Логотип сайта «Тарас Шевченко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Інші твори / Незнайдені твори

Незнайдені твори

[Переклади віршів А. Міцкевича]

Очевидцем праці Шевченка над перекладами з А. Міцкевича у 1845— 1846 рр. був О. С. Афанасьєв-Чужбинський. Праця не була доведена до кінця, і свої переклади Т. Г. Шевченко знищив.

«Т. Г. (Т. Г. Шевченко. — Ред.), — писав у спогадах О. С. Афанасьєв-Чужбинський, — из иностранных языков знал лишь польский и перечитал на нем много сочинений. Как нарочно, в то время я сам прилежно занимался польской литературой, и у меня собралось довольно книг и журналов. В ненастную погоду Шевченко не встает бывало с постели, лежит и читает… К Мицкевичу чувствовал какое-то особенное влечение. Зная Байрона лишь по нескольким русским переводам, Т. Г. художническим чутьем угадывал великость мирового поэта; но, читая великолепные переводы Мицкевича из Байрона, он приходил всегда в восторг, в особенности от “Доброй ночи” из “Чайльд-Гарольда”. Действительно, пьеска эта не уступает подлиннику и вылилась у поэта гармоническими и симпатичными стихами. Т. Г. долгое время любил повторять строфу:

Sam jeden blądząc po świecie szerokim

Pędzę życje tułacze,

Czegoż mam płakac, za kim i po kim,

Kiedy nikt po mnie nie płacze?

Несколько раз принимался он переводить лирические пьесы Мицкевича, но никогда не оканчивал и разрывал на мелкие куски, чтобы в памяти не осталось. Иные стихи выходили чрезвычайно удачно, но чуть какой-нибудь казался тяжелым или неверным, Шевченко бросал и уничтожал все предыдущие строфы.

— Мабуть, сама доля не хоче, — говаривал он, — щоб я перекладав лядські пісні» (Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 12).

Які саме ліричні твори А. Міцкевича перекладав Шевченко і з яких видань, не відомо.

[Метель]

Вірш-імпровізація, згадуваний у спогадах О. С. Афанасьєва-Чужбинського про Шевченка, де йдеться про його зустріч з поетом узимку 1845—1846 рр. і їхню спільну поїздку разом із В. О. Закревським та його сестрами з Березової Рудки до родичів у сусіднє село під час віхоли.

«Отчаяние начало овладевать нашими спутницами, — писав О. С. Афанасьєв-Чужбинський, — и много надо было усилий Шевченку успокоить их. Он начал импровизировать “Метель” и сложил несколько строф, которые однако же разнеслись вслед за порывами бури, потому что впоследствии ни он, ни мы не могли их вспомнить. Кажется, что у меня уцелели некоторые отдельные стихи, но не привожу их из боязни, чтобы не вмешалась какая-нибудь строчка собственного сочинения. Знаю только, один куплет выражал мысль, что козакам и умирать было бы хорошо в обществе таких милых спутниц» (Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 16).

В. С. Бородін

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 763 – 764 (примітки).

Повесть о безродном Петрусе

Вперше згадано у повідомленні М. М. Лазаревського «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Повесть о безродном Петру се, неизвестно какого времени, переписанная не Шевченком, а им только исправленная, 23 1/2 л. – 1/2 л.» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 143).

Разом з іншими повістями «Повесть о безродном Петрусе» опинилася в М. I. Костомарова, але не була надрукована ні в періодичній пресі, ні у виданні «Поэмы, повести и рассказы Т. Г. Шевченка, писанные на русском языке» (Киев, 1888). Про її зміст М. I. Костомаров писав:

«“Повесть о безродном Петрусе” переносит читателя в ту эпоху, когда казацкие старшины, преобразованные в русские чины и получившие вместе с ним потомственное дворянское достоинство, совершали крайние самоуправства, пользуясь крайнею продажностью и мелкодушием судей. К сожалению, автор наложил без удержу слишком много густых чересчур красок, что вредит силе впечатления, производимого на читателя, и исторической верности» (Костомаров Н. И. Письмо к изд.-редактору «Русской старины» М. И. Семевскому // Русская старина. – 1880. – № 3. – С. 609).

Подальша доля авторизованого списку не відома.

Датується часом, коли Шевченко, перебуваючи в Новопетровському укріпленні, написав й інші повісті, орієнтовно: 1852–1857 рр., Новопетровське укріплення.

Драматичний твір без назви і кінця

Вперше згадано у повідомленні М. М. Лазаревського «Извещение о прозаических сочинениях Т. Гр. Шевченка на великорусском языке»: «Драматическое произведение, без названия и конца, неизвестно какого времени, 3 л. – 1/2 л.» (Основа. – 1862. – № 3. – С. 143).

Автографи повістей, про які сповіщав М. М. Лазаревський, опинилися у М. I. Костомарова. Очевидно, й цей драматичний твір перейшов до нього, однак не був опублікований. Подальша доля автографа не відома.

Датується часом, коли Шевченко, перебуваючи в Новопетровському укріпленні, написав повісті, орієнтовно: 1852–1857 рр., Новопетровське укріплення.

Лунатика

У щоденнику Шевченка є такий запис від 18 квітня 1858 р.: «Получил милейшее письмо от милейшего Сергея Тимофеевича Аксакова, на которое буду отвечать завтра, – сегодня я увлекся своею “Лунатикою”». Проти цього запису в щоденнику на полях рукою М. М. Лазаревського написано: «Как-то, где-то совсем пропала». Ніяких інших відомостей про цей твір не маємо. Можна здогадуватися, що це була повість.

Датується орієнтовно: кінець березня – квітень 1858 р. (часом повернення Шевченка із заслання в Петербург і часом запису в щоденнику про «Лунатику»).

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 3, с. 573 – 574 (примітки).

Переклади віршів Едварда Вітольда Желіговського

Відомості про перекладання Шевченком на засланні віршів Е.-В. Желіговського (псевдонім – Антоній Сова) подав Бр. Залеський у некролозі Желіговського:

«Під час свого перебування в приуральських краях він був справжньою окрасою товариства засланців, не один з яких почерпнув від нього моральну силу й істотну підтримку. Тарас Шевченко, що був тоді солдатом Оренбурзького корпусу, дуже високо цінував Желіговського, перекладав деякі його пісні й пройнявся до нього щирою приязню, яку зберіг до кінця свого життя» [Rocznik Towarzystwa historyczno-literackiego w Paryżu: Rok 1866. – Paryż, 1867. – С. 370. Переклад з польської. – Ред.].

Які саме твори Желіговського переклав Шевченко та яка доля цих перекладів – не відомо. У 1854 р. Бр. Залеський надіслав Шевченкові в Новопетровське укріплення зроблені ним копії кількох віршів і перекладів Желіговського [див.: Павлюк М. З літературних взаємин оренбурзьких засланців. – Збірник праць дев’ятнадцятої шевченківської конференції. – К., 1972. – С. 108–126]. У листі від 6 червня 1854 р. Шевченко дякував Бр. Залеському за надіслані ним «прекрасные песни Совы: мне особенно понравилось из них «Два слова» и «Экспромт».

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 761 – 762.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2009 – 2018 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4149

Модифіковано : 1.11.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.