7 січня

Тарас Шевченко

Круневич, вертаючись із заслання (з берегів Сир-Дар’ї) до рідного краю, довідався випадково про моє перебування в Нижньому і сьогодні завітав до мене. Між багатьма нецікавими степовими новинами він розповів огидно-цікаву новину. Нешлюбний син гнилого сатрапа Перовського власними руками зарізав свого денщика, за що його тільки здеградували в солдати, але нікчемна душа [не видержала] й цієї всемилостивішої кари: він скоро помер чи отруївся. Туди й дорога.

Виходить, яблуко недалеко від яблуні впало. Мати цього легкодухого тигреняти – жінка якогось паршивого барона Зальца і куплена повія розтлінного сатрапа Перовського. Раз, вибираючись до Служби Божої, розсердилась за щось на покоївку та й тріснула її праскою по голові. Покоївку поховали, та на тому й покінчив справу всемогутній сатрап. Ой, Миколо, Миколо! Які ж хвацькі були в тебе поплічники! Який пан, такий і жупан.