«Мала книжка»
Тарас Шевченко
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ми вкупі гралися, росли
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та, може, думали – колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди, занесло
На старість ледве у село,
У те село, у ту хатину,
Де мати в тяжкую годину
Гріхом, сердешна, понесла,
На безталання сповила
І яр, і гребля, і тополі
І над криницею верба.
Нагнулася, як та журба
В далекій катар[ж]ній неволі.
Ставок, гребелька, і вітряк
З-за гаю крилами махає.
І дуб зелений, мов козак
Із гаю вийшов та й гуляє
Попід горою. По горі
Садочок темний, а в садочку
Лежать собі у холодочку,
Мов у Раю, мої старі.
Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивало,
Не мудрі, думаю, слова!
– А що пак, брате, чи жива
Ота Оксаночка чорнява,
Що з нами бігала гулять? –
– Еге, вдовівна кучерява?
Не знаю, як тобі й сказать,
Вона була помандрувала
За москалем, та знов верта[лась].
Така острижена прийшла,
В старій шинелі, помарніла,
Уже либонь і одуріла,
Та знову десь собі пішла,
Здалась, сердешна, на ігрище!
Сидить, було, та чепуриться,
Та «Отче наш» собі чита,
Як той школяр, та розпліта
Неначе коси. У черниці,
Казали, в Чигирин пішла,
Та, думаю, таке ледащо
І там не треба, так, нізащо,
Занапастилася, звелась,
А що за дівчина була!!
Так так що краля! І невбога,
Та талану Господь не дав!
Примітки
Джерело тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 212–214).