Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Інші твори / «Колись-то, було, ми з покійним Штернбергом…»

«Колись-то, було, ми з покійним Штернбергом…»

Тарас Шевченко

(Запис Г. М. Честахівського)

Колись-то, було, ми з покійним Штернбергом ходили на Смоленське кладовище рисувать лопухи, воно ж дуже пригоже на картині; як змалювать на переднім стані, то воно дуже гарно. Тоді ще ми були учениками в Академії. Оце, було, як настане літо, то ми повстаємо раненько, до схід сонечка, та й попластаєм на Смоленське рисувать лопухи, та позарошуємось по траві, як добрі рибалки, поки набредем на самі гарніші і розташуємось ділом. Та рисуєм, рисуєм, поки сонечко геть-геть підіб’ється. А як стане дуженько пригрівать, отоді вже ми зашморгнем діло в капшуки, позаховуєм в кишені – та й гайда додому! Та по дорозі й звернем в другу смугу, за великим граданом (проспектом), там була невеличка дерев’яна хатка, а в тій хатиночці жила німкеня з дочкою, – ото вона, було, зваре кофе, а ми нап’ємось, подякуємо та тоді вже йдемо в Академію, в наші майстерні, та й заходимось коло доброго заходу – мурувать Спаса та гострі верхи (?) виводить до години третьої або четвертої, поки пора обідать. А пообідавши, рисуємо часов до семи, а тоді нап’ємось чаю та й підем вештатися по великому градану або до знакомих у гості.

Дуже добре тоді жилося! Що то за добряча, що за щира людина був отой Штернберг! Боже мій, як згадаю, як то гарно, як весело було товаришувати з ним! Оце, було, гуляєм на градані, а товариство – малярі – нам назустріч, то один, то двійко, та й назбирається чималий гурт. От ми намовимось, куди звертать, та й підем – або до кого з товаришів, або в Академію, в майстерні, пробалакать вечір. Іноді, було, і Брюллов опиниться серед нашого гурту… Та люба, та щира розмова, як те море грає, золотом горить на сонці, гомонить та клекотить, так ми гучно та весело гайнуєм бесідою. А як коли посідаєм на човники та дмухнемо, було, на вольні острова!

Раз якось намовились з Брюлловим погулять – рисувать, захотіли вже і по чарочці, на пристані коло Академії сіли в човник: Брюллов, я, Штернберг і Михайлов, і поплили… А день – не день, а рай Божий, ясний, тихий та веселий… Тільки чути рітинь (sic) жайвороній! Перевожчик добре гнав човен, доплили острова, висіли, а йому дали два карбованці і випровадили додому, наказав йому, щоб приплив за нами перед вечором. Ото ми й розташувались… І що то за день був золотий! І рисували й читали, бо Брюллов дуже любив читання: оце, було, як дома малює, то щоб хто-небудь читав йому, а він слуха та малює. Або як занедужа та лежить на ліжку, то теж щоб читали йому. І розмовляли, і співали, і пили по чарочці та заїдали усячиною. І дуже, дуже веселі були! От уже й вечоріє, і вечір, а перевожчика – нема; уже й ніч, а його не чуть…

Коли, якраз опівночі, чуємо – плискоче веслами по воді, аж гульк – пливе човник до нашого берега… Приплив, а відтіля знялось три чоловіки, виступили на остров двоє з клунками, а третій з сапетиком в руках. То наше товариство; вони увечері вештались по лісу, на другім боці, та з того берега розчули наш галас, та ударились до Петербурга, захопили з собою всякої злагоди на човник та й прилаштувались до нас… От ніч іще сталась нам яснішою, і сон розігнався… А вранці дивимось – ще три човники прибилось до нас з товариством; вони прочули, що ми на вольнім розволі з Брюлловим бенкетуєм, та цілісінькою батавою злаштувались додать нам і додали: привезли з собою кашовара з усякою знадобою і самоварами, і чого там не було… І знову таку бесіду зачинили, що й досі гикається, як згадаєш, чого там не переговорили… Що ще до Адама було, то й те згадували! Та отак ми – два дні з ясним сонечком і дві ночі з білолицим місяцем укупці – проярмаркували, а на третій, увечері, поплили додому спочивать. А про перевожчика дознали, що він за два карбованці упився, а про нас і забув…

Боже-батьку, як згадаєш оте життя вольне, молоде, веселе! – наче сонця освіт розсвіте чорну хмару, осяє мою сумну душу, серце зрадіє, обновиться, як та Божа веселочка після тучі-грому від ясного сонечка, і гріє в високості. І туман, хмари-думи, як та павутина, спадуть з мозку.

А зимою частенько траплялось сидіти без копійки в холодних майстернях: ні в його, ні в мене нема ані півшеляга у кишені…


Примітки

Джерело тексту:

– Першодрук у журналі «Киевская старина» (1895. – № 2. – С 139–141).

Надруковано під заголовком: «Из воспоминаний Т. Г. Шевченка (Запись Г. Н. Честаховского)» та з приміткою від редакції: «Г. Н. Честаховский был одним из небольшого кружка приятелей Т. Г. Шевченка в последние два года его жизни. Он провожал тело поэта из Петербурга до Канева. Настоящая запись нашлась в бумагах умершего Г. Н. Честаховского, в настоящее время находящихся в собрании В. В. Тарновского».

Подається за першодруком.

Дати в першодруці немає.

Датується за часом спілкування Шевченка з Г. М. Честахівським, орієнтовно: 1858–1860 рр.

Розповідь, очевидно, записано по пам’яті. Про це свідчать не властиві Шевченкові слова та вислови в тексті запису.

Хронологічно спогади Шевченка відносяться до 1840 р., коли він, навчаючись у Петербурзькій Академії мистецтв, жив разом з В. І. Штернбергом у будинку Й. Донерберга на 11-й лінії Васильєвського острова.

До зібрання творів вводиться вперше.

Честахівський Григорій Миколайович (1820–1893) – український художник, приятель Шевченка. їхнє знайомство відбулося 1858 р. в Петербурзі. У 1861 р. Честахівський разом з О. М. Лазаревським супроводив труну з тілом Шевченка з Петербурга в Україну. Був одним з організаторів поховання поета на Чернечій горі біля Канева. Зробив опис малюнків, офортів і речей Шевченка, що залишилися після його смерті. Автор спогадів про поета.

Колись-то, було, ми з покійним Штернбергом ходили на Смоленське кладовище рисувать лопухи… – Зберігся малюнок Шевченка олівцем «Куток Смоленського кладовища в Петербурзі», датований 1840 р. Про зарисовки, зроблені на Смоленському кладовищі, Шевченко згадує у повісті «Художник». Див. про це також у спогадах Л. М. Жемчужникова [Спогади про Тараса Шевченка. – С. 373].

Іноді, було, й Брюллов опиниться серед нашого гурту… – Про дружні взаємини К. П. Брюллова зі своїми учнями Шевченко писав також у повісті «Художник».

бо Брюллов дуже любив читання: оце, було, як дома малює, то щоб хто-небудь читав йому… – Про те, що учні читали уголос Брюллову під час його роботи, є згадки в повісті «Художник», а також у щоденнику А М. Мокрицького [Спогади про Тараса Шевченка. – С. 62].

Сапетик – виплетений з лози і вертикально видовжений невеликий кошик для овочів, фруктів.

К. М. Сєкарєва

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 4, с. 333 – 334 (канонічний текст), с. 581 – 582 (примітки).

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2764

Модифіковано : 2.11.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.