«Мала книжка»
Тарас Шевченко
Ми восени таки похожі
Хоч капельку на образ Божий,
Звичайне, що не всі, а так,
Хоч деякі.
Крутий байрак,
Неначе циган чорний, голий,
В діброві вбитий або спить.
А по долині, по роздоллі
У гай перекотиполе
Ягняточком собі біжить,
Біжить до річечки напитись,
А річечка мала взяла
Та в Дніпр широкий понесла.
А Дніпр широкий на край світа.
І жаль тобі її стане,
Малої билини.
Підеш собі зажурившись
Гаєм по долині,
Гай шепоче, гнуться лози
В яру при дорозі,
Думи серце осідають,
І капають сльози.
І хочеться сповідатись,
Серце розповити,
І хочеться… Боже милий!
Як хочеться жити,
На сім світі, і любитись
[Нрзб.] брата
На сім світі, і любитись,
І весь світ обняти!
Благо тобі, друже добрий,
Як є в тебе хата.
Благо тобі, як у хаті
Є з ким розмовляти.
Хоч дитина маленькая,
І те угадає
Твої думи веселії,
Сам Бог розмовляє
Немовлящими устами.
А ти, мій єдиний!
Одинокий, безталанний,
Друже на чужині,
Хто з тобою заговорить,
Хто розважить горе?
Примітки
Джерело тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 216–218).