки самого «Словаря», то згодом Ліпранді уважав, що деякі статті «Словаря»
«отличаются неслыханною на русском языке дерзостью, обнаруживающею предположенную и обдуманную цель – разрушение существующего порядка в нашем обществе ложным толкованием разных текстов св. Писания, проповеданием коммунизма, социализма, фурьеризма и всевозможно вредных других учений, которые кстати и некстати приставлены к разным статьям» [«Дело» про петрашевців в архіві кол. «III отделения», т. І, с. 255].
Цікаво, що й перший випуск дістав таку ж «неблагонадійну» кваліфікацію. Так, уже після арешту петрашевців (14.XI. 1849) ген. Анненков пише до міністра освіти Ширинського-Шихматова [«Дело канцелярий Минис. нар. просвещ. по Гл. упр. цензуры», шифр. к. 6060 – № 149524], що
«в означеними словарь включено много таких слов. от которых нельзя было не предвидеть уже вперед, что самое даже благонамеренное объяснение их значення поведет к толкованиям, вовсе не свойственным образу и духу нашего правлення и гражданского устройства. Таковы, например, слова Авторитет, Анархия, Демократия, Деспотизм, Конституция и проч.
С другой же стороны, даже таким словам, прямое значение коих не могло бы, по-видимому, вызывать какие-либо отвлеченные умствования, – как-то: Аполог, Анализ, Синтез, Идеал, Идиллия, Ирония, Ландшафтная живопись, Максимум и др. – приведенными при них толкованиями или примерами придан смысл неблагонамеренный и явно намекающий на ту же самую цель автора».
Ми навмисне навели цю цитату, вже, правда, відому в літературі [В. Семевский. – М. В. Буташевич-Петрашевский…, с. 82] з тією метою, щоб довести радикальний характер першого випуску. І перший випуск допомагав орієнтуватися в різноманітних питаннях суспільного й культурного життя: це бо була, як казав сам редактор,
«краткая энциклопедия искусств и наук или, вернее сказать, краткая энциклопедия понятий, внесенных к нам европейскою образованностью».
От, напр., які слова там обговорювалися:
Анархия, Аристократия, Бастилия, Вандализм, Галломания, Гальванический ток, Гекзаметр, Готический, Жиронда, Дактиль, Демагог, Демократ, Директория, Дубельт (пояснення: «мелкая серебряная монета, употребляемая в Голландии, составляет 5 ½ коп. сер.; чи не іронія над могутнім жандармом?), Инсургенты, Ирония (з виразним випадом проти тиранії й деспотизму), Календарь Французской республики, Канцоны, Капитал, Коммюны (общины), Конвент, Национ, Конклав, Консонанс, Конституция, Конфедерация, Космополит, Лиризм, Лирич. поэзия, Литература, Материализм, Метрика, Натуральное состояние, Натуральное право (тут виклад фур’єристичної теорії), Нация, Организация производства.
Уже з цих слів, що ми вибрали, видно, що «Словарь» не тільки за «енциклопедію наук і мистецтв», але й за пристойну політграмоту міг правити, за «азбуку фур’єризму» [Останніми часами в літературі («Русская живопись XIX ст.» ст. Н. Ацаркіної, с. 18) висловлюють думку, ніби в «Словаре» вже виразно чути вплив Фейєрбаха, але я вважаю цю думку за дискусійну].
Примітки
Подається за виданням: О. Дорошкевич . – Харків-Київ: Державне видавництво України, 1930 р., с. 115 – 119.