Твори 1844 – 1847 рр.

Портрети знайомих Шевченка. [Червень 1843 – 1844].

За свідченням О. Г. Сластьона, в с. Березова Рудка, Пирятинського пов. на Полтавщині, у Марії Миколаївни Закревської (дружини племінника В. О. Закревського) висіли

«на стінах 8 портретів – рисунків «Общества мочемордія»: кажуть, ніби вони зроблені навмисне трохи карикатурними. Сі роботи переховуються з повагою, бо під кождим з них прибита золота дощечка з підписом, що се робив Шевченко» [«Малюнки Тараса Шевченка», вип. І, СПб., 1911, стор. 9].

«Общество мочемордія» – жартівлива назва гуртка знайомих Шевченка, з якими він зустрічався в час першої подорожі на Україну. Одним із членів цього гуртка був В. О. Закревський [див. А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 9].

Є. О. Середа

Бал у Волховських. Папір, акварель. [Мойсівка]. [29 червня 1843?; 12 січня 1844?; 12 січня 1846?].

За даними худ. О. Г. Сластьона, в с. Березова Рудка, Пирятинського пов. на Полтавщині, у М. М. Закревської зберігалися дві акварелі Шевченка, на них був намальований бал у Волховських в с. Мойсівці, де всі постаті – портрети гостей [«Малюнки Тараса Шевченка», вип. І, СПб., 1911, стор. 9].

Згадана тут подія стосується 29 червня 1843 р. або 12 січня 1844 р. В ці дні, за спогадами О. Чужбинського, у Мойсівці відбувались традиційні бали, один з яких і міг замалювати Шевченко. За листом М. А. Маркевича до дружини від 19 січня 1846 р., Т. Г. Шевченко був на балу у Мойсівці і 12 січня 1846 р. (див. коментар). Дата 1845 р., визначена для цих малюнків О. Г. Сластьоном, помилкова, оскільки вже 1 січня 1845 р. Шевченко був у Петербурзі.

Про один з таких балів Шевченко згадує в листі до В. М. Репніної від 12 січня 1851 р.:

«Мне до сих пор живо представляется 12 число генваря – и соседка ваша Т. Г. Вольховская, жива ли она, добрая старушка? Собираются ли попрежнему в этот день к ней нецеремонные соседи со чады и домочадцы повеселиться денька два-три и потом разъехаться по хуторам до следующего 12 генваря».

Є. О. Середа

Портрет О. Волховського. [Олія]. [29 червня 1843?; 12 січня 1844?; 12 січня 1846?].

За даними худ. О. Г. Сластьона, в с. Березова Рудка, Пирятинського пов., у М. М. Закревської зберігався портрет О. Волховського роботи Шевченка [див. «Малюнки Тараса Шевченка», вип. І, СПб., 1911, стор. 9].

Портрет датується часом перебування Т. Г. Шевченка в с. Мойсівці у Волховських (див. прим.).

Є. О. Середа

Картина для Єзучевського.
[Не пізніше березня 1845 р.].

В листі М. М. Лазаревського до Шевченка від 17 січня 1857 р. є згадка: «Картина твоя, что ты сделал когда-то для Езучевского, досталась мне в лотерею» [див. «Киевская старина», кн. II, 1901, стор. 286].

22 квітня 1858 р. Шевченко відписав, що він не знає, яка картина була у Єзучевського.

Можливо, що йдеться про «Селянську родину», оскільки відомо, що у М. М. Лазаревського була тільки ця одна олійна картина Шевченка.

Є. О. Середа

Автопортрет Т. Г. Шевченка з свічкою. [1845].

За спогадами знайомого Шевченка Б. Суханова-Подколзіна, цей портрет він бачив у Шевченка в Петербурзі після заслання.

«Помню, как-то один из гостей принес с собою довольно объемистый портфель, повидимому оставшийся где-то с давних пор на сохранении. Когда гость удалился, Тарас Григорьевич принялся при моей помощи разбирать находившиеся в портфеле или папке бумаги и рисунки. Радовался он им, как маленький ребенок, и тут же, в награду за труды, подарил мне акварельный эскиз Карла Брюллова, поныне у меня хранящийся. Между массой самых разнообразных этюдов, видов и набросков отыскался портрет молодого человека со свечой в руке; в портрете этом тени на лице были очень резкие, растительность преобильная. Тарас Григорьевич предложил мне отгадать, кого изображал этот рисунок. Разумеется, я этого не мог исполнить. Тогда он объявил, что это его собственный портрет, им же самим давно когда-то рисованный, еще в то время, когда он учился у Брюллова. Много он смеялся моему удивлению, поглаживая свою лысую голову и расправляя запорожский ус и сравнивая себя, стоя перед зеркалом, с кудлатым, безбородым юношей со свечей в руке. Он утверждал, что в свое время оригинал очень был схож с портретом, а тому тем более жалко, если этот портрет Кобзаря в цветущую пору его творчества утерян безвозвратно» [«Киевская старина», 1885, февраль, стор. 236-237].

У 1860 р. з цього портрета Шевченко виконав офорт. Датується на підставі подібності з автопортретом, виконаним в с. Потоках, та з ескізом, вміщеним в альбомі Шевченка 1845 р.

Є. О. Середа

Портрет Марії Степанівни Козачковської. [Папір, акварель]. [В’юнище – Переяслав]. [Серпень 1845].

За спогадами М. С. Козачковської, Т. Г. Шевченко в час свого гостювання у А. О. Козачковського виконав аквареллю її портрет. Вона була зображена в українському народному одязі з дитиною на руках.

Портрет загинув після арешту Шевченка в 1847 р. [А. Козачковский, Пребывание Т. Г. Шевченка в Переяславе (Из семейных воспоминаний), журн. «Советская Украина», 1954, № 5, стор. 143]

Г. П. Паламарчук

Будинок А. О. Козачковського в Переяславі.
[Серпень – жовтень 1845].

За спогадами М. С. Козачковської, Шевченко змалював будинок А. О. Козачковського в Переяславі. Малюнок будинку загинув за тих же обставин, що й портрет.

Г. П. Паламарчук

Портрети членів родини Олександра Андрійовича Лук’яновича. [с. Мар’їнське]. [Жовтень 1845].

Із спогадів А. Татарчука, колишнього кухаря О. А. Лук’яновича, записаних В. Беренштамом, відомо, що «Лукьянович приглашал к себе Шевченко в качестве живописца для писания портретов всех членов своей семьи. Художник исполнил заказ…» [«Киевская старина», т. LXVIII, 1900, февраль, стор. 252].

Кількість портретів, виконаних Шевченком для Лук’яновича, невідома. До нашого часу зберігся лише один з них – О. А. Лук’яновича.

Про місцезнаходження останніх портретів Беренштам повідомив: «Что касается портретов, писанных Шевченком, то их забрала в Херсонскую губ., где они и пропали, дочь Лукьяновича София Александровна, бывшая замужем за Крыжановским» [«Киевская старина», 1900, февраль, стор. 256].

В с. Мар’їнському, Миргородського пов., Полтавської губ. (нині Великобагачанського р-ну, Полтавської обл.), в маєтку Лук’яновича Шевченко був у жовтні 1845 р., як про це свідчить його напис під поетичними творами «Сліпий», «Єретик», «Стоїть в селі Суботові».

Є. О. Середа

Автопортрет. [Переяслав]. [Не пізніше грудня 1845].

У спогадах А. Козачковського є згадка про те, що, перебуваючи у м. Переяславі в 1845 р., Шевченко на прохання Козачковського погодився для нього намалювати свій автопортрет:

«Он принялся за работу и окончил ее: оставалась незначительная отделка, из-за которой уезжая в Яготин к князю Репнину, он взял портрет, обещая мне в скором времени выслать его, это был портрет далеко не похожий на все существующие теперь: это был портрет не Т. Г. Шевченка, но портрет народного поэта, бойко схваченный в минуту его поэтического вдохновения, к сожалению, я не получил его, он потерян безвозвратно» [«Киевский телеграф» від 26 лютого 1875 р., № 25].

Є. О. Середа

Портрет Олександри Іванівни Шостки.
[Олія]. [12 січня 1846].

М. А. Маркевич в листі до дружини від 19 січня 1846 р. розповідає про те, що 12 січня 1846 р. в день іменин Т. Г. Волховської в с. Мойсівці був розіграний в лотерею портрет О. I. Шостки, виконаний Шевченком за проханням Закревських. Портрет виграла М. Д. Корсун (Ленінград, Інститут російської літератури, ф. 448, № 41).

Стороженко в статті «Эпизод из жизни Т. Г. Шевченко», переказуючи цю подію на підставі розповіді своєї бабуні М. Д. Корсун, називає помилкову дату – 12 січня 1844 р. За цими ж відомостями на портреті

«…был представлен сад, клумба роз и Шосточка, идущая по усыпанной песком дорожке под зонтиком в черном шелковом платье, несколько подхваченном кверху, чтобы видны были ноги, и в белом чепчике. Сходство портрета с оригиналом было поразительное: в художественном отношении эта работа Тараса Григорьевича отличалась замечательною тщательностью отделки. Величиною портрет был с аршин высоты и чверти три в ширину» [«Киевская старина», 1885, декабрь, стор. 719-720].

З цього ж джерела відомо, що М. Д. Корсун подарувала згаданий портрет двоюрідній сестрі Шостки – Ганні Корніївні Огронович, яка в свою чергу подарувала його своїм родичам, і у них він міг загинути під час пожежі.

Є. О. Середа

Бал у Чернігові, Ілюстрація до вірша Чужбинського. Ескіз та рисунок. Папір, олівець.
[Чернігів. Лютий 1846].

У 1846 р. на масляній Шевченко був на балу у Чернігові, про що згадує Афанасьєв-Чужбинський:

«…мне пришла фантазия описать в стихах вчерашний бал, дав название цветов и растений всему прекрасному полу. Когда проснулся Шевченко и я прочел ему свое стихотворение, оно понравилось ему до того, что, заставив меня повторить, он тот час же присел к столу, взял карандаш и на полях сделал иллюстрацию, сколько мог запомнить иную личность. Разумеется, сходства не было, потому что в час времени не мог же он разглядеть незнакомых физиономий; но было много комизма в фигурах иных растений, особенно смешно вышли – капуста, пион, морковь и т. п. Т. Г. необыкновенно усердно занялся делом и принял его близко к сердцу.

– Ось знаєш що, – сказал он, – ось перепиши лишень начисто і зостав мені більше місця – я гарненько ілюструю.

Пока он пил чай, я переписал стихотворение, а к обеду была готова мастерская иллюстрация, которая долго сохранялась у меня, но в прошлом году утрачена вместе с другими интересными для меня бумагами» [А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, Спб., 1861, стор. 22].

Є. О. Середа

Портрет О. С. Афанасьєва-Чужбинського. Папір, олівець. [Чернігів. Лютий – квітень 1846].

Афанасьєв-Чужбинський у спогадах про Шевченка наводить епізод зустрічі з Шевченком у Чернігові 1846 р., коли автор спогадів був хворий:

«Шевченко приехал и прожил со мною, пока мне сделалось лучше. Тогда же он снял с меня превосходный портрет карандашом и снова отправился в Седнев, а я после фоминой уехал в Киев» [А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 25].

Датується часом перебування Шевченка в Чернігові.

Інших відомостей про цей портрет та про місце його збереження немає.

Є. О. Середа

Три портрети членів родини Катериничів.
Папір, акварель, [с. Марківці. Весна 1846].

За даними О. Г. Сластьона, Т. Г. Шевченко, перебуваючи в с Марківцях, Козелецького пов. (нині Бобровицького р-ну, Чернігівської обл.), весною 1846 р. намалював 8 портретів членів родини Катериничів. Всі портрети однакового розміру, виконані аквареллю [О. Г. Сластьон, Шевченко у мистецтві. Малюнки Тараса Шевченка, вип. І, СПб., 1911, стор. 9].

З них відомі п’ять портретів.

Хто саме з родини Катериничів був зображений на трьох останніх портретах та місцезнаходження цих творів не встановлено.

Є. О. Середа

Краєвиди Києва, роботи Т. Г. Шевченка, що знаходились у І. І. Фундуклея.
[Київ. Квітень – вересень 1846].

Із спогадів сучасника Шевченка відомо, що, перебуваючи в Києві влітку 1846 р., Шевченко робив зарисовки краєвидів Києва та його околиць [див. А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 25-26]. Про ці краєвиди Шевченко згадував у листі до І. І. Фундуклея від 16 липня 1847 р., коли просив останнього надіслати їх до Орська: «…предложил бы вам виды Киева, но они не окончены, а во-вторых хотя неясно, они мне будут здесь напоминать наш прекрасный Киев».

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві.

Є. О. Середа

Київський сад. [Олівець].
[Київ. Квітень – вересень 1846].

Живучи у Києві влітку 1846 р., Шевченко чимало малював. Очевидно, в цей час він виконав і рисунок київського саду, про який писав 22 жовтня 1847 р. в листі до А. І. Лизогуба: «Шкода, що я не покинув тойді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали у І. І. Фундуклея».

Датується на підставі даних, про перебування Шевченка в Києві.

Є. О. Середа

Золоті ворота. [Київ]. [Літо 1846].

У спогадах О. С. Чужбинського є згадка про те, що Шевченко ходив малювати руїни київських Золотих воріт: «Ушел он как-то рано рисовать развалины Золотых ворот, возле которых в то время не отстраивалась еще эта часть города, и сказал, что возвратится вечером» [А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 30].

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві. Чи закінчив Шевченко цей рисунок, невідомо.

Є. О. Середа

Печери Київської лаври. [Київ]. [Літо 1846].

У спогадах О. О. Чужбинського про приїзд Шевченка на Україну і зокрема про перебування його в Києві влітку 1846 р. згадується і про ті рисунки, які він виконав у цей час:

«…Шевченко задумал снять все замечательные виды Киева, внутренности храмов и интересные окрестности… Когда Шевченко рисовал внутренность коридоров, ведущих в ближние и дальние пещеры, я сопутствовал ему» [А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 25-26].

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві.

Є. О. Середа

Старці. [Київ]. [Квітень – вересень 1846].

Про ці рисунки М. К. Чалий згадує у своїй книзі:

«Рисуя внутренности коридоров, ведущих в пещеры, между множеством нищих Шевченко встречал индивидуумы, драгоценные для кисти художника. Много было набросано живописных фигур, хотя неизвестно, куда они потом девались» [М. К. Чалый, Жизнь и произведения Тараса Шевченко, К., 1882, стор. 55].

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві.

Є. О. Середа

Портрет отамана старців. [Київ]. [Літо 1846].

Т. Шевченко, малюючи влітку 1846 р. печери Київської лаври, бачив там чимало старців та їх отамана. За свідченням О. Чужбинського,

«Тараса поразила его физиономия, и он снял с него портрет. Но действительно, лицо это было исполнено такой подлости и отвержения, что Шевченко минут через пять по окончании разорвал его на части» [А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 27].

Датується на підставі даних про перебування Шевченка в Києві.

Є. О. Середа

Малюнки Т. Шевченка, що знаходились у М. М. Сажина. [Не пізніше 9 січня 1847].

Які саме рисунки були в портфелі, невідомо. Можливо, що це види Києва та його околиць, виконані Шевченком 1846 р., як про це згадував О. Чужбинський [див. А. Чужбинский, Воспоминания о Т. Г. Шевченке, СПб., 1861, стор. 25-26].

У відповідь на лист Шевченка 23 лютого 1848 р. Лизогуб повідомив:

«Ви писали, щоб я взяв у Сажіна ваші дрібні рисунки, тільки я сього не зроблю, раз затим, що я того Сажіна, може, й не побачу, а друге затим, що якби і побачив, то він мені їх не віддасть» [«Киевская старина», кн. IX, 1900, стор. 318-319].

Чи були ці рисунки повернені Шевченкові після заслання, невідомо. Дві роботи з підписом худ. Сажина за характером виконання нині атрибутовані як твори Т. Шевченка: «Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі», «Аскольдова могила».

Є. О. Середа

Портрет Віктора Миколайовича Забіли. Папір, олівець. [Хутір Кукуріківщина].
[Кінець січня – лютий 1847].

За відомостями М. Білозерського, «Гостивши у Борзенцев… он [Шевченко] снял несколько портретов в небольшом виде, карандашом» [див. «Киевская старина», кн. X, 1882, стор. 70].

Серед цих портретів М. Білозерський називав і портрет В. М. Забіли, який Шевченко міг виконати під час перебування у Забіли на хуторі Кукуріківщина в січні – лютому 1847 р. Зараз відомий лише один з цих портретів – Ю. Г. Сребдольської.

Є. О. Середа

Портрет сина К. І. Білозерського. Папір, олівець. [Хутір Мотронівка]. [Січень – лютий 1847].

За спогадами М. Білозерського, Шевченко, перебуваючи на Борзенщині (Чернігівська губ.), взимку 1847 р. «снял несколько портретов в небольшом виде, карандашом». Серед названих Білозерським чотирьох портретів, виконаних Шевченком, був і портрет сина К. І. Білозерського [див. «Киевская старина», кн. X, 1882, стор. 70].

Є. О. Середа

Портрет Ю. Г. Сребдольської. Папір, олівець.
[Хутір Сороки]. [Січень 1847].

Один з цих портретів зберігся. Місцезнаходження другого портрета не встановлено.

Є. О. Середа

Христос благословляє хліб. Св. Дмитро.
Двобічна ікона на металі. Олія.
[Бігач. Кінець березня – 4 квітня 1847].

За даними В. Ф. Демича, в с. Бігач, Городнянського пов., Чернігівської губ. (нині Менського р-ну, Чернігівської обл.), у Д. П. Демича зберігалась

«небольшая двухсторонняя иконка, нарисованная Шевченко с удивительною быстротою: с одной стороны на металлической дощечке нарисован Спаситель, благословляющий хлеб, с другой – патрон дяди – Димитрий. До какой степени дядя дорожил этою иконкою, видно из того, что ею старик благословил на смертном одре свою единственную дочь…» [В. Ф. Демич, Т. Г. Шевченко. К его биографии, «Русская старина», 1891, май, стор. 430-431].

Датується часом перебування Шевченка у князя М. І. Кейкуатова в с. Бігач, де він намалював кілька портретів. Д. П. Демич працював в цей час у кн. М. І. Кейкуатова землеміром.

Є. О. Середа

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1961 р., т. 7, кн. 2, с. 65 – 72.

Альбоми малюнків (1843 – 1847).

У польського археолога, бібліографа Костянтина Свідзінського зберігались дорожні альбоми Шевченка періоду його перебування на Україні. 1855 р. їх бачив у Свідзінського П. Куліш:

«За несколько дней до его [Свідзінського] смерти приехал я в Киев. Ему сообщили о моем приезде и больной пожелал меня видеть… Но что всего поразительнее было для меня, так это его любовь ко всему малороссийскому. Где только ни находили в Киеве картину, гравюру или эскиз из малороссийской истории и быта, все это отовсюду везли к Свидзинскому, и умирающий антикварий с наслаждением всматривался в каждую черту, верно переданную художником. Странным и непостижимым явлением был бы для какого-нибудь малороссийского пана умирающий поляк, католик и аристократ, окруженный такими вещами как медные доски с украинскими сценами, гравированные поэтом Ш[евченко], как его дорожные альбомы, добытые из живых рук за большую плату, и тому подобные предметы, – тогда как наши так называемые патриоты считают все это безделушками, не стоящими внимания!» [«Воспоминание русского о польском археологе, Константине Свидзинском», «Русский вестник», 1857, т. XI, кн. 2, Смесь, стор. 231 – 232].

По заповіту Свідзінського його збірка передана опіці Мисаковських з умовою відкриття музею, а потім перейшла до бібліотеки Красінських у Варшаві («Encyklopedia powszechna», т. 14).

Під час другої світової війни бібліотека Красінських згоріла, доля альбомів і офортних дощок Шевченка невідома.

Г. П. Паламарчук

Малюнки могили Переп’ят.
[червень – вересень, 1846].

За дорученням Київської археографічної комісії Шевченко 1846 р. брав участь як художник в розкопках могили Переп’ят:

«…с половины июля Иванишев, по поручению Комиссии, приступил к раскопкам могилы Перепета, в Васильк. у., близ м. Фастова. Это была громадная группа курганов и насыпей разной формы и величины, расположенных в правильном круге, и потому не удивительно, что раскопки продолжались с небольшими перерывами, с июня до начала октября. Главным помощником проф. Иванишева в этом деле был сотрудник Комиссии Прушинский, ведший правильный журнал раскопкам и рассчитывавшийся с рабочими, но здесь же находился и Т. Г. Шевченко, записывавший вместе с Прушинским народные предания и делавший рисунки» [О. Левицкий, Археологические экскурсии Т. Г. Шевченко в 1845 – 1846 гг., «Киевская старина», 1894, кн. II, стор. 238 – 239].

Згадані Левицьким малюнки Шевченка не знайдені.

Г. П. Паламарчук

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1963 р., т. 10, с. 66 – 67 (примітки).