Твори 1839 – 1840 рр.

Натурник. [1839, не пізніше 1 лютого. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 1 лютого 1839 р. і оцінено номером «15» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 19. – № 33] (див. коментар). На щомісячному екзамені учні рисували поставу з одного натурника.

В.О. Судак

Натурник. [1839, не пізніше 1 березня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 1 березня 1839 р. і оцінено номером «16» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 19. – № 34] (див. коментар).

В.О. Судак

Натурник. [1839, не пізніше 18 березня.
С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 18 березня 1839 р. і оцінено номером «9» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 19. – № 35] (див. коментар).

В.О. Судак

Два натурники. [1839, не пізніше 29 квітня.
С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на третинному екзамені рисування з натури 29 квітня 1839 р. при черговому професорі К.П. Брюллові й оцінено номером «3» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 20. – № 38] (див. коментар); в екзаменаційному списку позначено: 2 сер[ебряная] мед[аль].

Щодо цього рисунка Рада Академії мистецтв 3 травня 1839 р. ухвалила записати до свого журналу «список пп. академістів та сторонніх учнів, нагороджених на третинному екзамені, що відбувся 29 квітня 1839 р., срібними медалями першого та другого ступеня, а саме: […] другого ступеня […] за рисунок з натури сторонній Шевченко» [Там само. – № 39]. Рисунок уперше згадано в літературі 1865 р. [Сборник материалов для истории Императорской С.-Петербургской Академии художеств за сто лет ее существования / Изданный под редакциею П.Н. Петрова. – СПб., 1865. – Ч. 2. – С. 383 – 384].

В.О. Судак

Натурник, [1839, не пізніше 1 червня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 1 червня 1839 р. і оцінено номером «8» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 21. – № 40] (див. коментар).

В.О. Судак

Два портрети. [1839, не пізніше вересня.
С.-Петербург. Папір, акварель].

Два акварельні портрети роботи Шевченка у вересні 1839 р. експонувалися на осінній виставці в Академії мистецтв [Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. – СПб., 1839. – С. 4; Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 21. – № 42]. Експоновані портрети привернули увагу художньої критики, саме тоді вперше у пресі з’явилося ім’я Шевченка. В газеті «Северная пчела» 1839 р. анонімний рецензент відзначив: «Гарні два портрети аквареллю художника Шевченка. Вони добре нарисовані і мають багато сили у фарбах. Бажано б тільки трохи легкості в тонах» [Северная пчела. – 1839. – 4 ноября].

В.О. Судак

Натурник, який сидить. [1839, не пізніше 28 жовтня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 28 жовтня 1839 р. і оцінено номером «7» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 22. – № 43] (див. коментар).

Збереглася виконана на цьому екзамені, тобто з тієї ж постави, що рисував і Шевченко, але з іншого місця в натурному класі, екзаменаційна робота його співучня І.Н. Паршина [Науково-дослідний музей Академії мистецтв РФ у Санкт-Петербурзі, № р-1559], де зображено натурника, який сидить [Судак В.О. Рання творчість Шевченка-художника: з нових розшуків // В літопис шани і любові. – К., 1989. – С. 118].

В.О. Судак

Портрет пані Солової. [1839. С.-Петербург].

У повісті «Художник» описано епізод, коли дівчина Паша «обратилась к стоявшему на станке недавно мною начатому портрету госпожи Соловой. Только что она начала приходить в восторг от нарисованной красавицы, как послышался резкий голос…».

Ймовірно, що в повісті йдеться про портрет Наталії Андріївни Солової (уродженої княжни Гагаріної; 1815 – 1893), вроду якої відзначали сучасники [Из моей старины: Воспоминания князя А.В. Мещерского // Русский архив. – М., 1901. – Кн. 1. – С. 492].

Перша згадка про портрет із посиланням на повість «Художник» належить О.П. Новицькому [Новицький Ол. Тарас Шевченко як маляр. – Львів; Москва, 1914. – С. 41. – № 32].

Датується орієнтовно 1839 р. з огляду на порівняння реальних та описаних у повісті подій.

В.М. Яцюк

Портрет П.І. Мартоса. [1839. С.-Петербург.
Папір, акварель].

Про цей портрет і знайомство з Шевченком П.І. Мартос згадував:

«Шевченка я знав близько. Я познайомився з ним наприкінці 1839 року в Петербурзі, у милого, доброго земляка Є.П. Гребінки, котрий рекомендував мені його як талановитого учня К.П. Брюллова […] Я просив Шевченка намалювати мій портрет аквареллю, і для цього мені треба було їздити до нього» [Мартос П. Эпизоды из жизни Шевченко// Вестник Юго-Западной и Западной России. – К., 1863. – Т. 4. – С. 32; Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 69].

Мартос Петро Іванович (1811 – бл. 1880) – поміщик з Полтавщини, штабс-ротмістр у відставці. Видав «Кобзар» Т. Шевченка 1840 р. [Жур П. Труди і дні Кобзаря. – К., 2003. – С. 60].

М.А. Корнійчук

Натурник Мартіан, який сидить. [1840, не пізніше 2 березня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 2 березня 1840 р. і оцінено номером «7» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 23. – № 45] (див. коментар).

Зберігся виконаний на цьому екзамені, тобто з тієї ж постави, що рисував і Шевченко, але з іншого місця в натурному класі, рисунок його співучня С. Іванова [Державна Третьяковська галерея, № р-19636], репродукований 1963 р. з назвою «Натурник, який сидить» (папір, італійський олівець, крейда) [Молева Н., Белютин Э. Русская художественная школа первой половины XIX века. – М., 1963. – Табл. 123; Судак В.О. Рання творчість Шевченка-художника: З нових розшуків // В літопис шани і любові. – К., 1989. – С. 118 – 119].

В.О. Судак

Натурник. [1840, не пізніше 3 квітня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 3 квітня 1840 р. і оцінено номером «17» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 23 – 24. – № 47] (див. коментар).

Виконаний на тому ж екзамені живописний етюд з натурника, оцінений номером «6», подаємо у розділі основних творів з назвою «Натурник у позі Марсія».

В.О. Судак

Два натурники. [1840, не пізніше 4 травня.
С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на третинному екзамені рисування з натури 4 травня 1840 р. і оцінено номером «4» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 25. – № 51] (див. коментар).

Зберігся виконаний на цьому екзамені рисунок співучня Шевченка С. Іванова, оцінений у цьому ж списку номером «2», з написом: «По четырехмесячному экзамену, происходившему 4 мая 1840. Ученикъ С. Ивановъ удостоенъ къ получению серебряной медали первого достоинства. Дежурный профессоръ Александръ Варнекъ». Він репродукований 1963 р. з назвою «Натурники» (папір ґрунтований, італійський олівець, крейда) [Молева Н., Белютин Э. Русская художественная школа первой половины XIX века. – М., 1963. – Табл. 126]. Шевченко рисував цю поставу з іншого місця в натурному класі й, отже, дещо в іншому ракурсі [Судак В.О. Рання творчість Шевченка-художника: з нових розшуків // В літопис шани і любові. – К., 1989. – С. 119].

В.О. Судак

Натурник. [1840, не пізніше 1 червня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 1 червня 1840 р. і оцінено номером «5» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 26. – № 56] (див. коментар).

В.О. Судак

Ієзекіїль на полі, всіяному кістками. Ескіз.
[1838 – 1840. С.-Петербург].

Про роботу над ескізом Шевченко розповів від імені героя повісті «Художник»:

«Я же в то время компоновал эскиз “Иезекииль на поле, усеянном костями”. Это было ночью, часу во втором. Вдруг двери растворяются, – а я углубился в “Иезекииля” и двери забыл запереть на ключ, – двери растворяются, и является в шубе и в теплой шапке человеческая фигура. Я сначала испугался и сам не знаю, как проговорил: “Штернберг!” – “Штернберг”, – отвечал он мне…».

Час виконання ескізу орієнтовно встановлюється за документально підтвердженими відомостями про спілкування Шевченка з В.І. Штернбергом у 1838 – 1840 рр. Вони познайомились, коли Штернберг повернувся до Петербурга з України у вересні 1838 р. Згадка про появу Штернберга «в шубе и теплой шапке», тобто взимку, вочевидь співвідноситься із поверненням Штернберга з Оренбурга в січні 1840 р. Це зміщення подій могло спричинитися багаторічною відстанню в часі між подіями і написанням повісті або ж являти художній прийом емоційного підсилення відтворюваного епізоду. Відомо, що з березня по липень 1840 р. Шевченко зі Штернбергом мешкали в будинку Доннерберга, звідки 20 липня 1840 р. Штернберг виїхав до Італії [Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 88 – 96].

Ієзекіїль (бл. 622 р. до н. е.) – жрець Єрусалимського храму, біблійний пророк, автор однієї з книг Старого Заповіту – Книги символів і видінь. Увагу Шевченка, перейнятого долею українського народу, привернула глава 37 Книги Ієзекіїля – видіння поля, засіяного кістками, які пророк, за велінням Господа, оживлює словом.

Пізніше Шевченко мав намір виконати за цим сюжетом велику картину. А.О. Козачковський згадував:

«Іноді він читав Біблію, відзначаючи місця, що вражали особливою величчю думки […] З тодішніх задумів його пам’ятаю два, які не здійснилися: перший – велика картина “Видіння Ієзекіїля в пустелі, всіяній сухими кістками”…» [Козачковский А. Из воспоминаний о Т.Г.Шевченко // Киевский телеграф. – 1875. – 26 февраля; Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 77].

У поемі «Єретик» Шевченко теж використав цей мотив як образ пробудження слов’янських народів:

«І став єси На великих купах,

На розпутті всесвітньому Ієзекіїлем,

І – о диво! трупи встали

І очі розкрили,

І брат з братом обнялися…»

До образу Ієзекіїля Шевченко звертався і після заслання у вірші «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19».

Н.А. Оробченко

Портрет В.І. Штернберга. Ескіз. [1840, березень – липень. С.-Петербург. Папір, олівець].

Про рисування портрета В.І. Штернберга Шевченко розповів у повісті «Художник»:

«Походивши немного по набережной, я пошел на квартиру. Штернберг еще спал; я тихонько сел на стуле против его постели и любовался его детски-непорочным лицом. Потом взял карандаш и бумагу и принялся рисовать[…] моего друга. Сходство и выражение вышло порядочное для эскиза, и только я очертил всю фигуру и назначил складки одеяла, как Штернберг проснулся и поймал меня на месте преступления».

Досить докладний опис ескізу, так само, як щирі стосунки друзів, дозволяють вважати виконання портрета ймовірним.

Можливий час виконання ескізу встановлюється за документально підтвердженими відомостями про спілкування Шевченка зі Штернбергом, хоч достеменних свідчень про їхню першу зустріч не маємо. Описані у повісті події є художнім домислом письменника, що вочевидь з’явився у художньому тексті як відгомін спогадів про очікуваний приїзд Штернберга з Оренбурга. Прибув Штернберг з Оренбурга у січні 1840 р. [Художественная газета. – 1840. – 15 березня. – С. 27]. Від березня Шевченко спільно зі Штернбергом мешкав у будинку Й. Доннерберга. Звідси Штернберг 20 липня виїхав до Італії [Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С. 88 – 96]. На їхні дружні стосунки впродовж цих місяців указують численні факти [Судак В. Т.Г. Шевченко та В.І. Штернберг // Тарас Шевченко-художник: Дослідження, розвідки, публікації. І. – К., 1963. – С. 131 – 135]. Про ті дні в останні роки життя Шевченко розповів Г.М. Честахівському: «Дуже добре тоді жилося! Що то за добряча, що за щира людина був отой Штернберг! Боже мій, як згадаю, як то гарно, як весело було товаришувати з ним!» [Из воспоминаний Т.Г. Шевченко (запись Г.Н. Честаховского) // Киевская старина. – 1895. – № 2. – С. 140].

Отже, у березні – липні 1840 р. Шевченко міг рисувати Штернберга.

Перша згадка про портрет із посиланням на повість «Художник» належить О.Я. Кониському [Кониський О. Тарас Шевченко під час перебування його в Академії художеств (1838-1844) // Зоря. – 1894. – № 16/18. – С. 528].

На початку 1930-х років портрет ототожнили з твором Шевченка, що зберігся, і згадували з різними назвами («Погруддя хлопчика, що спить», «Портрет В.І. Штернберга», «Голова Штернберга»), доки той твір не був умотивовано атрибутований як «Портрет Бориса Суханова-Подколзіна» [Судак В. Портреты работы Т.Г.Шевченко // Советская Украина. – 1961. – № 3. – С. 187 – 190].

І.М. Вериківська

Ялини. Береза. Етюди. [1840, літні місяці.
С.-Петербург].

У повісті «Художник» Шевченко пише: «…в продолжение лета мы с Йохимом несколько раз посещали на Крестовском острове старика Кольмана, и под его руководством я сделал три этюда: две ели и одну березу».

Етюди дерев Шевченко міг рисувати разом з К.І. Йохимом під керівництвом його вчителя художника-аквареліста К.І. Кольмана, напевно, влітку 1840 р. [Жур П. Труди і дні Кобзаря. – К., 2003. – С. 66].

Перша згадка про етюди з посиланням на повість «Художник» належить О.П. Новицькому [Новицький Ол. Тарас Шевченко як маляр. – Львів; Москва, 1914. – С. 49. – № 125].

В.О. Судак

Два натурники. [1840, не пізніше 31 серпня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на третинному екзамені рисування з натури 31 серпня 1840 р. і оцінено номером «7» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 27. – № 58] (див. коментар).

В.О. Судак

Хлопчик із собачкою. Ескіз. [1840, не пізніше вересня. С.-Петербург].

Художник В.В. Ковальов згадував, що у 1844 р. він бачив у альбомі Шевченка ескіз «Хлопчик із собачкою» [Воспоминания В.В. Ковалева о Т.Г. Шевченко // По морю и суше. – 1896. – № 8; Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 85]. Це, очевидно, був ескіз до картини «Сирітка-хлопчик ділиться милостинею із собакою під тином», за яку Шевченко у вересні 1840 р. одержав срібну медаль 2-го ступеня [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 27. – № 59].

Зберігся етюд з натури сепією «Хлопчик із собакою в лісі».

В.О. Судак

Сирітка-хлопчик ділиться милостинею із собакою під тином. [1840, не пізніше 27 вересня. С.-Петербург. Полотно, олія].

У журналі річних зборів Ради Академії мистецтв від 27 вересня 1840 р. записано:

«Ст. 5. Ухвалено: записати до журналу цих зборів імена учнів, удостоєних за подані роботи нагород срібними медалями: […] 2-го ступеня Тарас Шевченко за першу спробу його в живописі олійними фарбами картину “Хлопчик-жебрак, який дає хліб собаці”; крім того, вирішено оголосити йому похвалу» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С 27. – № 59].

Комітет Товариства заохочування художників спеціальним листом від 25 листопада 1840 р. теж за цю «першу спробу в живописі» висловив Шевченкові похвалу [Там само. – С. 28. – № 62].

Згадка в обох документах про картину як першу спробу в живописі олійними фарбами не зовсім точна. З перших місяців 1840 р. художник приділяв особливу увагу олійному живопису. На початку 1840 р. він виконав олією «Автопортрет», 3 квітня за малювання олією з натури на екзамені одержав шостий номер за твір «Натурник у позі Марсія».

Картину, за яку одержав нагороду, Шевченко згадав у повісті «Художник». Його герой теж написав невеличку картину олійними фарбами – «Сирітка-хлопчик ділиться милостинею із собакою під тином». Однак вона згадана у повісті поміж подіями, які здебільшого відбувалися у 1839 р.

Вперше у літературі з назвою «Нищий мальчик, дающий хлеб собаке» згадано з датою виконання – 1840 р. [Сборник материалов для истории Императорской С.-Петербургской Академии художеств за сто лет ее существования/ Изданный под редакциею П.Н. Петрова. – СПб., 1865. – Ч. 2. – С. 406].

Висловлювалися міркування, що картина могла бути придбана на виставці в Академії мистецтв 1840 р. І.М. Скобелєвим [Яцюк В. Роздуми над назвою акварелі Т.Шевченка «Ворожіння» // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 2. – С. 53 – 54]. Існує припущення, що Шевченко, виїжджаючи в Україну 1845 р., залишив картину В.Й. Єзучевському для розігрування в лотереї [Жур П. Шевченківський Петербург. – К., 1972. – С 107 – 108].

В.О. Судак

Рисунки з натури, подані для зарахування в число учнів Академії мистецтв. [1840, не пізніше 10 грудня. С.-Петербург].

У зв’язку з реформою Академії мистецтв 1840 р., за якою скасовувався статус казеннокоштних учнів (академістів), усі мали подати прохання про зарахування до числа сторонніх учнів. Таке прохання, датоване 10 грудня 1840 р., подав і сторонній учень Шевченко. У ньому, зокрема, зазначено:

«…подаючи при цьому виданий мені від Академії квиток на проживання та рисунки з натури – інших документів ніяких не маю, уклінно прошу Раду імператорської Академії мистецтв прийняти мене до числа сторонніх учнів художніх класів» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 28 – 29. – № 63].

Подання Шевченком рисунків засвідчено й у записі в журналі Ради Академії мистецтв від 10 січня 1841 р., де названо всіх, і серед них «стороннього Тараса Шевченка», хто, «подаючи документи про своє походження та рисунки, прохають прийняти їх до числа сторонніх учнів Академії». З огляду на «гарні успіхи у рисуванні з натури та у художествах» означені особи були зараховані до натурного класу з дозволом відвідувати художні класи [Там само. – С. 29 – 31. – № 65].

Подав Шевченко тоді мінімум два рисунки з натури, можливо, виконані на попередніх екзаменах.

І.М. Вериківська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 477 – 483.