«Не журюсь я, а не спиться…»

Т.Г.Шевченко [?]

Не журюсь я, а не спиться

Часом до півночі,

Усе світять ті блискучі

Твої чорні очі.

Мов говорять тихесенько:

«Хоч, небоже, раю?

Він у мене тут, у серці».

А серця немає,

Й не було його ніколи,

Тільки шматок м’яса…

Нащо ж хороше і пишно

Так ти розцвілася?

Не журюсь я, а не спиться

Часом і до світа,

Усе думка побиває,

Як би ж так прожити,

Щоб ніколи такі очі

Серця не вразили.

Примітки

Джерела тексту:

– першодрук у журналі «Русское слово» (1861. — № 5. — С. 33, у статті О. С. Афанасьева-Чужбинського «Воспоминания о Т. Г. Шевченке»).

Подається за першодруком.

Датується орієнтовно часом перебування Шевченка спільно з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським у Києві: квітень — вересень 1846 р., Київ.

Єдиний відомий текст — першодрук у спогадах О. С Афанасьєва-Чужбинського 1861 р.:

«Завлекся было на короткое время он одной известной красавицей, которая кружила головы всем, кто попадал в заколдованный круг ее. Увлечение было сильное. Шевченко не на шутку задумывался, рисовал ее головку и несколько раз сочинял стихи. Я всегда был рад, когда кто-нибудь ему нравился: благородная натура эта делалась еще художественнее, и он работал тогда с большим рвением. Скоро, однако же, он разочаровался относительно красавицы. Пригласила она его как-то утром прочесть ей одну поэму, и сказала, что у нее никого не будет, что она желала бы одна насладиться чтением. Тарас Григорьевич исполнил ее желание. Но какая же встретила его картина? В уютной гостиной красавица сидела на диване, окруженная студентом, гусаром и толстейшим генералом — тремя отъявленными своими обожателями, и искусно маневрировала по-своему, обманывая всех троих, то лаская поочередно надеждой, то приводя в отчаяние. Поэт смутился, и как прелестная хозяйка ни атаковала его любезностью, он ушел с твердым намерением никогда не посещать красавицы, — и сдержал свое слово.

Вот стихотворение, написанное по этому случаю» (далі наведено текст вірша) (Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 33).

Вірш передруковано як Шевченків у виданнях: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка (Свод материалов для его биографии). — Киев, 1882. — С. 159—160; Наталка Полтавка [Кибальчич Н. М.]. Споминки про Шевченка // Зоря. — 1892. — № 5. — С. 85; Кобзар Тараса Шевченка. — Львів, 1893. — Ч. 2. — С. 229—230; Кобзар. — К., 1894. — С. 558—559; Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1902. — С. 76.

Проти приписування вірша Шевченкові заперечили: О. Я. Кониський (Проба влаштування хронології до творів Тараса Шевченка: Ч. 2 // Записки Наукового товариства імені Шевченка. — 1897. — № 9. — С. 11); В. М. Доманицький (Передмова до вид.: Шевченко Т. Кобзарь. — СПб., 1908. — С. XIII); хронологічно найпізніше заперечення висловив В. С. Бородін (Літературні й фольклорні твори, приписувані Т. Г. Шевченкові // Шевченківський словник: У 2 т. — ТІ. — С. 365).

М. Є. Сиваченко вважає, що твір усе ще залишається дубіальним — таким, авторство якого має бути предметом дальших досліджень, оскільки немає достатніх підстав ані приписати його Шевченкові, ані заперечити його авторство (Сиваченко М. Є. І. Франко й питання авторства віршів, приписуваних Т. Шевченкові // Питання текстології: Іван Франко. — К., 1983. — С. 278—294).

Мовно-стилістичний аналіз поезії О. С. Афанасьєва-Чужбинського приводить до висновку про нехарактерність твору для поетики О. С. Афанасьєва-Чужбинського ані за стилістичним ладом, ані за віршовою інтонацією. 14-складовий вірш у нього значно ближчий до фольклорних зразків, менш самостійний та оригінальний; йому властива переважно наспівна віршова інтонація без відхилень, без перенесень, без порушень строфічної будови, а також значно більш традиційний словник.

Розгляд твору в поетичній системі Шевченка дає підстави вважати, що за синтаксичною будовою, віршовою інтонацією, характером римування й строфічної будови твір дуже близький до Шевченкового стилю. Лексичний же аналіз не дає підстав для однозначного висновку: при тому, що переважна більшість ужитих тут слів властива поетичному словнику Шевченка (як це показав М. Сиваченко, спираючись на «Словник мови Т. Г. Шевченка»), все ж чимала частина цих начебто широковживаних Шевченком слів використовується у розглядуваному творі в інших, часто зовсім не властивих Шевченкові зв’язках. Так, наприклад: «Усе світять ті блискучі Твої чорні очі» — слово «чорний», за словником, вжите у Шевченка 70 разів, однак ніколи як епітет до слова «очі» — у Шевченка очі завжди «карі»; один раз, щоправда, «чорний» вжито стосовно очей, але не як основний колір, а на підсилення якості: «І тими очима, Аж чорними — голубими»; «блискучий» у Шевченка взагалі не зустрічається.

«Нащо ж хороше і пишно Так ти розцвілася?» — слово «хороший» зустрічається у Шевченка 21 раз, але «хороше» — ніколи; слово «пишно» — один раз («пишно похожаєш»); «розцвістися» не зустрічається жодного разу, але є «розцвітати».

«Усе думка побиває» — «побиває» вжито один раз у прямому значенні; цей фразеологічний зворот не зустрічається жодного разу.

«Щоб ніколи такі очі Серця не вразили» — у Шевченка немає слова «вразити» й цього фразеологізму.

Таким чином, належність твору Шевченкові усе ще залишається проблематичною.

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 407 (канонічний текст), с. 760 – 762 (примітки).

Олександра Бахчеван запрошує безкоштовно переглянути / прослухати її пісню на ці слова, клацнувши тут
або прямо у вікні на нашому сайті: