Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Письмо на сайт
Версия для печати
Лента новостей (RSS)
Другие произведения / Археологические заметки

Археологические заметки

Тарас Шевченко

Переяслов

В цитадели древней крепости, или в вышнем городе, церковь Успения Пресвятыя Богородицы. Та самая, в которой присягал Богдан Хмельницкий на верность московскому царю, сгорела, и на том месте в 1760 году построена новая по образцу древней, деревянная о девяти византийских куполах с крещатыми окнами во фронтонах. А при Феодосии преосвященном Переяславском в 1825 году возобновлена; внутренность осталась в прежнем виде, а наружность, к сожалению, до варварства искажена. Невозможно смотреть на нее, а не только рисовать. И еще больнее, по описи видно, что в прежней церкве хранились древние серебряные вещи, из которых сделаны шаты на наместные образа. Пощадили только три вещи и то по причине невысокой пробы серебра.

1. Первая: лампада с греческой вокруг надписью, 1664. Вторая: образ из трех тонких серебряных досточек, скрепленных гвоздями, с следующею надписью:

Сія икона зопсована отъ перехрестъ, которую казалъ оправить Его мость панъ полковникъ Переяславскій Стефанъ Сулима.

Буквы в надписи перемешаны русские с латинскими. Икона величиною в 5 и 4 вершка. Живопись порядочная, изображены Пречистая Дева с Предвечным Младенцем, Святитель Николай и Святые Димитрий, Прокопий, Пантелеймон и Георгий.

Третья: чаша серебряная, вызолоченная, на нижних краях с следующею польскою надписью:

Marina Chalecka Piotrowa Redzierzaska na cźeść panu Bogu naiswiętszei Matce jego offiaruie do kosctola kolegium pinskie[g]o 3. I. roku 1638 [Марина Халецька, дружина Петра Редзєжаска, на честь Пана Бога Його Найсвятішій Матері жертвує до костьола Пінської колегії 3.1. 1638 р. – Ред.]

2. Крест серебряный, вызолоченный, вышиною в аршин, приделанный к бунчуковой булаве, с надписью на нижнем конце:

Сей честный крестъ бывший славутный многогрешный рабъ Божій создалъ Артемій Огрызко війть Переяславскій и отдалъ до церквы Божоі, Пресвятыя Богородицы въ городъ Переяславъ для процеси [и] року от народзеня Сына Божого – АХНИ

Евангелие писанное чернилом и киноварью красивыми славянскими буквами вроде почаевских, на последнем листе написано скорописью под титлами:

во имя Отца и Сына и Святаго Духа аминь. Изволеніемъ Божіимъ и – Святаго и животворящого Духа, задержанья великого кроля третего Жыкгьмунта а пры пануваню его милости пана киевского Адама старосты – в року АХП

Оправлена черным бархатом с грубыми железными украшениями.

В той же цитадели церковь С. Михаила, по преданию бывший монастырь, построенный каким-то князем черниговским Михаилом. Ни снаружи, ни внутри не осталось никаких признаков ее древности, окроме колокольни и при ней трапезы, где теперь помещается уездное казначейство.

3. Бывший монастырь, ныне Соборная церковь во имя Вознесения Господня, построенная 1701 года гетманом Мазепою, великолепная снаружи и до невозможности искажена внутри возобновлениями. В ризнице хранится удивительное по работе Евангелие, приношение гетмана Мазепы. Московской печати АХЧИ года с надписью на оправе славянскими буквами:

Сіє Евангеліе справилось коштомъ и накладомъ: его царского пресвітлого величества войска Запороского Гетмана, и славного чину Святаго Апостола Андрея кавалера Іоана Мазепы року АΨА іюня въ А день. Дѣлалъ иноземецъ Дробусъ.

В той же ризнице хранится плащаница, шитая шелком и золотом, приношение какого-то господаря молдавского Петра с надписью кругом, славянскими буквами, в конце выставлено ЗξΘ року. Надпись я прочитать не мог по тесноте и ветхости букв.

В скромной семинарской библиотеке хранится два Евангелия, писаны на пергамени изящными славянскими буквами, чернилом и киноварью – с прекрасными разноцветными рисунками по золоту. Первое писано в 7053 году с надписью в конце евангелиста Марка:

Изволеніемъ Отца и поспишеніемъ Сына и свершеніемъ Святаго Духа, Благочестівіи и христолюбивіи Іоанъ Петръ воевода Божію милостію Господарь земли Молдавскія сынъ старого Стефана воеводы сътвори и скова сей тетроевангел и даде его въ мольби себе въ новозданной своей цер[к]ви о среди лето трга сучавского и диже е храмъ Святого великомученика Мироточиваго Дмитрія, въ лето ЗНГ мисяца Генваря S день.

Ниже:

Сіє тетроева [н] гель списано михаиломъ Діакономь.

Второе Евангелие, также на пергамени, изящнее и роскошнее первого, писано малороссийским наречием АФНS года, с надписью на краях первых листов:

Сіє Евангеліе прислано и дано отъ Ясневельможного Его милости пана, пана Іоана Мазепы, войскъ его царского пресветлаго величества запорозкихъ, обоихъ сторонъ Днипра Гетмана, и славного чина Святого Апостола Андрея кавалера до престола Переясловского епископского, который отъ его жъ милости созданъ отъновленъ, и драгоценными утварьми украшенъ при преосвященномъ єпископи Захаріи Корниловычи року АΨА апреля ЗІ день.

Это Евангелие подробно описано г. Бодянским в «Журнале Министерства народного просвещ[ения]» № 5, 1836 года, м. май.

Переяслов и окрестности его были б чрезвычайно интересны своими укреплениями и курганами, но о них сохранились только названия и почти никаких преданий в народе.

По Киевской дороге в пяти верстах от Переяслова над самой дорогой три высокие кургана, называемые Трибратни могилы.

По Золотоношской дороге в семи верстах от города высокий курган, называемый Богданова могила. И тут же недалеко впадает в древнее русло Днепра бесконечный вал, неизвестно когда и для чего построенный.

Между местечками Березанью и Яготыном в 15 верстах от Переяслова огромное древнее земляное укрепление, план которого никак понять нельзя по различным направлениям валов. Предание говорит, что какая-то княжна Переясловская Домна защищалась здесь от неприятелей (неизвестно от каких) и была ими побеждена, и укрепление разрушено, почему и названо Выбле, то есть выбылое, оставленное.

4. На месте, где по преданию убит князь Борис, построена недавно церковь (отсутствие всякого понятия о изящном, и снаружи, и внутри), в ней стоит у иконостаса величиною в три аршина серого гранита крест с высеченною надписью:

Сей крестъ зде на месте семъ убієнно святаго страстотерпца Христова Бориса великого князя російськаго, водрузи Григорій Бутовичъ протопопъ переяславскій споспешествовалъ во ономъ Селивана Кириловича Билого, головы стрелецкого, лета отъ сотворенія міра ЗРОА отъ Р.Х. АХξА маія В дня.

На обороте:

а дѣлалъ крестъ сей Харько безпалчій мельникъ съ товарищемъ своимъ Мартыномъ.

Телепень

Между Яготыном и Пирятыном, к северу от большой дороги в 13 верст[ах], большое земляное укрепление, расположенное довольно правильно, – называется Телепень по имени разбойника, укрывавшегося здесь в половине прошедша столетия. Замечательно, что в этом укреплении остались следы каменных построек – кирпич обыкновенной формы.

Лубны

1. Кроме монастыря (который хорошо описан в «Полтавских ведомостях» 1845, августа 30), остались земляные укрепления, называемые замком. Внутри укреплений есть провал, но еще никем не разведанный.

2. В семи верстах за Сулою село Солонцы, где взят в плен гетман Налывайко. К северу невдалеке небольшое укрепление.

3. В сорока верстах от Лубен над Сулою местечко Лукомья, между земляными укреплениями осталась незначительной величины каменная четырехугольная башня, обращенная в колокольню. На верху вместо креста московский орел.

Хорол

В 20-ти верстах от Хорола в имении г. Родзянко над рекою Хоролом на горе – поросшее ясиновым лесом и заваленное кирпичом укрепление, называемое Мечеть. Недавно стояла там круглая высокая башня. Но владелец, искавши клада, подрыл фундамент, и она разрушилась. Невдалеке высокий курган, тоже разрытый и заваленный кирпичом…

Миргород

Между г[ородом] Миргородом и местечками Богачкой, Устывицей и Сорочинцями все возвышенности заняты разной величины укреплениями, я насчитал более сорока, исключая ю сторожевых курганов, некоторые из них имеют названия, как-то: Мордачевы, Дубовы, Королевы, но когда, для чего они построены – народное предание молчит. Самое огромное из этих укреплений – это Королевы могилы, близ местечка Сорочинец.

Чернигов

1

В цитадели древней крепости без лафетов лежат три больших крепостных пушки, довольно грубой работы, без украшений и надписей, к которому времени они относятся – неизвестно, – такие же пушки есть и в Городне.

2

Храм Спаса, заложен Мстиславом Удалым, между 1026 и 1036 годами, достроен племянником его Святославом Ярославичем в 1060 году. После разорения Батыем, 1240, простоял в запустении 436 лет, т.е. до 1675 года, и возобновлен генеральным обозным Василием Дунин-Борковским; внутри храма ничего не осталось, кроме двух букв Θ и I, вероятно, была надпись, которая во время обновления заложена кирпичом.

3

При копании фундамента для колокольни, в нескольких шагах от храма Спаса, найдены два серебряных идола, из которых по воле гетмана Мазепы сделаны царские врата, с надписью внизу: «1702 года оные врата наданы в теплую Борисо-Глебскую церков».

4

Борисоглебская церковь (по лет[описи] Нестора) построена в 1123 году Черниговским князем Давидом Святославичем. Но сохранились ли стены древней церкви, неизвестно. Во время владычества поляков церковь эта была обращена в кляштор доминиканов, по изгнании поляков архиепископ Лазарь Баранов[ич] обновил и освятил церковь, и в 1693 погребен в ней. Феодосий Углицкий, почитаемый святым тоже, архие[рей] Черни[говский], погребен 1695, в этой же церкви.

5

Церковь Успения Божией Матери (в Елецком монастыре) построена в 1060 году княз[ем] Святославом Ярославичем. Церковь и монастырь были разорены Батыем, а за владычества поляков обращены в кляштор иезуитов. В 1671 году церковь и монастырь возобновлены; кроме стен, ничего не осталось от первобытного величия этого монастыря.

6

Против означенного монастыря в саду курган, воспетый Немцевичем. Предание говорит, что еще до христианства там погребена княжна Чарна – или Цорна.

7

Троицкий монастырь (вне города). Благословением Лазаря Барановича построенный гетманом Мазепою. В архиерейской ризнице хранятся многие редкие утвари, но, к сожалению, без надписей, в числе любопытных вещей: ковчег, дар Мазепы, в коем хранится рука С[вятого] Онуфрия.

8

Церковь св. Параскевии, именуемой Пятницею, коей построение относят ко временам владычества поляков. Кем и когда построена – неизвестно, в ней находится чаша – дар гетмана Ивана Мазепы с следующей надписью:

во благовременное реіментарство щаслывого панування свого, Ясневел[можний] его милость панъ Іоанъ Мазепа Гетьманъ войскъ Его Цар[ского] Пресв[етлого] велич[ества] запорозькыхъ, сей келихъ до храму Пресвятыя Богородицы во весь Мохнатинъ наданъ року 1697, м. Іюнія 23.

9

При Ильинской церкви около Троицкого монастыря есть пещера, вырыта святым Антонием, где он скрывался от киевского князя Изяслава.

10

Дом семинарии, прежде принадлежавший полковнику Павлу Полуботку. Библиотека при семинарии из латинских и греческих книг.

11

Горностай, польский полководец, в 1612 году разорил Чернигов так, что он оставался необитаем 12 лет (у Голятовского).

12

Между многими редкими вещами архиерейской ризницы есть стопа серебряная, вызолоченная, с следующею надписью:

чаша сія трапезная; на трисвятое, вчинися в монастыру Троицкому Густынскому при отцу игумену Авксентіе року АХξΘ декаб[ря] КА.

Вышина 8 вершк[ов] в диаметр[е] 3 верш[ка].

Евангеліє АХЛS ав[густа] В въ Лвове, Благословеніемъ Преосвященейшаго Киръ Петра Могилы.


Примітки

Джерело тексту:

– чистовий, з незначними виправленнями, автограф, тепер неповний, на десяти пронумерованих та двох непронумерованих аркушах, один з яких наполовину обрізаний (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 112).

Подається за цим автографом.

Датується орієнтовно за часом нетривалого перебування Шевченка, з кінця 1845 до початку 1847 р., на посаді співробітника Київської археографічної комісії, саме в той час, коли вона посилила увагу до збирання відомостей про пам’ятки старовини і приступала до їх систематичних досліджень. Комісія двічі відряджала Шевченка для збирання таких відомостей: 28 листопада 1845 р. – до Полтавської губернії (фактично – до Переяслава, а далі – й до Чернігова), 21 вересня 1846 р. – до Київської, Подільської та Волинської губерній [див.: Тарас Шевченко: Документи та матеріали. – С 72–88; Левицкий О. Археологические экспедиции Т. Г. Шевченка в 1845–1846 гг. // Киевская старина. – 1894. – № 2. – С. 231–244].

Зроблене в «Археологічних нотатках» зіставлення Євангелія, що знаходилося в церкві Успіння в Переяславі, з Євангелієм Почаївським, яке Шевченко міг бачити на власні очі лише під час відвідання Почаївської лаври у жовтні 1846 р. («Евангелие, писанное чернилом и киноварью красивыми славянскими буквами вроде Почаевских»), засвідчує, що нотатки складені не раніше повернення поета до Києва в жовтні 1846 р., і тоді ж їх передано до Київської археографічної комісії. Після арешту та заслання Шевченка його «Археологічні нотатки» були надіслані київським генерал-губернатором Д. Бібіковим до III відділу і залишені в його архіві, у складі якого, після ліквідації III відділу, перейшли до архіву Департаменту поліції виконавчої [див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – К., 1990. – Т. 2. – С 336–337]. У 1906 р. на нотатки натрапив Я. П. Забіла, він і подав про них першу звістку [Україна. – 1907. – Т. 3. – № 7/8. – С. 3].

Вперше надруковано в журналі «Україна» [1925. – № 1/2. – С. 69–72] без копії напису на Львівському Євангелії (публікація М. М. Новицького).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – Т. 6. – С. 1–11.

Переяслов – Переяслав, повітове місто Полтавської губернії (тепер Переяслав-Хмельницький, районний центр Київської області). Шевченко перебував тут у серпні 1845 р., з кінця жовтня 1845 до початку січня 1846 р. та в червні 1859 р.; 1845 р. написав поеми «Наймичка», «Кавказ», посвяту П. Шафарикові до поеми «Єретик», «Заповіт», в альбомі 1845 р. виконав малюнки «Михайлівська церква в Переяславі», «Церква Покрови в Переяславі», «Вознесенський собор у Переяславі». Околиці міста і саме місто Шевченко змалював у повісті «Близнецы».

В цитадели древней крепости… – Цитадель давньої фортеці, так званий дитинець (кремль) стародавнього Переяслава, заснована князем Володимиром Святославичем наприкінці X ст. як важливий опорний пункт для захисту південно-східного кордону Київської Русі від нападів степових кочівників-печенігів; місце перебування князівської сім’ї, боярської верхівки та вищого духівництва. Вона займала південну частину давнього міста поблизу злиття річок Трубежа та Альти, на берегах яких були споруджені потужні земляні вали, а зверху на них – товсті дубові стіни з вежами і бійницями. Вали цитаделі, що місцями збереглися до нашого часу, мали висоту до 10–12 м. До їх конструкції входили дерев’яні зруби-кліті та сирцева скляна кладка, які робили вали міцнішими, а їх схили стрімкішими. Цитадель мала дві брами, залишки однієї з них, спорудженої у XI–XII ст., складалися з двох масивних стін з цегли й каменю. Над брамою містилася невелика церква з бойовою площадкою перед входом. До комплексу брами входили також кам’яні прямокутна вежа та стіна. Головною спорудою цитаделі був величний Михайлівський собор, збудований у XI ст., стіни якого були вкриті фресками і мозаїками, а підлога вистелена різнокольоровими полив’яними плитками. Навколо собору знаходилися різні прибудови з багатими усипальницями князів. Цитадель і Михайлівський собор зруйновані монголо-татарами 1239 р. Залишки Михайлівського собору розкопані і експонуються тепер у спеціальному павільйоні.

церковь с. Михаила… – Збудована у Переяславі в 1648–1654 рр. у стилі українського бароко; знаходиться поряд із залишками давньоруського собору і частково на його площі. Фасади церкви оздоблені пілястрами та кольоровими полив’яними розетками і голівками ангелочків, над вікнами – рельєфні орнаментальні прикраси. Церква неодноразово реставрувалася і не зберегла свого первісного викладу. Є залишки настінного розпису XVII ст. – різні церковні сюжети на тлі пейзажів. У наші дні церква – один з об’єктів історично-культурного заповідника.

Это Евангелие подробно описано г. Бодянским… – Йдеться про Пересопницьке Євангеліє, видатну пам’ятку давньоукраїнської мови та мистецтва, писане в 1556–1562 рр. пізнім уставом на пергаменті, розкішно орнаментоване, оздоблене кольоровими заставками, мініатюрами, ініціалами, кінцівками. У 1701 р. його передав до переяславського єпископського престолу гетьман І. Мазепа, і воно зберігалось у Вознесенському монастирі, в кафедральному соборі. Коли ж згодом у монастирі розмістилася Переяславська духовна семінарія, Пересопницьке Євангеліє перейшло до її бібліотеки, де на нього натрапив магістр Московського університету, родом переяславець, О. М. Бодянський. Шевченко цілком точно зазначив, що перші друковані відомості й опис Пересопницького Євангелія [у виданні: Журнал Министерства народного просвещения. – 1838. – № 5] належать саме О. М. Бодянському. Цей факт був відомий поетові, найвірогідніше, від самого ж О. М. Бодянського.

три высокие кургана, называемые Трибратни могилы… Богданова могила. – Шевченко, вірогідно, сприймав кургани на Лівобережному Придніпров’ї як свідків героїчної боротьби українського народу, зокрема козацтва, за свою свободу і незалежність. Насправді ж всі кургани давніші. Уздовж лівого берега Дніпра далеко на північ, майже до Києва, здавна заходить ділянка степового ландшафту, що зумовлювало сезонні проникнення в ці райони окремих груп степового скотарського населення різних історичних епох, зокрема племен бронзового віку та скіфів, для яких були характерні саме поховання під курганними насипами. Кургани ці збереглися до наших днів. Трибратні могили та Богданова могила є, найімовірніше, скіфськими.

бесконечный вал, неизвестно когда и для чего построенный. – Сучасні дослідники встановили, що це один з так званих Змійових валів, досить поширених на території всього Середнього Придніпров’я (на правому і лівому берегах Дніпра), переважно на межі між лісостеповою та степовою зонами. Це грандіозні земляні оборонні споруди, часом висотою понад 10 м, що захищали заселені осілим землеробським населенням лісостепові райони від нападів степових кочівників. І на сьогодні дослідники ще не дійшли єдиної думки щодо часу їх спорудження. Розбіжність у датуванні таких валів досягає 1,5 тисячі років. Найвірогідніше, Змійові вали слід віднести до раннього залізного віку (середини І тис. до н. е.), вважати належними місцевому лісостеповому населенню Східної Європи і призначеними для захисту його від руйнівних набігів кочових скіфських племен із степових районів [див.: Бугай А. С. Змійові вали Київщини // Український історичний журнал. – 1970. – № 6. – С 74–83; Ляскоронский В. Г. Городища, курганы, майданы и длинные (Змеевые) валы в области Днепровского Левобережья // Труды XIV археологического съезда в Чернигове 1908 г. – М., 1911. – Т. 3. – С. 1–82].

Вал, відзначений Шевченком поблизу Переяслава, зберігся й тепер і тягнеться від долини Дніпра в північно-східному напрямку на відстань близько 30 км. Його добре видно поблизу сіл Циблі і Мала Каратуль, де його розрізають Золотоніська і стара Лубенська дороги.

огромное древнее земляное укрепление… Выбле. – Тут Шевченко звертає увагу на пам’ятку, таку ж, як і пам’ятки поблизу Пирятина, Хорола та Миргорода, які не мали в той час належного визначення (спірним воно лишається й тепер). Це так звані майдани (бурти) – залишки розритих великих курганів з метою добування в них селітри для виготовлення пороху.

У скупченнях порушеної землі з часом унаслідок біохімічних процесів (під дією мікроорганізмів, що поглинають азот з повітря) природним шляхом утворюється селітра. Такий самий процес відбувається і на стінах закритих зверху глибоких ям. Цим умовам відповідали насипи і ями давніх курганів, і їх стали використовувати як своєрідні родовища цієї необхідної для виготовлення пороху речовини. Починаючи з XVI ст. селітродобування, значною мірою саме завдяки розриттям давніх курганів, тривалий час було одним з найважливіших промислів на Лівобережжі України. Земля з насипів курганів та стін їх поховальних ям проварювалась у великих казанах, вмонтованих у цегляні виварювальні печі. Селітра при цьому осідала на дно казанів, а земля зсипалася навколо курганів у вигляді валів або куп-буртів, інколи розташованих у кілька рядів у різних напрямках, справді створюючи часом враження спеціально влаштованих, але здебільшого безсистемних споруд, які сприймались як своєрідні укріплення. В майдани перетворювались переважно давніші кургани бронзового віку [див.: Федоровський О. С. Майдани Харківщини та майданові теорії // Записки Всеукраїнського археологічного комітету. – 1930. – Т. 1. – С. 61–90].

Напевно, таким розритим великим курганом був і Телепень між Яготином і Пирятином, який Шевченко вважав земляним укріпленням, а цеглу – залишками зруйнованих виварювальних печей. До того ж сам він відзначив, що цегла мала звичайну форму, а за часів, до яких належать кургани, люди цегли не знали.

Князь Борис (кінець X ст. – 1015) – син великого князя київського Володимира Святославича, вбитий у міжусобній боротьбі за великокнязівський престол за наказом свого старшого брата Святополка (бл. 980 – 1019).

Лубни – повітове місто Полтавської губернії (тепер місто обласного підпорядкування, районний центр Полтавської області). Шевченко бував у Лубнах восени 1843 р. і восени 1845 р. Взимку 1845–1846 рр. він приїздив сюди за завданням археографічної комісії описувати історичні та архітектурні пам’ятки.

Кроме монастыря… – Мгарський Лубенський Свято-Преображенський монастир, заснований 1619 р. на правому березі долини ріки Сули в селі Мгар. Монастир був одним із важливих осередків антиуніатської боротьби на Лівобережній України в 20–40-х роках XVII ст. У другій половині XVII–XVIII ст. в монастирі споруджено ряд будівель у стилі тогочасної української архітектури. Найвизначнішою серед них є Свято-Преображенський собор, що зберігся до наших днів дещо перебудованим після пожежі 1754 р. У структурі собору гармонійно поєднані традиції давньоруського зодчества з особливостями українського бароко.

в «Полтавских ведомостях» 1845, августа 30… – Тобто в «Полтавских губернских ведомостях», газеті, що виходила в Полтаві з 1838 по 1917 р. Посилання Шевченка неточне. Стаття «Лубенский (Мгарский) монастырь» (без підпису автора) надрукована не 30, а 4 серпня 1845 р.

земляные укрепления, называемые замком. Внутри укреплений есть провал… – з цих слів важко сьогодні визначити, що саме мав на увазі Шевченко. На території міста є два урочища, які можна було б тою чи іншою мірою пов’язати з цими словами.

Перше з них – урочище Верхній вал (Вали), найдавніша і найвища частина території Лубен – важкодоступна ділянка правого берега долини Сули, де справді ще й сьогодні є залишки укріплень у вигляді земляного валу, можливо, в основі своїй ще давньоруського, часів Володимира Мономаха (XII ст.) чи навіть Володимира Святославича, який «ставив» свої «городи» на Сулі наприкінці X ст. [див.: Кузнецов М. Розвідувальні розкопки в Лубнах // Археологія. – 1948. – Т. 2. – С. 145–151]

Водночас Замковою горою називається сусідня з урочищем Верхній вал відособлена ділянка того самого берега Сули, на якій до середини XVII ст. містився замок князів Вишневецьких, зруйнований під час визвольної війни українського народу 1648 – 1657 рр. проти панської Польщі. Можливо, що провал, про який згадується в «Нотатках», був саме там, на місці одного з підземель замку. Тепер ніяких укріплень на цій горі не видно, але за часів перебування в Лубнах Шевченка вони могли ще існувати, бо замок цей свого часу справді був досить добре укріплений. Можливо, поет об’єднав обидва урочища в одну оборонну систему давнього і славного міста.

село Солонцы… – Тобто село Солониця Лубенського повіту Полтавської губернії (тепер Лубенського району Полтавської області).

Наливайко Северин (?–1597) – керівник козацького повстання 1594–1596 рр. в Україні та Білорусі. Шевченко згадував його як народного героя в поемах «Тарасова ніч» і «Гайдамаки», у драмі «Назар Стодоля» й трагедії «Никита Гайдай». У вірші «У неділеньку у святую…» Шевченко змалював картину обрання С. Наливайка гетьманом, що не відповідає історичним фактам.

К северу невдалеке небольшое укрепление. – Про яке укріплення на північ від села Солониці йдеться, сказати важко, оскільки ніякого виразного укріплення типу городища поблизу села немає. Ймовірно, укріпленням Шевченко міг вважати природно важкоприступну невелику відособлену глибокими ярами ділянку правого високого берега долини Сули, відому під назвою Лиса Гора, справді дуже подібну до невеликого спеціального укріплення (на північ від села).

местечко Лукомья, между земляными укреплениями… – Земляні укріплення в містечку Лукім’я (тепер село Оржицького району Полтавської області), вірогідно, слід віднести до давньоруського часу і вважати залишками або одного з «городів», заснованого князем Володимиром Святославичем наприкінці X ст., або ж міста, що існувало на початку XIII ст. Невелика кам’яна чотирикутна вежа всередині укріплень в Лукім’ї, перетворена на дзвіницю, безперечно, значно пізніша від них і належить, очевидно, до пізньосередньовічної епохи, коли давнє Лукім’я було досить значним поселенням міського типу.

Хорол – повітове місто Полтавської губернії (тепер районний центр Полтавської області). Шевченко побував у Хоролі в жовтні 1845 р.

в имении г. Родзянко… – Вірогідно, в селі Веселий Поділ Хорольського повіту Полтавської губернії (тепер село Веселий Поділ Семенівського району Полтавської області), що належало А. Г. Родзянкові. Шевченко був тут у липні 1845 р.

укрепление, называемое Мечеть. – Це укріплення поблизу Хорола, напевно, теж було майданом – залишком розритого для добування селітри кургану, що засвідчує наявність на його площі цегли. Вказівка на розташований поблизу високий курган, також розритий і завалений цеглою, підтверджує це припущення.

Миргород – повітове місто Полтавської губернії (тепер районний центр Полтавської області). Шевченко був тут навесні, влітку та восени 1845 р. У Миргороді поет написав вірші «Не завидуй багатому…» та «Не женися на багатій…». Про це місто є згадки в повістях «Наймичка», «Близнецы» та «Прогулка с удовольствием и не без морали».

все возвышенности заняты разной величины укреплениями, я насчитал более сорока, исключая сторожевых курганов… – Йдеться про майдани – розриті кургани різних розмірів, названі тут укріпленнями. Поряд з ними Шевченко відзначив не розкопані й не розриті кургани.

Чернігів – губернське місто Чернігівської губернії. Шевченко був тут у лютому–березні 1846 р. Згадки про Чернігів є в повістях «Капитанша», «Княгиня», «Музыкант», «Прогулка с удовольствием и не без морали».

В цитадели древней крепости… – Цитадель у Чернігові, як і в Переяславі, – найдавніша укріплена частина давньоруського міста, його дитинець (кремль). У XVII–XVIII ст. її займала Чернігівська фортеця, розташована на високому виступі правого берега долини Десни, обмежена з двох боків річкою та її притокою Стрижнем і оточена високим земляним валом. Як і в інших давньоруських містах, цитадель у Чернігові була місцем проживання князів та феодальної знаті і розташування видатних архітектурних пам’яток – храмів і палаців (зокрема, Спаського і Борисоглібського соборів). У часи перебування Шевченка в Чернігові давнього валу, напевно, вже не існувало (фортеця ліквідована у XVIII ст.).

Городня – повітове місто Чернігівської губернії (тепер районний центр Чернігівської області). Шевченко був у цьому місті навесні 1846 р.

Храм Спаса – Чернігівський Спасо-Преображенський собор, одна з найвидатніших і найдавніших пам’яток давньоруської архітектури, дата спорудження якої найчастіше визначається 1036 р. Спаський собор є унікальним витвором київської архітектурно-будівельної школи давньоруського зодчества першої половини XI ст.; він дуже подібний до Софійського собору в Києві. Собор неодноразово руйнувався і відбудовувався, тому дещо змінив свій початковий вигляд [див.: Макаренко М. О. Чернігівський Спас // Записки історико-філологічного Відділу ВУАН. – 1928. – Кн. 20. – С. 1–80; Моргилевський І. В. Спаський собор в Чернігові // Чернігів і Північне Лівобережжя. – К., 1927. – С 169–183; Логвин Г. Н. Спасский собор в Чернигове // История СССР. – 1969. – № 6. – С. 193–198].

Мстислав Удалой – Мстислав Володимирович (Хоробрий, Удалий; ?–1036) – князь тмутараканський і чернігівський, син київського князя Володимира Святославича.

Святослав Ярославич (1027–1076) – князь чернігівський (1054– 1073), великий князь київський (1073–1076), син Ярослава Мудрого.

Батий (1208–1255) – монгольський хан. Очолюване Батиєм військо в 1236–1243 рр. спустошило Північно-Східну і Південно-Західну Русь, частину Польщі.

Борисоглебская церковь… – Борисоглібський собор, дата спорудження якого найчастіше визначається 1120–1123 та 1097–1123 рр. Розташований поряд із Спаським собором; належить до типових творів чернігівської школи давньоруського зодчества періоду феодальної роздрібненості. Собор неодноразово перебудовувався; у 1950-х роках реставрований у гаданому первісному вигляді [див.: Холостенко Н. В. Исследования Борисоглебского собора в Чернигове // Советская археология. – 1967. – № 2. – С. 188–210]. Від іконостаса збереглися позолочені так звані царські ворота, відлиті в Гданську із срібла переплавленого поганського ідола, знайденого біля собору 1700 р.

Нестор (?–1113) – давньоруський літописець і письменник XI – початку XII ст. На думку багатьох дослідників, Нестор був автором і упорядником літописного зводу «Повість временних літ», укладеного на початку XII ст.

Давид Святославич (?–1123) – князь чернігівський, брав участь у походах Володимира Мономаха. Збудував Борисоглібський собор у Чернігові.

Домінікани – домініканці, ченці одного з католицьких чернечих орденів, заснованого 1215 р. Домініканці допомагали папству придушувати антикатолицькі рухи народних мас, здійснювали експансіоністську політику і в XIII ст. проникли й на українські землі. Домініканські монастирі існували на східноукраїнських землях до XVIII ст.

Баранович Лазар (1620–1693) – український церковний і політичний діяч, письменник.

Церковь Успения Божией Матери… – Успенський собор Єлецького монастиря, споруджений у середині XII ст.; вважається найдовершенішим твором чернігівської архітектури періоду феодальної роздрібненості. Під час реставрації 1668–1670 рр. собор зазнав значних перебудов у стилі барокової архітектури [див.: Холостенко Н. В. Архитектурно-археологическое исследование Успенского собора Елецкого монастыря в Чернигове // Памятники культуры. – 1961. – Т. 3. – С. 51–67].

Ієзуїти – члени католицького чернечого ордену, заснованого 1534 р., що ставив своєю метою захист і поширення католицизму.

Немцевич Юліан-Урсин (1757–1841) – польський письменник.

там погребена княжна Чарна – или Цорна. – За легендою, княжна Черна (Чарна, Царна), шістнадцятирічна дочка чернігівського князя, покінчила життя самогубством, не бажаючи стати дружиною степового хана. За однією з версій, від імені княжни виводять назву самого міста.

На території Чернігова справді було (і тепер ще є) багато курганів кінця І тис. н. е., зокрема й великих, над похованнями представників давньоруського феодального класу. Саме до них належать кургани Чорна могила та княжни Черни. Останній був знищений, за різними свідченнями, на початку чи в середині 19 століття. Вважається, що містився він поряд з Чорною могилою, входячи разом з нею до складу одного з найбільш ранніх давньоруських могильників Чернігова. Мабуть, Шевченко бачив саме цей великий давній курган поблизу Єлецького монастиря. Чорна могила, частково розкопана в 70-х роках XIX ст., найбільший з давньоруських курганів на всій території Стародавньої Русі й один з найбагатших за поховальним інвентарем. Курган датується серединою X ст. Легенда приписує його князю Чорному – засновнику міста. За існуючими відомостями, курган княжни Черни був подібним до Чорної могили.

Троицкий монастырь… – Троїцький монастир, заснований 1672 р. Лазарем Барановичем. Досить швидко монастир перетворився на значний культурний центр. У 1678 р. в ньому була заснована друкарня, діяльність якої позитивно позначилась на розвитку книгодрукування й освіти в Україні. Виник як комплекс дерев’яних будівель, оточених дерев’яними стінами з наріжними вежами; поступово перетворився на великий комплекс визначних кам’яних архітектурних споруд. Це – оборонні стіни і вежі (XVII ст.), житлові будівлі – келії (XVII–XVIII ст.), Введенська трапезна церква і Троїцький собор (XVII ст.), архієрейський будинок і дзвіниця (XVIII ст.) та ін. Центральне місце в комплексі монастиря займає Троїцький собор, збудований у 1679–1689 рр. і остаточно оздоблений 1695 р. Архітектура Троїцького собору та його живопис XVIII ст. – видатні твори українського бароко [див.: Логвин Г. Н. Чернигов. Новгород-Северский. Глухов. Путивль. – М., 1965. – С. 9–122; Лук’яненко М. М. Пам’ятка архітектури – Троїцько-Іллінський комплекс // Український історичний журнал. – 1979. – № 4. – С 123–125].

Церковь св. Параскевии, именуемой Пятницею… – Християнська свята Параскевія – покровителька торгівлі. Побудована купцями та ремісниками в ремісничо-торговому центрі давньоруського Чернігова, в так званому Предградді (посаді) на головній торговій площі міста, П’ятницька церква стала досягненням давньоруської архітектури рубежу XII– XIII ст. Вважається, що в її спорудженні брав участь відомий давньоруський будівничий Петро Милоніг. Церква неодноразово руйнувалась і відбудовувалась зі значними змінами. Зруйнована в роки Другої світової війни, вона реставрована 1962 р. у первісному вигляді [див.: Холостенко Н. В. Архитектурно-археологические исследования Пятницкой церкви в г. Чернигове (1953–1954 гг.) // Советская археология. – 1962. – Т. 26. – С. 271–292].

При Ильинской церкви около Троицкого монастыря… – Іллінська церква XII ст. (інше датування – кінець XI – початок XII ст.) розташована на схилі Болдиних гір нижче Троїцького монастиря (інколи їх об’єднують в один комплекс – Троїцько-Іллінський монастир XV–XVIII ст.). Церква зруйнована військами Батия в XIII ст., відбудована в дуже зміненому вигляді 1649 р., а в XVIII ст. значно добудована і набрала сучасного вигляду [див.: Асеєв Ю. С., Логвин Г. Н. Архітектура Іллінської церкви в Чернігові // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. – К., 1959. – С. 30–43; Холостенко Н. В. Ильинская церковь в Чернигове по исследованиям 1964–1965 гг. // Древнерусское искусство: Художественная культура домонгольской Руси. – М., 1972. – С. 88–103].

пещера, вырытая святым Антонием… – Вважається, що початок історично-архітектурному комплексу на Болдиних горах – Іллінській церкві (Троїцько-Іллінському монастирю) був покладений Антонієм Печерським (983–1073), церковним діячем Київської Русі, одним із засновників Києво-Печерського монастиря. Брав активну участь у політичному житті, підтримуючи князя Святослава Ярославича в його боротьбі за великокнязівський престол з князем Ізяславом Ярославичем. Після поразки повстання киян проти князя Ізяслава Ярославича 1069 р. Антоній змушений був залишити Київ і перебратися до Чернігова. На далекій тоді від міста Болдиній горі він поселився в печері, де й прожив до 1072 р. Заселені Антонієм та його послідовниками-ченцями печери (вони могли бути не лише штучними, а й природними, подібно до лаврських у Києві) поступово були розширені (чи з’єднані) і з часом перетворені на складний багатоярусний підземний культовий архітектурно-просторовий комплекс з трьох церков та системи галерей, з’єднаних з Іллінською церквою.

Ізяслав – Ізяслав Ярославич (бл. 1097–1154) – давньоруський князь, з 1143 р. князь переяславський, з 1146 р. великий князь київський.

Полуботок Павло Леонтійович (бл. 1660–1723) – чернігівський полковник (1706–1722), наказний гетьман Лівобережної України (1722– 1723).

Горностай Самійло Ієронімович (? – 1626) – київський підкоморій. Під час польської інтервенції в Росії 1609–1618 рр. – начальник підрозділу загону польсько-шляхетських військ, які 1611 р. зруйнували Чернігів.

у Голятовского. – Тобто у творі українського письменника, громадсько-політичного і культурного діяча XVII ст. Іоаникія Галятовського (? – 1688) «Скарбница потребная, или Чудеса от иконы Богоматери Елецкой» (Новгород-Северский, 1676).

монастыру Троицкому Густынскому… – Густинський монастир, заснований 1600 р. – архітектурна пам’ятка в селі Густиня Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер Прилуцького району Чернігівської області).

І. Г. Шовкопляс і В.С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 5, с. 213 – 219 (канонічний текст), с. 428 – 436 (примітки).

Предыдущее произведение | Перечень произведений | Следующее произведение

Понравилась страница? Помогите развитию нашего сайта!

© 2009 – 2018 Н.И.Жарких (идея, технология, комментарии)

Перепечатка статей с сайта приветствуется при условии
ссылки (гиперссылки) на этот сайт

Сайт живет на

Число загрузок : 4186

Модифицировано : 25.02.2017

Если вы заметили ошибку набора
на этой странице, выделите
её мышкой и нажмите Ctrl+Enter.