Твори 1837 – 1838 рр.

Кістяк. [1835 – 1837. С.-Петербург. Папір, олівець].

У повісті «Художник» Шевченко, згадуючи свої перші вправи в опануванні остеології, від імені оповідача розповідає:

«На первый раз я сам вынул из шкафа скелет, усадил его на стуле в позиции самого отчаянного кутилы и, легкими чертами назначивши общее положение скелета, предложил ученику своему нарисовать подробности. Через два дня я с великим удовольствием сравнивал его рисунок с анатомическими литографированными рисунками Васина и находил подробности отчетливее и вернее».

Кістяк Шевченко міг малювати в навчальній залі Товариства заохочування художників у 1835 – 1837 рр. Початкова дата обумовлена першою згадкою про Шевченка як «стороннього учня» в документах цього Товариства [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 9. – № 8], кінцева – часом, коли Шевченко відвідував, хоча й неофіційно, навчальні зали Академії мистецтв, де малював з гіпсових голів та статуй.

В.О. Судак

Маска Лаокоона. Слідок Мікеланджело. Рисунки. [1836 – 1837. С.-Петербург. Папір, олівець].

У повісті «Художник», описуючи навчання свого героя, Шевченко згадує, напевне, власні навчальні рисунки з гіпсових зліпків: «…маску Лаокоона, рисунок оконченный, и следок Микель-Анжело, только проложенный».

Малювання зліпка маски Лаокоона з античної скульптурної групи, створеної родоськими скульпторами Агасандром, Полідором та Атенодором (близько 25 р. до н. є.) та зліпка слідка, у даному разі стопи з якогось скульптурного твору Мікеланджело, входило до навчальної програми Академії мистецтв.

Датування навчальних вправ визначено орієнтовно на підставі реальних подій, описаних у повісті: закінчення робіт із розпису й оздоблення Великого театру (кінець 1836 р.) [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С 11. – № 11.] та гастролей у Петербурзі італійської балерини Марії Тальйоні (1837 р.) [Вольф А. Хроника Петербургских театров. – СПб., 1877. – С. 17].

В.О. Судак

Люцій Вер (голова). Рисунок. [1836 – 1837. С.-Петербург. Папір, олівець].

У повісті «Художник» є розповідь оповідача про рисувальні студії героя ще до звільнення із кріпацтва в гіпсовому класі Академії мистецтв, куди пускав його натурник Тарас (Малишев) у позаучбові години:

«В продолжение недели (он и обедал в классе) нарисовал он голову Люция Вера, распутного наперсника Марка Аврелия, и голову “Гения”, произведение Кановы. Потом перевел я его в фигурный класс и велел ему на первый раз нарисовать анатомию с четырех сторон […] После анатомии сделал он рисунок Германика и танцующего фавна. И в одно прекрасное утро я его представил Карлу Великому».

Голову Люція Вера (131 – 169 н. е.), співправителя римського імператора Марка Аврелія Антоніна (121 – 180 н. е.), Шевченко рисував у класі з гіпсового зліпка [Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. – К., 1989. – С. 76 – 77]. Мармуровий оригінал античного твору (третя чверть II ст. н. е.) зберігається в Ермітажі. Шевченко міг рисувати його, як і інші згадані в цьому епізоді твори, найвірогідніше, в 1836 – 1837 рр., до зустрічі з К.П. Брюлловим, що відбулася в 1837 р. [Судак В.О. В класах Академії мистецтв // З досліджень про Т.Г. Шевченка. – К., 1968. – С. 7, 9; Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 54]

В.О. Судак

Геній (голова). Рисунок. [1836 – 1837. С.-Петербург. Папір, олівець].

У повісті «Художник» Шевченко згадував, що його герой у гіпсовому класі Академії мистецтв рисував «голову “Гения”, произведение Кановы».

Серед творів Антоніо Канови (1757 – 1822) відомо кілька зображень «Генія». Це деталь надгробка Папі Клименту XIII в соборі Петра в Римі, авторське повторення фрагмента з якого – голова «Генія смерті» (1792. Мармур) – зберігається в Ермітажі, або ж одна з двох деталей пам’ятника австрійській ерц-герцогині Марії-Христині в церкві Августинського монастиря у Відні – «Геній з пальмовою гілкою», чи «Геній, який плаче» (1796 – 1805. Мармур). Шевченко в Академії міг рисувати голову якогось із гіпсових зліпків цих творів [Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. – К., 1989. – С. 77].

Про обставини виконання та мотиви датування див. у коментарі.

В.О. Судак

Анатомічна фігура з чотирьох боків. Рисунки. [1836 – 1837. С.-Петербург. Папір, олівець].

У повісті «Художник» Шевченко пише, що його герой малював «анатомию с четырех сторон», тобто навчальний муляж людського тіла з пап’є-маше, розфарбований під натуру. Як вказано в «Художественной газете», таких муляжів у Академії мистецтв було кілька: роботи професора Віденської академії образотворчих мистецтв, почесного вільного спільника Петербурзької Академії мистецтв Йоганна-Мартіна Фішера (1740 – 1820), французького скульптора Жана-Антуана Гудона (1741 – 1828), російського скульптора М.І. Козловського (1753 – 1802) і професора хірургії та анатомії Петербурзької медико-хірургічної академії, професора пластичної анатомії Петербурзької Академії мистецтв І.В. Буяльського (1789 – 1866) [Художественная газета. – 1836. – № 4. – С. 60 – 61].

Шевченко, очевидно, малював муляж роботи Й.-М. Фішера, бо в повісті він пише також про свого героя, що той «наизусть рисовал анатомическую статую Фишера».

В.О. Судак

Портрет нареченої Д.О. Демидова. 1837. Гатчина.

Про виконання портрета Шевченко згадав у Нижньому Новгороді й 7 листопада 1857 р. зробив запис у щоденнику про нижегородського поміщика Д.О.Демидова –

«того самого мерзавца Демидова, которого я знал в Гатчине кирасирским юнкером в 1837 году и который тогда не заплатил мне деньги за портрет своей невесты, теперь он, промотавшийся до снаги, живет в своей деревне и грабит крестьян».

В.О. Судак

Чоловічий портрет. 1837.
[С.-Петербург. Папір, акварель].

На портреті – авторські дата і підпис: 1837. Шевченко. Разом із «Жіночим портретом» уперше згаданий в окремо виданому каталозі розділу художньої старовини П’ятої художньої виставки Північного гуртка аматорів мистецтва, що відбулася у Вологді 1914 р.:

«27. Мужской портрет (акв.). Раб. Шевченко (1837 г.), соб. В.Н. Васильєва. 28. Женский портрет (акв.). Раб. Шевченко (1837 г.), соб. В.Н. Васильєва» [Отдел художественной старины: Северный кружок любителей изящных искусств. – Вологда, 1914. – С. 4].

Серед належних В.М. Васильєву творів у каталозі зареєстровано лише два парні – чоловічий і жіночий. Зіставлення їх із фотографією цього розділу експозиції дозволило віднайти портрети пензля Шевченка.

Портрети описані І.М. Вериківською за різними друкованими джерелами [Вериківська І.М. Портрети пензля Т.Г. Шевченка у Вологді // Народна творчість та етнографія. – 1987. – № 3. – С. 81 – 87].

В одному з відгуків про виставку в міській газеті «Вологодский листок» зазначалося:

«З десятка маленьких інтимних портретів тонкою роботою відзначається невелика частина[…] Дві тонкі за технікою акварелі pendant з написом “1837. Шевченко”» [N.N. Историческая комната на вологодской выставке 1914 года// Вологодский листок. – 1914. – 25 марта].

Ім’я Шевченка згадано серед авторів експонованих на цій виставці підписних акварельних портретів і в інших виданнях [Выставка художественной старины в Вологде// Старые годы. – 1914. – Май. – С. 55].

Після закриття виставки у Вологді всі експонати було передано її співупоряднику – Архангельському художньому гуртку – для організації виставки в Архангельську [Отчет о деятельности Северного кружка любителей изящных искусств. С 1-го октября 1913 г. по 1-е октября 1914 г. – Вологда, 1916. – С. 7].

Останнім відомим власником згаданих портретів був Володимир Миколайович Васильєв (нар. 1863 р.). Подальша доля портретів, як і їхнього власника, невідома. У Васильєвих були діти – Сергій (нар. 1899 р.), Микола (нар. 1902 р.), Варвара (нар. 1905 р.) та Марія (нар. 1909 р.) [Вологодський обласний архів, ф. 179, оп. 6, № 85-а, арк. 12]. Можливо, згодом портрети належали комусь із них.

І.М. Вериківська

Жіночий портрет. 1837.
[С.-Петербург. Папір, акварель].

На портреті – авторські дата і підпис: 1837. Шевченко.

Разом із «Чоловічим портретом» експонувався на П’ятій художній виставці Північного гуртка аматорів мистецтва, що відбулася у Вологді 1914 р., у розділі художньої старовини [Отдел художественной старины: Северный кружок любителей изящных искусств. – Вологда, 1914. – С. 4]. Обидва портрети описані І.М. Вериківською за різними друкованими джерелами [Вериківська І.М. Портрети пензля Т.Г. Шевченка у Вологді // Народна творчість та етнографія. – 1987. – № 3. – С. 81 – 87].

Відомості особової справи власника портретів В.М.Васильєва [Вологодський обласний архів, ф. 179, оп. 6, № 85-а, арк. 12.] зі значною вірогідністю дозволяють припустити, що вони зберігалися у його дружини Олени Миколаївни Трегубової, доньки санкт-петербурзького окружного інтенданта, а портретовані належали до петербурзького військового середовища [Вериківська І. Петербурзький слід незнайдених малюнків Шевченка // Материалы IV международного семинара «Шевченковский Петербург»: К 190-летию со дня рождения Т.Г. Шевченко. – СПб., 2005. – С. 77 – 79].

І.М. Вериківська

Германік. Рисунок. [1835 – 1838. С.-Петербург. Папір, олівець].

Антична статуя римського полководця та політичного діяча Германіка Цезаря (15 р. до н. е. – 19 р. н. е.) зберігається в Луврі. Гіпсові зліпки з неї для навчального рисування були в класі Товариства заохочування художників і в гіпсовому «фігурному» класі Академії мистецтв. Шевченко рисував «Германіка» неодноразово – в 1835 – 1838 рр. у навчальному класі Товариства, стороннім учнем якого він був, в Академії, ще до звільнення із кріпацтва (див. коментар) та коли став її учнем. Брюллов рекомендував своїм учням рисувати цю статую однією з перших, оскільки в ній виразно виявлено анатомію [Мокрицкий А.Н. Воспоминания о Брюллове// Отечественные записки. – 1855. – № 12. – С. 172; Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. – К., 1989. – С. 77].

В.О. Судак

Фавн, який танцює. Рисунок. [1836 – 1838. С.-Петербург. Папір, олівець].

Рисунок з гіпсового зліпка античної статуї (оригінал у Галереї Уффіці, Флоренція) згадано у повісті «Художник». Про обставини його виконання та датування див. у коментарі.

В.О. Судак

Розписи та декорації для петербурзьких театрів.
[1836 – 1838, весна. С.-Петербург].

У документах Дирекції імператорських театрів збереглися відомості про виконання в 1836 – 1838 рр. артіллю В.Г. Ширяева, в якого тоді вчився і працював Шевченко, декорацій та живописних розписів у Александринському, Великому, Михайлівському, Кам’яноострівському та Ермітажному театрах. Роботами в декораційних майстернях театрів керували відомі художники-декоратори П.П. Гонзаго, А.А. Роллер, Серков, Петров, В.Ф. Кондратьев, К. Сабат, Привалов.

Крім того, протягом 1836 – 1837 рр. артіль Ширяева виконувала живописні, малярні та склярські роботи в Александринському та Михайлівському театрах, а навесні 1838 р. – розписи плафонів цих театрів [Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 28 – 29].

У всіх цих роботах брав участь і Шевченко до викупу його з кріпацтва 22 квітня 1838 р.

В.О. Судак

Мідас, повішений Аполлоном. Рисунок.
[1837 – 1838. С.-Петербург. Папір, олівець].

У повісті «Художник» йдеться про вправи героя у гіпсовому «фігурному» класі:

«Он продолжал в разных положениях рисовать скелет и, под покровительством натурщика Тараса, статую повешенного Аполлоном Мидаса».

У повісті Мідасом помилково названо Марсія. За старогрецьким міфом, саме Марсій наважився змагатися з Аполлоном у грі на флейті, та був переможений. Лише цар Мідас віддав перевагу Марсію. За це Аполлон наділив його ослячими вухами, а з повішеного Марсія за зухвальство було здерто шкіру. Рисунок Шевченко виконував з гіпсового зліпка, оригінал якого знаходиться в Латеранському музеї (Рим).

Зіставлення реальних та описаних у повісті подій дозволяє дійти висновку, що рисунок міг бути виконаний Шевченком після знайомства у 1837 р. з К.П. Брюлловим або на початку 1838 р. до викупу з кріпацтва у квітні 1838 р. (див. також коментар).

Серед творів Шевченка, що збереглися, є екзаменаційний олійний етюд «Натурник у позі Марсія».

В.О. Судак

Едіп, Антігона та Полінік.
За трагедією Б.О. Озерова «Едіп в Афінах».
[1837 – 1838. С.-Петербург. Папір, олівець].

У повісті «Художник» йдеться про першу самостійну композицію Шевченка:

«Я недавно читал сочинения Озерова, и мне понравился “Эдип в Афинах”. Так я пробовал компоновать…» Діалог продовжує оповідач: «Он вынул из кармана небольшой сверток бумаги и, дрожащими руками развертывая его и подавая мне, проговорил: “Не успел пером обрисовать” […] Мне понравилось […] сочинение его по своей несложности: Эдип, Антигона и вдали Полиник. Только три фигуры. В первых опытах редко встречается подобный лаконизм».

Очевидно, художник звертався до епізоду твору, де Антігона благає батька простити брата Полініка і зняти з нього прокляття [Озеров В. Сочинения. – СПб., 1828. – Т. 1. – С. 48 – 49]. Про читання творів В.О. Озерова у В.Г. Ширяева в присутності Шевченка згадував художник І.К. Зайцев [Зайцев И. Воспоминания старого учителя // Русская старина. – 1887. – Кн. 6. – С. 670].

Зіставлення реальних та описаних у повісті подій дозволяє дійти висновку, що рисунок за твором В.О. Озерова міг бути виконаний Шевченком після знайомства у 1837 р. з К.П. Брюлловим або на початку 1838 р. до викупу з кріпацтва у квітні 1838 р.

В.О. Судак

Антична статуя. Рисунок. [1838, не пізніше 23 червня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з гіпсових фігур 23 червня 1838 р. і оцінено номером «13» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 16. – № 25]. Найвищим балом був номер «1».

Це перша екзаменаційна робота Шевченка в Академії мистецтв, зарахованого відразу до гіпсового фігурного класу (поминувши класи копіювання естампів та рисування гіпсових голів) [Судак В.О. В класах Академії мистецтв // З досліджень про Т.Г. Шевченка. – К., 1968. – С. 9 – 11].

А.М. Мокрицький згадував сюжети екзаменаційних рисунків, виконуваних учнями К.П. Брюллова:

«Торс Геркулеса Бельведерського, Лаокоон, Германік та Боєць були в нього головними статуями для учня; Антіноя, Аполлона, Венеру та інших радив вивчати пізніше, бо в них більш прихована анатомія» [Мокрицкий А.Н. Воспоминание о Брюллове // Отечественные записки. – 1855. – № 12. – С. 172].

Про більшість цих навчальних статуй згадував Шевченко в повісті «Художник» [Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. – К., 1989. – С. 78-80].

В.О. Судак

Скульптурна група. Рисунок. [1838, не пізніше 3 вересня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на третинному (за третину року) екзамені рисування з гіпсових фігур 3 вересня 1838 р. за чергування професора К.П. Брюллова і оцінено номером «11» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 16. – № 26]. (див. коментар). На третинному екзамені учні мали виконати рисунок зі скульптурної групи. Найчастіше це була група «Лаокоон із синами» [Повесть Тараса Шевченко «Художник»: Иллюстрации, документы. – К., 1989. – С. 57].

В.О. Судак

Антична статуя. Рисунок. [1838, не пізніше 4 жовтня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з гіпсових фігур 4 жовтня 1838 р. і оцінено номером «1» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С 16. – № 27]. Про рисування на екзаменах античних статуй див. коментар № 203.

Перший значний успіх у навчанні знайшов відгомін у повісті «Художник» – її герой був «переведен в натурный класс за “Бойца” № первым». Очевидно, йдеться про рисунок зі статуї Агасія Ефеського «Боєць», або «Боргезький боєць» (Лувр, Париж). Рисунок зі статуї «Боєць» належав до обов’язкових початкових рисувальних студій в Академії мистецтв [Мокрицкий А.Н. Воспоминание о Брюллове // Отечественные записки. – 1855. – № 12. – С. 172].

Рисунок «Боєць» іноді помилково ототожнювався з Шевченковими рисунками: «Два натурники» та «Рисунок з натури» [Судак В.О. Рання творчість Шевченка-художника: з нових розшуків // В літопис шани і любові. – К., 1989. – С. 117 – 118].

В.О. Судак

Скульптурна фігура. Рисунок. [1838, не пізніше 29 жовтня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з гіпсових фігур 29 жовтня 1838 р. і оцінено номером «3» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 17. – № 28] (див. коментар).

В.О. Судак

Скульптурна фігура. Рисунок. [1838, не пізніше 30 листопада. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з гіпсових фігур 30 листопада 1838 р. і оцінено номером «2» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 17. – № 29] (див. коментар).

В.О. Судак

Твори, подані до Товариства заохочування художників. [1838, не пізніше 16 грудня.
С.-Петербург].

На засіданні Комітету Товариства заохочування художників, що відбулося 16 грудня 1838 р. за участю П.І. Кутайсова, Ф.І. Лабенського, А.П. Сапожникова, О.Р. Томилова, Ф.І. Прянишникова, М.М. Смирнова і М.Д. Резвого, було розглянуто рисунки «молодого художника Шевченка» й ухвалено прийняти його під свою опіку і призначити йому утримання при першій вакансії [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 18. – № 30]. Така вакансія з’явилася вже 20 січня 1839 р. [Там само. – № 32]. Відомостей про кількість і сюжети рисунків не маємо. Вперше рисунки згадані 1939 р. [Моренець М. Шевченко і «Общество поощрения художников» // Радянське літературознавство: Наукові записки. – К., 1939. – Кн. 4. – С. 91].

І.М. Вериківська

Два натурники. [1838, не пізніше 24 грудня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на третинному екзамені рисування з натури 24 грудня 1838 р. і оцінено номером «4» (оцінка виставлялась за номерами від «1» за найкращу роботу) [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 18. – № 31]. Це перший екзамен, в якому брав участь Шевченко у наступному – натурному класі. На третинному екзамені учні рисували постави здебільшого з двох натурників.

В.О. Судак

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 470 – 477.