Твори 1822 – 1836 рр.
Коні й солдати. [1822 – 1828. Кирилівка.
Папір, олівець].
Про ранні рисунки Шевченка згадував Варфоломій Григорович Шевченко:
«Крицький (шкільний товариш Шевченка. – Ред.) додав, що Тарас любив малювати, малюнки його є у Тарасового товариша шкільного Тараса Гончаренка. Незабаром я зайшов до Гончаренка і побачив поприліплювані у хаті на стінах малюнки Тараса Грушевського (вуличне прізвисько Шевченків. – Ред.): то були коні й москалі, мальовані на грубому сірому папері» [Шевченко, его жизнь и сочинения: Сборник материалов для полной биографии Т.Г. Шевченко. – Киев, 1878. – С. 109; Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 27].
Ці рисунки, можливо, сюжетно були близькі до лубочних картинок, що їх, як писав Шевченко в автобіографічному листі до редактора «Народного чтения», він копіював у дитинстві. Тим більше, що на згадуваних Шевченком лубочних картинках (портрети М.І. Платова, М.І. Кутузова, Я.П. Кульнева (№ 170)) справді зображені вершники, солдати, батальні сцени.
Дата виконання рисунків визначається орієнтовно від початку навчання Шевченка в школі с. Кирилівки до його виїзду із села.
В.О. Судак
Київська дзвіниця та інші рисунки. [1827 – 1828. Кирилівка. Вугіль].
Про ці рисунки відомо зі спогадів Ф.Г. Лебединцева, надрукованих під псевдонімом Ф. Лобода, який добре пам’ятав розповіді своїх батьків про час, коли Тарас Шевченко наймитував у священика села Кирилівки Григорія Кошиця. За його дорученням Шевченко побував у Києві – відвозив кіньми попівського сина Яся на навчання до семінарії. А працюючи креденсовим (буфетником),
«у вільні години малював вуглиною на коморі та стайні півнів, людей, церкву і, навіть, київську дзвіницю…» [Лобода Ф. Мимолетное знакомство мое с Т.Гр. Шевченком и мои об нем воспоминания // Киевская старина. – 1887. – № 11. – С. 563 – 565; Лебединцев Ф.Г. Побіжне знайомство моє з Т.Г. Шевченком і мої про нього спогади // Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 40, 41].
Дзвіниця Києво-Печерської лаври на той час була найвищою спорудою в Києві і вражала всіх прибулих своєю величчю та красою. Очевидно, вона вразила й юного Тараса, запам’яталася настільки, що він відтворив її у рисунку, пізніше згадав у повісті «Близнецы».
Датуються орієнтовно відповідно до часу переїзду Шевченка до Вільна.
О.І. Шевченко
Козак Платов. Копія з лубка. 1829, 6 грудня. Вільно. [Папір, олівець].
В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко згадує:
«Странствуя с своим барином с одного постоялого двора на другой, я пользовался всяким удобным случаем украсть со стены лубочную картинку и составил себе таким образом драгоценную коллекцию. Особенными моими любимцами были исторические герои, как-то Соловей-Разбойник, Кульнев, Кутузов, казак Платов и другие. Впрочем, не жажда стяжания управляла мною, но непреодолимое желание срисовать с них как только возможно верные копии.
Однажды, во время пребывания нашего в Вильно, в 1829 году, декабря 6, пан и пани уехали на бал в так называемые рессурсы (дворянское собрание), по случаю тезоименитства в Бозе почившего императора Николая Павловича. В доме все успокоилось, уснуло. Я зажег свечку в уединенной комнате, развернул свои краденные сокровища и, выбрав из них казака Платова, принялся с благоговением копировать. Время летело для меня незаметно. Уже я добрался до маленьких казачков, гарцующих около дюжих копыт генеральского коня, как позади меня отворилась дверь и вошел мой помещик, возвратившийся с бала. Он с остервенением выдрал меня за уши и надавал пощечин – не за мое искусство, нет! (на искусство он не обратил внимания), а за то, что я мог бы сжечь не только дом, но и город. На другой день он велел кучеру Сидорке выпороть меня хорошенько, что и было исполнено с достодолжным усердием».
Примірник гравірованого на металі й розфарбованого лубка, який за композицією повністю збігається з описом Шевченка, зберігається в Державному історичному музеї в Москві (І 46860). Під зображенням надруковано: «Графъ Матвей Иванович Платовъ» та позначено олівцем: «1815 годъ». Розмір лубка – 43,5 × 23,5 см.
Платов Матвій Іванович (1751 – 1818) – граф, отаман Донського козачого війська, герой Вітчизняної війни 1812 р.
Вперше цей лубок пов’язано зі згадуваним у Шевченковому автобіографічному листі в 1979 р. [Паламарчук Г., Судак В. З нових надходжень до музею // Образотворче мистецтво. – 1979. – № 3. – С 20], продовжено дослідження і репродуковано 1989 р. [Судак В.О. Рання творчість Шевченка-художника: з нових розшуків // В літопис шани і любові. – К., 1989. – С. 110; між с. 200 – 201]
В.О. Судак
Генерал-фельдмаршал Кутузов. Копія з лубка.
[1829 – 1830. Вільно. Папір, олівець].
В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко розповідає про зібрану ним «драгоценную коллекцию» лубочних картинок для копіювання і називає М.І. Кутузова з-поміж інших улюблених історичних героїв.
Примірник гравірованого на металі й розфарбованого лубка із сюжетом, де фігурує Кутузов, зберігається в Державному історичному музеї в Москві (№ 38506). Під зображенням надруковано: «Генерал-фельдмаршалъ князь Кутузовъ-Смоленскій». Можливо, такий примірник копіював Шевченко.
Датується за часом перебування Шевченка у Вільно в 1829 – 1830 рр. Копія лубка з портретом Кутузова ввійшла до наукового обігу як виконаний Шевченком твір [Сава Ч. Новые материалы для биографии Т.Г.Шевченка // Основа. – 1862. – № 5. – С. 50 – 52; Попов П. Шевченко і російський фольклор // Пам’яті Шевченка: Збірник статей. – К., 1939. – С. 387].
В.О. Судак
Генерал Кульнєв. Копія з лубка.
[1829 – 1830. Вільно. Папір, олівець].
В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко розповідає про зібрану ним «драгоценную коллекцию» лубочних картинок для копіювання і називає Кульнєва з-поміж інших улюблених історичних героїв.
Кульнєв Яків Петрович (1763 – 1812) – генерал-майор, герой Вітчизняної війни 1812 р.
Примірник гравірованого на металі й розфарбованого лубка, де фігурує генерал Кульнєв, зберігається в Державному історичному музеї в Москві (№ 66804). Під зображенням надруковано: «Храбрый Кульневъ генералъ-маюръ». Можливо, такий лубок і копіював Шевченко.
Датується за часом перебування Шевченка у Вільно в 1829 – 1830 рр.
Копія з лубка ввійшла до наукового обігу як виконаний Шевченком твір [Попов П. Шевченко і російський фольклор // Пам’яті Шевченка: Збірник статей. – К., 1939. – С. 387].
В.О. Судак
Соловей-Розбійник. Копія з лубка.
[1829 – 1830. Вільно. Папір, олівець].
В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко розповідає про зібрану ним «драгоценную коллекцию» лубочних картинок для копіювання і називає Солов’я-Розбійника з-поміж інших фольклорних персонажів.
У Російській державній бібліотеці в Москві зберігається один із відбитків гравірованого лубка із зображенням Іллі Муромця та Солов’я-Розбійника, на якому видруковано текст, близький за змістом до народної билини, котру Шевченко згадує в повістях «Близнецы» та «Художник». Можливо, такий лубок копіював Шевченко [Судак В.О. Рання творчість Шевченка-художника: з нових розшуків // В літопис шани і любові. – К., 1989. – С. 110 – 111].
Датується за часом перебування Шевченка у Вільно в 1829 – 1830 рр.
Копія з лубка «Ілля Муромець і Соловей-Розбійник» увійшла до наукового обігу як виконаний Шевченком твір [Сава Ч. Новые материалы для биографии Т.Г.Шевченка // Основа. – 1862. – № 5. – С. 50 – 51; Попов П. Шевченко і російський фольклор // Пам’яті Шевченка: Збірник статей. – К., 1939. – С. 387 – 390].
В.О. Судак
Копії з картин «суздальської школи», [1828 – 1832. Вільно – С.-Петербург. Папір, олівець].
В автобіографії Шевченко, говорячи про себе в третій особі, писав: «В должности казачка, он втихомолку срисовывал… картины суздальской школы, украшавшие панские покои». Згадка пов’язана з 1828 – 1832 рр., часом, коли Шевченко був козачком П.В. Енгельгардта.
«Суздальська школа» живопису названа за місцем її виникнення у Суздальському та навколишніх повітах Володимирської губернії. Не завжди майстерно виконані, мальовані тут лубочні картинки та ікони користувалися попитом. Термін «картины суздальской школы» Шевченком вжито, очевидно, в переносному сенсі для означення низької художньої якості деяких картин, що прикрашали панські покої. В аналогічному значенні – «суздальская лубошная притча», «суздальщина» в щоденниковому записі 26 червня 1857 р., також у повісті «Художник».
Розповідь про окремі картини та портрети, що належали П.В. Енгельгардтові, роботи досить відомих художників, подає А.П. Непокупний [Непокупний А.П. У Вільні, городі преславнім. – К., 1989. – С. 273 – 300].
В.О. Судак
Розписи в будинку Сенату і Синоду.
[1833, квітень – серпень. С.-Петербург].
У документах Сенату збереглися відомості про участь артілі В.Г. Ширяева (в якого з 1832 р. вчився й працював Шевченко) у розписах інтер’єрів будинку Сенату і Синоду в Петербурзі. Їх розписували кілька художників: академік В.Й. Медічі та художник декоративного мистецтва Ф.Ф. Ріхтер – парадні приміщення, художник Василь Соловйов та його товариші Василь Ширяєв і Петро Матвеєв зі своїми людьми, серед яких був і Тарас Шевченко, – десятки кімнат секретарських, канцелярських, передпокоїв, сенаторських у бельетажі та приміщення церкви. Живописні роботи розпочалися у квітні 1833 р. Вони велися за власними ескізами В.І. Соловйова, В. Г. Ширяєва та П. Матвеєва й закінчилися у серпні 1833 р. [Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 24].
У журналі тимчасового комітету з перебудови будівель Сенату і Синоду є така інформація:
«З’явившись у Комітет, академік Медічі, художник Ріхтер і Соловйов на прохання членів Комітету погодилися виконати малярські роботи за поданими ними й Комітетом схваленими малюнками […] Понад те Соловйов та його товариші Ширяєв і Матвеєв взяли на себе малярську роботу у тридцяти семи кімнатах бельетажу» [Жур П. Труди і дні Кобзаря. – К., 2003. – С. 36].
В.О. Судак
Твори, подані до Товариства заохочування художників. [1835, не пізніше 4 жовтня. С.-Петербург. Папір, олівець].
Відомості про ці рисунки містяться в журналі засідань Комітету Товариства заохочування художників. На засіданні 4 жовтня 1835 р., яке відбулося за участю В.В. Мусіна-Пушкіна-Брюс, П.І. Кутайсова, Ф.П. Толстого, А.П. Сапожникова, М.Ю. Вієльгорського, В.І. Григоровича, записано:
«12. Розглянувши рисунки стороннього учня Шевченка, Комітет визнав їх такими, що заслуговують на похвалу, й прийняв рішення мати його на увазі на майбутнє…» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С 9. – № 8].
Відомостей про кількість і сюжети рисунків не маємо. Існує припущення, що серед них був рисунок «Смерть Лукреції», виконаний саме у 1835 р. [Жур П. Шевченковский Петербург. – Л., 1964. – С. 72].
Вперше рисунки згадано 1939 р. [Моренець М. Шевченко і «Общество поощрения художников» // Радянське літературознавство: Наукові записки. – К., 1939. – Кн. 4. – С. 89].
І.М. Вериківська
Рисунки зі скульптур Літнього саду.
[1833 – 1836. С.-Петербург. Папір, олівець].
В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко згадує:
«В 1832 году мне исполнилось восемнадцать лет, и так как надежды моего помещика на мою лакейскую расторопность не оправдались, то он, вняв неотступной моей просьбе, законтрактовал меня на четыре года разных живописных дел цеховому мастеру, некоему Ширяеву, в С.-Петербурге. […] я в светлые весенние ночи бегал в Летний сад рисовать со статуй, украшающих сие прямолинейное создание Петра».
У повісті «Художник», напевно, згадуючи власні навчальні вправи, Шевченко від імені оповідача (прототипом був І.М. Сошенко) розповідає про ці рисунки:
«Тут было все, что безобразит Летний сад, от вертлявых, сладко улыбающихся богинь до безобразного Фраклита и Гераклита. А в заключение несколько рисунков с барельефов, украшающих фасады некоторых домов, в том числе и барельефы из купидонов, украшающие дом архитектора Монферрана, что на углу набережной Мойки и Фонарного переулка. Одно, что меня поразило в этих более нежели слабых контурах, это необыкновенное сходство с оригиналами, особенно контуры Фраклита и Гераклита. Они выразительнее были своих подлинников, правда и уродливее, но все-таки на рисунки нельзя было смотреть равнодушно».
Рисунки датуються орієнтовно за часом від початку навчання Шевченка у В.Г. Ширяева до зустрічі з І.М. Сошенком, яка могла відбутися в 1834 – 1836 рр., оскільки сам Сошенко через багато років розповідав, що зустрівся з Шевченком, коли «був у “гіпсових головах”, або ні, здається, уже в “фігурах”» [Сава Ч. Новые материалы для биографии Т.Г. Шевченка // Основа. – 1862. – № 5. – С. 54]. За документами Академії мистецтв, Сошенко відвідував її рисувальні класи з 1833 р. В класі «гіпсових голів» навчався в 1834 – 1835 рр., в класі «гіпсових фігур» – у 1835 – 1836 рр. [Матійко Г.П. На полюсах Шевченкової біографії. – К., 1973. – С. 90] П.В. Жур відносить першу зустріч Шевченка із Сошенком до 3 липня 1836 р. [Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 41].
В.О. Судак
Сатурн. Рисунок зі статуї.
[1833 – 1836. С.-Петербург. Папір, олівець].
В описі першої зустрічі в Літньому саду оповідача з героєм повісті «Художник» є згадка про перші художні спроби самого Шевченка: «… он вынул из-за пазухи четвертку серой писчей бумаги и робко подал мне. На четвертке был назначен довольно верно контур Сатурна».
Декоративна статуя «Сатурн» виконана для Літнього саду венеціанським скульптором Франческо Понсо (1665 – 1737). Статуя збереглася до нашого часу, як і низка інших скульптурних композицій, описаних у повісті «Художник».
Датується орієнтовно за часом подій, описаних у повісті «Художник».
М.В. Скиба
Аполлон Бельведерський. Рисунок зі статуї.
[1833 – 1836. С.-Петербург. Папір, олівець].
За повістю «Художник», головний герой, окрім інших статуй Літнього саду, рисував копію «Аполлона Бельведерского, т. е. пародию на Бельведерского бога, стоящего особнячком у самой Мойки».
Датується орієнтовно за часом подій, описаних у повісті «Художник».
М.В. Скиба
Маска Фортунати. Рисунок із гіпсового зліпка.
[1833 – 1836. С.-Петербург. Папір, олівець].
Згадуючи в повісті «Художник» свої навчальні вправи з малювання гіпсових зліпків, Шевченко описує, як його герой у квартирі оповідача «рисовал маску знаменитой натурщицы Торвальдсена Фортунаты». Маска Фортунати належала до скульптурних зліпків, рисування яких входило і до навчальної програми Академії мистецтв.
Датується орієнтовно за часом знайомства та перших зустрічей Шевченка з І.М. Сошенком (див. коментар).
В.О. Судак
Портрети Івана Ничипоренка.
[1833 – 1836. С.-Петербург]. Папір, акварель.
В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко писав, що, за порадою І.М. Сошенка, він
«начал пробовать акварелью портреты с натуры. Для многочисленных грязных проб терпеливо служил мне моделью […] мой земляк и друг, козак Иван Ничипоренко, дворовый человек нашего помещика».
Датуються за часом, коли могло відбутися знайомство та перші зустрічі Шевченка з І.М. Сошенком.
Згадуються з назвою «Портрети Івана Ничипоренка, козачка Енгельгардтового» [Шевченко Т. Повне зібрання творів. – [X., 1932. – Т. 8]. – С. 18. – № 171].
На час виконання портретів Іванові Ничипоренкові було 29 років [Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 11]. У літературі існує також твердження, що портретований «козачок Іван Ничипоренко» був молодшим від Шевченка на дев’ять років, тобто на портретах мав бути зображений хлопчик 11 – 13 років [Т.Г. Шевченко: Біографія. – К., 1984. – С. 24].
В.О. Судак
Портрети жінок. [1833 – 1836. С.-Петербург. Акварель].
В автобіографічному листі до редактора «Народного чтения» Шевченко згадує:
«Однажды помещик увидел у Ничипоренка мою работу, и она ему до того понравилась, что он начал употреблять меня для снятия портретов с любимых любовниц, за которые иногда награждал меня целым рублем серебра».
Датуються за часом, коли могло відбутися знайомство і зустрічі Шевченка з І.М. Сошенком, за порадою якого він малював портрети з натури.
Згадуються з назвою «Портрети Енгельгардтових метрес» [Новицький Ол. Тарас Шевченко як маляр. – Львів; Москва, 1914. – С. 40]. Існує припущення, що одним з них міг бути «Портрет невідомої».
В.О. Судак
Розписи у Великому театрі в Петербурзі.
[1836, липень – листопад. С.-Петербург].
Із повісті «Художник» відомо, що її героєм були зроблені за вказівками архітектора А.К. Кавоса рисунки «для всех орнаментов и арабезок, украшающих плафон Большого театра».
За контрактом з Конторою імператорських театрів та рахунком за виконані артіллю В.Г. Ширяева роботи, було розписано: плафон в амфітеатрі, два кути стелі, арку перед сценою, плафон над оркестром, дві бічні зали, парадні сходи, аванзали перед імператорськими та міністерськими ложами, а також деякі інші приміщення театру [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 10 – 12. – № 9 – 11]. Окрім рисунків для орнаментів та арабесок на плафоні, Шевченко міг брати участь і в інших розписах у приміщенні театру.
Роботи у Великому театрі в Петербурзі проводилися артіллю Ширяева з липня до листопада 1836 р. [Моренець М.І. Деякі адреси і пам’ятні місця Шевченка в Петербурзі // Збірник праць першої та другої наукових шевченківських конференцій. – К., 1954. – С 318 – 319], що є підставою для датування.
Зберігся малюнок художника В.С. Садовникова «Зал Великого театру в Петербурзі» (1836, акварель), на якому відтворено інтер’єр зали з розписами, виконаними артіллю Ширяева. Рисунок репродукувався у кількох виданнях [Ежегодник императорских театров. – 1905. – Вып. 16; Образотворче мистецтво. – 1940. – № 3; Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. – К., 1989. – С. 71].
В.О. Судак
Геркулес Фарнезький. Копія з гравюри Ф.И. Слюджинського. [1836. С.-Петербург. Папір, олівець].
Про рисунок Шевченко згадував у повісті «Художник»:
«Protege мой ввечеру, прощаясь со мною, просил у меня какого-нибудь эстампика срисовать. У меня случился один экземпляр, в то время только что напечатанный “Геркулес Фарнежский”, выгравированный Служинским по рисунку Завьялова, и еще “Аполлино” Лосенка».
«Геркулес Фарнезький» – мармурова копія із втраченої бронзової статуї роботи скульптора Лісіппа (Галерея Фарнезе, Неаполь).
Гравюра «Геркулес Фарнезький» належала тоді до так званих «оригіналів» – навчальних зразків для копіювання учнями Академії мистецтв. Шевченко міг виконати копію з неї не раніше 1836 р., оскільки Ф.И. Слюджинський цього року одержав срібну медаль за гравюру з рисунка Ф.С. Зав’ялова «Геркулес Фарнезький» [Юбилейный справочник Императорской Академии художеств. 1764 – 1914 / Составил С.Н. Кондаков. – СПб., 1914. – Ч. 2. – С. 439]. Того ж року гравюра експонувалася на виставці в Академії мистецтв (див. також коментар).
Гравюра Ф.И. Слюджинського репродукована 1968 р. [Судак В.О. В класах Академії мистецтв // З досліджень про Т.Г. Шевченка. – К., 1968. – С. 7; між с. 8 – 9; Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. – К., 1989. – С. 45].
В.О. Судак
Аполліно. Копія з гравюри В.П. Осипова.
[1836. С.-Петербург. Папір, олівець].
Окрім згадки про копію з «Геркулеса Фарнезького», у повісті «Художник» йдеться про виконання копії з «Аполліно» (італійською – «маленький Аполлон») – античної мармурової статуї з Флорентійського музею. Гравюру В.П. Осипова за рисунком А.П. Лосенка «Аполліно» було опубліковано у 6-му номері навчального посібника «Изъяснение краткой пропорции человека, основанной на достоверном исследовании разных пропорций древних статуй, старанием Императорской Академии художеств профессора живописи господина Лосенко для пользы юношества упражняющегося в рисовании изданное». И Шевченко міг копіювати в 1836 р. одночасно з естампом «Геркулес Фарнезький».
Гравюра В.П. Осипова репродукована 1968 р. [Судак В.О. В класах Академії мистецтв // З досліджень про Т.Г. Шевченка. – К., 1968. – Між с. 8 – 9; Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. – К., 1989. – С. 45].
В.О. Судак
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 463 – 470.