Твори 1841 – 1843 рр.

Рисунки на листі до Г.Ф. Квітки-Основ’яненка. [1840, кінець – 1841, не пізніше 19 лютого. С.-Петербург].

Наприкінці 1840 р. або на початку 1841 р. Шевченко написав до Г.Ф. Квітки-Основ’яненка листа, який не зберігся, але про який свідчить згадка Шевченка в його наступному листі від 19 лютого 1841 р.: «Або прокляті поштарі не довезли мого письма до вас, або ви його прочитали та розсердились на мене».

Г.Ф. Квітка-Основ’яненко 22 березня 1841 р. :

«Прочитав Ваше перше письмо, та й голову повісив. Думаю собі: гай, гай! Отже справді позабував козак наших усіх! Хотів парубка змальовать, а вийшов дід, або ще півдіда, вже згорбився, на старість закандзюбився. Та й дівчина наряжена щось не по-нашому. Треба йому помочі подати, послати християнської одежі, щоб надивився на неї та щоб не обмоскалився овсі» [Листи до Тараса Шевченка. – К., 1993. – С. 8].

Цей текст дає підставу вважати, що у втраченому листі Шевченка до Квітки-Основ’яненка був малюнок українського парубка й дівчини. Квітка вирізав цей малюнок і надіслав О.П. Башуцькому, рекомендуючи Шевченка як ілюстратора твору «Знахар», що мав бути надрукований у виданні «Наши, списанные с натуры русскими».

Існує також думка, що в утраченому листі Шевченка до Квітки-Основ’яненка «було не менше трьох начерків, на одному з яких було зображено парубка, на другому дівчину, а на третьому чоловіка й дівчину разом» [Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1961. – Т. 7, кн. 1. – С. 62 – 63. – № 389].

О.Г. Вартанова

Натурник. [1841, не пізніше 28 січня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 28 січня 1841 р. і оцінено номером «5» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 32. – № 66] (див. коментар).

В.О. Судак

Натурник. [1841, не пізніше 22 березня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 22 березня 1841 р. і оцінено номером «7» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 32. – № 67] (див. коментар).

В.О. Судак

Портрет Л. Демського. [1841, рання весна.
С.-Петербург. Папір, олівець].

Про виконання портрета студента Петербурзького університету Леонарда Демського Шевченко розповів у повісті «Художник»:

«Бедный Демский и вскрытия Невы не дождался: умер, и умер как истинный праведник, тихо, спокойно, как будто бы заснул […] За несколько часов перед кончиной я сидел у его кровати и читал вслух […] Чтение продолжалось недолго. Он раскрыл глаза и, обратя их на меня, едва слышно проговорил: “И охота же вам на такие пустяки дорогое время тратить […] Лучше бы рисовали что-нибудь. Хоть с меня”. Со мной по обыкновению была книжка, или так называемый альбом, и карандаш. Я начал очерчивать его сухой, резкий профиль. Он опять взглянул на меня и сказал, грустно улыбаясь: “Неправда ли, спокойная модель?” Я продолжал рисовать».

З описаних подій випливає, що Шевченко міг малювати свого хворого приятеля Л. Демського після від’їзду за кордон В.І. Штернберга орієнтовно ранньою весною 1841 р.

Попри те, що Демський є персонаж художнього твору, існує думка про реальність описаного епізоду [Прийма Ф.Я. Шевченко и русская литература XIX века. – М.; Л., 1961. – С. 64].

В.О. Судак

Два натурники. [1841, не пізніше 10 травня.
С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на третинному екзамені рисування з натури та архітектурних композицій 10 травня 1841 р. і оцінено номером «8» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 33. – № 68] (див. коментар).

У документі відомості про рисування на екзамені архітектурних композицій не наведені.

В.О. Судак

Натурник. [1841, не пізніше 31 травня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 31 травня 1841 р. і оцінено номером «25» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 33-34. – № 69] (див. коментар).

В.О. Судак

Циганка-ворожка. [1841, не пізніше 26 вересня.
С.-Петербург. Полотно, олія].

У журналі річних зборів Академії мистецтв 26 вересня 1841 р. записано:

«Сторонніх учнів академії за успіхи в малярстві, про що свідчать подані ними роботи з живопису історичного та портретного […] Тараса Шевченка за картину, де зображено “Циганку”[…] нагородити срібними медалями 2-го ступеня» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 35. – № 74].

Тоді ж картина експонувалася на виставці, влаштованій з приводу річних зборів Академії, і була відзначена в тогочасній пресі:

«Між живописними творами […] дуже мила […] циганка, яка ворожить малоросійській дівчині; але у дівчини, мені здається, мало виразу в обличчі. Взагалі можна помітити, що учні К. Брюллова наслідують професора в колориті й дуже добре роблять» [А.А-в. Письмо в Москву // Литературная газета. – 1841. – 7 октября].

Прізвище Шевченка, як учасника річної виставки, згадано і в часописі «Художественная газета» [Художественная газета. – 1841. – № 19. – С. 7 – 8].

Ромуальд Подберезький-Друцький у статті «Кілька слів про малярські твори в Петербурзькій Академії мистецтв…» відзначав: «На картині Шевченка циганка дуже вдала, а дівчина, як говориться, вимальована. Постать не виступає з площини, маловиразна, нерельефна» [Podbereski-Drucki R. Kilka sliw o pracach malarskich w Petersburskie Akademii sztuk pięknych, oraz o polskich tamże pracujących w szczegolności z powodu rocznej wystawy w tejże Akademii // Tygodnik Petersburski. – 1842. – № 36. – S. 199].

22 листопада 1841 р. Г.Ф. Квітка-Основ’яненко в листі до Шевченка : «Читав у “Лит[ературной] газете”, що Ваша дівчина, що через тин ворожила у циганки, придалась, та й зрадовався, бо я так і надіявся» [Листи до Тараса Шевченка. – К., 1993. – С. 9 – 10]. А в листі до Г.С. Тарновського 25 січня 1843 р. Шевченко писав:

«…намалював я се літо дві картини […], бачте наші, то я їх кацапам і не показував. Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив, а друга ще в мене, а щоб і ця не помандрувала за яким-небудь москалем (бо це, бачте, моя “Катерина”), то я думав послать її до вас».

Помилково прочитане слово «придалася» у листі Квітки-Основ’яненка в літературі часом передавалося як «продалася», хоч вжите воно швидше в значенні «знадобилася». Про те, що картина знадобилася, а її куплено на виставці, повідомив добрий знайомий Шевченка В.В. Толбін у статті «Учні Брюллова». Картину він неточно назвав «Циганча» (одним із персонажів її, дійсно, є циганча, якого тримає за плечима циганка) та помилково вказав дату її виконання – 1840 рік замість 1841. Толбін пише, що Шевченко за неї одержав «першу срібну медаль» (треба було сказати «другу») і її «куплено тут же на виставці відомим Скобелєвим» [Толбин В.В. Ученики Брюллова // Иллюстрация. – 1861. – № 180. – С. 151].

Оскільки олійна картина «Циганка-ворожка» ототожнювалася з однойменною аквареллю, то куплену І.М. Скобелєвим картину дослідники пов’язували з різними іншими творами Шевченка. С.Є. Раєвський зробив спробу довести, що придбана комендантом Петропавловської фортеці І.М. Скобелєвим картина не «Циганка-ворожка», а інший твір, виконаний за поемою «Слепая», ескізом для якої був начерк «Обжинки» [Раєвський С. Слідами загубленої картини // Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. – К., 1968. – С. 15 – 21]. Орієнтуючись на помилково названу В.В. Толбіним дату виконання картини – 1840 рік замість 1841, В.М. Яцюк придбану Скобелєвим вважає картину «Сирітка-хлопчик ділиться милостинею із собакою під тином», не враховуючи того, що немає жодних відомостей про експонування її на виставках в Академії мистецтв, і, отже, придбати її з виставки Скобелев не міг. Цей же автор висловлює й інше припущення – це могла бути також і картина «Панна сотниківна», яку Шевченко намалював для Г.Ф. Квітки-Основ’яненка у 1842 р. [Яцюк В. Роздуми над назвою акварелі Т. Шевченка «Ворожіння» // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 2. – С. 56].

В.О. Судак

Гермафродит. [1841, не пізніше 26 вересня.
С.-Петербург. Полотно, олія].

Ромуальд Подберезький-Друцький, подаючи огляд виставки, влаштованої до річних зборів Академії мистецтв, що відкрилася у вересні 1841 р. [Литературная газета. – 1841. – 7 октября] згадує дві роботи Шевченка – «Циганка» та «Гермафродит». Щодо другої рецензент висловлює таке зауваження: «Про “Гермафродита” нема що й казати, більше похибок, ніж ознак: сам художник вже пізнав їх» [Podbereski-Drucki R. Kilka sliw o pracach malarskich w Petersburskie Akademii sztuk pięknych, oraz o polskich tamże pracujących w szczegolności z powodu rocznej wystawy w tejże Akademii // Tygodnik Petersburski. – 1842. – № 36. – S. 199]. Шевченко був особисто знайомий з Подберезьким і, напевно, йому була відома оцінка рецензента.

Гермафродит – за грецьким міфом, син Гермеса і Афродіти – прекрасний юнак, в якого закохалася німфа Салмакіда, і боги за її проханням злили їх в одну істоту.

В.Г. Щурат ототожнює «Гермафродита» з олійним етюдом «Натурник на червоній тканині» [Щурат В. З життя і творчості Шевченка. – Львів, 1914. – С. 8 – 9]. Йому заперечує О.П. Новицький [Новицький Ол. Тарас Шевченко як маляр. – Львів; Москва, 1914. – С. 83]. Існує припущення, що саме «Натурник на червоній тканині», названий «Гермафродитом», експонувався на виставці в Академії мистецтв [Гинзбург И.В. Т.Г. Шевченко в классах Академии художеств // Вопросы художественного образования. – Л., 1975. – Вып. 13. – С. 95 – 96].

Н.Г. Наумова

Натурник. [1841, не пізніше 4 жовтня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 4 жовтня 1841 р. і оцінено номером «27» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 36. – № 11] (див. коментар).

В.О. Судак

Натурник. [1841, не пізніше 1 листопада.
С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 1 листопада 1841 р. і оцінено номером «22» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 37. – № 78] (див. коментар).

В.О. Судак

Натурник. [1841, не пізніше 1 листопада.
С.-Петербург. Полотно, олія].

Виконано на щомісячному екзамені малювання з натури 1 листопада 1841 р. і оцінено номером «6» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 37. – № 78] (див. коментар).

В.О. Судак

Натурник. [1841, не пізніше 28 листопада.
С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 28 листопада 1841 р. і оцінено номером «5» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 37. – № 79] (див. коментар).

В.О. Судак

Натурник Тарас. Два етюди. [1840 – 1841, листопад. С.-Петербург. Полотно, олія].

Малишев Тарас Михайлович – натурник Петербурзької Академії мистецтв у 30 – 60-х роках XIX ст. У документах та спогадах його частіше називали Тарасом Михайловим.

Перше повідомлення про етюди з Тараса з’явилося 1899 р. у статті О.Г. Сластьона «К Шевченковской коллекции»:

«…вважаю необхідним повідомити, що тут у Петербурзі, у художника Н. Малишева, сина знаменитого в свій час натурника Тараса, зберігається великий старанно закінчений класний етюд роботи Шевченка, мальований ним з Тараса і подарований, як це часто буває, йому ж» [Киевская старина. – 1899. – № 9. – С. 100].

Пізніше у статті «Ще не знайдені малюнки і малозвісні погруддя Шевченка» Сластьон розповідає про «діда Тараса Михайлова, якого поет дуже поважав», і два етюди з нього, подаровані йому Шевченком:

«Один етюд тіньовий: дід стоїть спиною до глядача, світ йде з-за нього, а другий, здається – постать уже лежача (тепер не пригадаю). Обидва етюди завбільшки по 1 арш. 1/4 і з підписом. До недавнього часу вони переховувалися у старшого його сина, артиста-маляра Миколи Михайлова, який давно вже проживає в Парижі» [Сяйво. – 1914. – № 2. – С. 61].

Можна припустити, що другий етюд – це «Натурник на червоній тканині», який у 1910 р. надійшов до Академії мистецтв.

У монографії про художника П.Д. Мартиновича Сластьон знову згадує діда Тараса і Шевченкові етюди:

«Колись я зважився піти до діда Тараса на квартиру, щоб подивитися на два етюди з нього, що робив в етюдній клясі Шевченко і, скінчивши, подарував їх йому. На жаль, дід був хворий, але все ж таки велів старшому синові Миколі, теж натурникові, показати мені обидва етюди Шевченка. Обидва вони були цілком однакового розміру (1 1/4 × 1 арш.); один із них був написаний спиною до глядача і против світла, т. зв. транспарантне освітлення, а другий за світлом; обидві фігури стоячи. Дід хотів їх продати й прохав по десять карбованців. Для мене це були величезні гроші, і я не міг їх придбати […] дід Тарас усе хворів, а незабаром після того й умер. Спадщина дісталась обом синам, які справу чогось відволікали надалі, поки Микола й поїхав у Париж. А молоденький Іван нарешті сказав мені: “Нехай вони зостаються: може, я колись за них і добрі гроші візьму”» [Сластьон О. Мартинович. – [X.], 1931. – С. 61, 62, 65].

Датуються на підставі документів про участь Шевченка в екзаменах з виконання етюдів в Академії мистецтв та архівними записами про тривалу хворобу Тараса Малишева [РДІА, ф. 789, оп. 1, ч. II, од. зб. 2682, арк. 5].

За повістю «Художник», з натурником Тарасом Шевченка ще до викупу його з кріпацтва познайомив І.М. Сошенко. Вони були в дружніх стосунках і в останній період життя поета у Петербурзі, про що натурник розповідав О.Г. Сластьону, показуючи йому майстерню Шевченка в Академії.

Про натурника Тараса Малишева та його колекцію учнівських малярських творів, що після його смерті була розпродана синами Миколою та Іваном, згадували також художники М.М. Ге [Стасов В.В. Николай Николаевич Ге: Его жизнь, произведения и переписка. – М, 1904. – С. 51 – 52] та І.Ю. Репін [Репин И. Далекое и близкое. – М., 1961. – С. 145].

Н.Г. Наумова

Натурник. [1841, не пізніше 23 грудня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 23 грудня 1841 р. і оцінено номером «19» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 39. – № 82] (див. коментар).

В.О. Судак

Ікона для іконостаса Орловського Бахтіна кадетського корпусу. [1840 – 1841. С.-Петербург].

Як засвідчено у фінансовому звіті Товариства заохочування художників про одержання платні за виконання замовлення Орловського кадетського корпусу на виконання іконостаса, в роботах брали участь чотирнадцять художників, серед них і Шевченко [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 39. – № 83].

Зіставлення загальної суми у 2151 рубль і платні інших виконавців (О.М. Максимова, М.І. Тихобразова, П.С. Петровського, П.П. Жаркова, П.А. Томаринського, С.Ф. Деладвеза, І.І. Чмутова, А.Ф. Капкова, І.І. Липіна, І.Н. Паршина, І.О. Воїнова, О. Єрмілова, П.Т. Бориспольця) із отриманою Шевченком платнею в 57 рублів дозволяє припустити, що Шевченком була написана лише одна ікона.

Орловський кадетський корпус (відомий під назвами Орловський Бахтіна кадетський корпус, або Орловська воєнна гімназія) був збудований у кінці 1830-х років. До наших часів не зберігся, зруйнований на початку 1930-х років [Материалы свода памятников истории и культуры РСФСР: Орловская область. – М., 1975. – С. 47].

Відомості про час перебування у Петербурзі деяких зі згаданих художників дають підстави вважати, що роботи провадилися орієнтовно у 1840 – 1841 рр.

Г.Я. Скляренко

Картина К.П. Брюллова. Копія.
[1840 – 1841. С.-Петербург].

Який саме твір К.П. Брюллова копіював Шевченко, не встановлено. Про виконання копії відомо зі спогадів М.І. Желєзнова:

«Хтось із приятелів Брюллова хотів мати копію однієї з картин, що були в нього у майстерні, і попросив його вибрати художника для виконання копії. Брюллов призначив за копію сто карбованців і сказав, що її напише Шевченко. Закінчивши копію, Шевченко відвіз її замовникові…» [Заметка о К.П.Брюллове (из воспоминаний М.И. Желєзнова) // Живописное обозрение. – СПб., 1898. – № 32. – С. 642].

У спогадах розповідається також про непорозуміння між Брюлловим і Шевченком щодо ціни за копію, що призвело до значного погіршення стосунків між ними, внаслідок чого професор запропонував своєму учневі шукати інше помешкання (на той час Шевченко разом з І.І. Липіним жили в одній із кімнат квартири К.П. Брюллова).

Вірогідно, що виконання копії та наступні події, пов’язані з нею, відбулися в 1841 р., оскільки це була остання з виконаних Шевченком копій з творів Брюллова. Всі інші він виконав раніше: «Перерване побачення» і «Сон бабусі та онуки» – 1839 – 1840 рр.; «Портрет В.А. Жуковського» – 1838 – 1841 рр.; «Портрет І.А. Крилова» – 1839 – 1841 рр.; другу копію з «Перерваного побачення» – 1840 – 1841 рр.

В.М. Яцюк

Портрет В.П. Апрелєва. 1841. С.-Петербург.

Про виконання портрета офіцера гвардії Василя Петровича Апрелєва (1805 – 1855) Шевченко згадав у щоденниковому записі 2 липня 1857 р.:

«… Апрелев – это крупный, видный человек. Это[…] ротмистр кавалергардского ее величества полка. Сибарит и обжора, известный в столице. Это, как говорится, видное лицо. С этим видным лицом познакомился я в 1841 году у одного земляка моего, у некоего Соколовского. Первое впечатление было в его пользу. Молодой, свежий, румяный толстяк (я, не знаю почему, особенно верую в доброкачественность подобного объема и колорита людей). И чтобы довершить свое очарование, я вообразил его еще и либералом. Вот мы знакомимся, потом дружимся, переходим на “ты” и, наконец, входим в финансовые отношения. Он мне заказывает свой портрет. И я ему позволяю приезжать ко мне на сеансы с собственным фриштиком, состоявшим из 200 устриц, четверти холодной телятины, 6 бутылок портеру і 1 бут. джину. Все это съедалось и выпивалось в продолжение сеанса самым дружеским образом. Третий сеанс начался у нас на “ты” и кончился шампанским. Я был в восторге от друга-аристократа. Кончились сеансы, отправился я к другу за мздой; друг занят, никого не принимает; другой раз то же самое, третий, четвертый, и так до десяти раз – все то же самое. Я плюнул другу на порог да и ходить перестал».

Місце зберігання: власність В.П. Апрелєва. Подальша доля портрета невідома.

В.О. Судак

Рисунки архітектурних орденів та перспективні креслення. [1841. С.-Петербург].

Рада Академії мистецтв 10 січня 1841 р. у зв’язку з реформою Академії, зокрема, ухвалила:

«Для кращого удосконалення у кресленні архітектурних орденів і в правилах перспективи, як необхідних умов здобуття художньої освіти, покласти за неодмінний обов’язок учням: (22 прізвища за алфавітом. – Ред.) і Шевченкові одночасно з іншими класами відвідувати класи перспективи і креслення орденів архітектури, маючи на увазі, щоб вони, ретельно викресливши усі ордени архітектури і перспективні креслення, подали також їх, засвідченими викладачами цих класів, на розгляд академічної Ради, в крайньому разі упродовж року. За цим мати нагляд п. професору Воробйову та викладачеві Скотті» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 31. – № 65].

Вже 10 травня того ж року відбувся третинний екзамен рисування з натури (з двох натурників) та архітектурних композицій. У ньому Шевченко брав участь рисунком з натури (див. коментар). Можливо, рисунки архітектурних орденів та перспективні креслення зафіксовані в інших документах Академії.

І.М. Вериківська

Натурник Степан, який лежить. [1842, не пізніше 31 січня. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 31 січня 1842 р. і оцінено номером «39» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 40. – № 84] (див. коментар).

Зберігся виконаний на цьому екзамені рисунок співучня Шевченка Є.І. Ковригіна, оцінений 1-м номером з написом «въ оригиналы 1.» [Науково-дослідний музей Академії мистецтв РФ у С.-Петербурзі, № 1387]. Він репродукований 1963 р. з назвою «Натурник, який лежить» [Молева Н., Белютин Э. Русская художественная школа первой половины XIX века. – М., 1963. – Табл. 118]. Цю поставу рисував і Шевченко, звичайно, в іншому ракурсі, що залежало від місця у класі [Судак В.О. Рання творчість Шевченка-художника: з нових розшуків // В літопис шани і любові. – К., 1989. – С. 119].

В.О. Судак

Натурник. [1842, не пізніше 31 січня. С.-Петербург. Полотно, олія].

Виконано на щомісячному екзамені живопису з натури 31 січня 1842 р. і оцінено номером «11» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 40. – № 84] (див. коментар).

В.О. Судак

Натурник. [1842, не пізніше 26 лютого. С.-Петербург. Папір, олівець].

Виконано на щомісячному екзамені рисування з натури 26 лютого 1842 р. і оцінено номером «17» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 41. – № 85] (див. коментар).

В.О. Судак

Група сплячих жебрачок. [1842, не пізніше 26 вересня. С.-Петербург. Папір, акварель].

На академічній виставці 1842 року (влаштовувалася раз на три роки) експонувався акварельний малюнок Шевченка «Група сплячих жебрачок» [Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. – СПб., 1842. – С. 8]. Назва твору спонукає припустити, що акварель за змістом близька до малюнка «Сліпа з дочкою» (№ 37).

Датується орієнтовно відповідно до часу виданого 26 вересня 1842 р. дозволу цензора на випуск «Указателя художественных произведений…».

В.О. Судак

Панна сотниківна. [1842, листопад. С.-Петербург. Полотно, олія].

Створення картини «Панна сотниківна» відображене у листуванні Шевченка із Г.Ф. Квіткою-Основ’яненком та П.М. Корольовим. Прохання намалювати «Панну сотниківну» Квітка-Основ’яненко висловив у [Листи до Тараса Шевченка. – К., 1993. – С. 6]. Відповідаючи 19 лютого 1841 р., Шевченко просить прислати з України жіночий одяг:

«Тілько сорочку, плахту і стрічок зо дві», обіцяючи за це намалювати «яку зумію картину […] або Марусю, або Сердешну Оксану (її вже дрюкують), або панну Сотниківну, як вона богобоязлива, сидя у вікна, орарь лагодить» г.

Квітка-Основ’яненко дякує «за обіцянку намальовати мою сотниківну» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 10]. 8 грудня 1841 р. Шевченко повідомляє Квітці-Основ’яненку:

«Малюю вашу панну Сотниківну. Хотів кончить до Різдва, та й не знаю, бо тут тепер ні день, ні ніч, так, чортзна-що. Прокинешся рано, тілько що заходишся малювать, дивишся, вже й ніч. Отаке-то лихо. Тілько пензлі миєш, білш нічого».

Про закінчення роботи над картиною Шевченко написав П.М. Корольову 18 листопада 1842 р.: «Скажіть Грицькові [Григорію Федоровичу Квітці-Основ’яненку. – Ред.], що я змалював його панну Сотниківну і, може, на цім тижні пошлю йому…»

Цей лист є підставою для орієнтовного датування картини.

Виконання картини у техніці олійного живопису підтверджують факти: по-перше, наявність потрібних авторові при створенні живописного твору детально опрацьованих олівцевих етюдів рукавів сорочки для сотниківни, так само, як і для рукавів до картини «Катерина», по-друге, слова: «Тілько пензлі миєш, білш нічого», які вказують на складність відмивання пензлів від олійних фарб.

Опубліковано ескізи та етюди до картини.

Відомостей про одержання Квіткою-Основ’яненком картини немає. Існує припущення, що Шевченко не відіслав йому картину та що вона належала І.М. Скобелеву [Яцюк В. Роздуми над назвою акварелі Т.Шевченка «Ворожіння» // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 2. – С. 56] (див. також коментар № 255).

В.О. Судак

Король Лір. Ескіз за трагедією В. Шекспіра. [1843, не пізніше 10 лютого. С.-Петербург. Папір, сепія].

Художник В.В. Ковальов, який 1844 р. мешкав разом із Шевченком на квартирі, згадуючи про його альбом, писав:

«Серед ескізів Т[араса] Григоровича] в цьому альбомі найкращим був “Король Лір”, намальований сепією. Енергійна постать короля була майже гола, з факелом у руках. В нападі безумства він біг підпалювати свій палац. Таким мені ніколи не траплялося бачити “Короля Ліра” на сцені при виконанні цієї ролі кращими акторами. Ескіз Т[араса] Григоровича] справляв велике враження й ефектним освітленням. Т[арас] Григорович] мав намір його виконати, але несприятливі умови завадили тому» [Воспоминания В.В.Ковалева о Т.Г.Шевченко // По морю и суше. – 1896. – № 8. – С 135 – 136; Спогади про Т.Г. Шевченка. – К., 1982. – С 85].

Датується так, як і рисунок за трагедією В. Шекспіра «Король Лір», виконаний Шевченком у техніці гальванокаустики.

В.О. Судак

Портрет С.С. Гулака-Артемовського. [1842 – 1843, не пізніше травня. С.-Петербург. Папір, акварель].

Про портрет відомо з листа Шевченка до С.С. Гулака-Артемовського з Новопетровського укріплення від 1 липня 1852 р., в якому автор повідомляє, що одержав 20 крб. як плату за портрет, виконаний ще до його заслання. Дякуючи за гроші, Шевченко пише:

«Только вот что: если я не ошибаюсь, у нас с тобой уговору не было, чтобы платить мне за работу. Кажется, так. Правда, давно это было; я могу и забыть».

Техніка виконання портрета визначається на підставі посланої через Військове міністерство розписки Шевченка та супровідного листа управляючого комісаріатською комісією генерал-майора І.М. Корбе від 16 вересня 1852 р. про одержання ним грошей «за сделанный для Артемовского акварельный портрет» [Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814 – 1861. – К., 1982. – С. 259. – № 419].

Найвірогідніше, портрет відомого оперного співака і композитора виконано у період найтіснішого спілкування Шевченка з Гулаком-Артемовським після повернення співака з Італії 1842 р. та до від’їзду Шевченка в Україну в травні 1843 р. (Згадки про Гулака-Артемовського знаходимо у листах Шевченка від 30 вересня 1842 р. та кінця лютого 1843 р. до Я.Г. Кухаренка; від 25 січня 1843 р. до Г.С. Тарновського.)

Датування портрета 1840 р. [Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – К., 1961. – Т. 7, кн. 2. – С. 61. – № 383] не може бути прийнятим, оскільки від початку 1839 до початку 1842 р. Гулак-Артемовський перебував у Італії [Кауфман Л. Семен Гулак-Артемовський. – К., 1981. – С. 13 – 17].

Даний портрет без достатньої аргументації ототожнювався з портретом Гулака-Артемовського роботи невідомого художника, фотографія з якого зберігається в Петербурзькому музеї театрального та музичного мистецтва [Затенацький Я. Чи зберігся оригінал? // Культура і життя. – 1972. – 10 серпня].

Л.Д. Зінчук

Твори, що належали І.М. Скобелеву.
[1840-ві рр. С.-Петербург].

Про твори Шевченка у генерала Івана Микитовича Скобелева (1788 – 1849) писав М.М. Білозерський:

«Під час перебування в Академії мистецтв Шевченко бував у домі відомого ветерана-інваліда Скобелева, тодішнього коменданта Петропавловської фортеці, і дарував старому картини своєї роботи» [Тарас Григорович Шевченко по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. – 1882. – № 10. – С. 73; Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. – С. 166].

Одну з картин Шевченко згадував у листі до Г.С. Тарновського від 25 січня 1843 р.:

«Ще ось що, намалював я се літо дві картини і сховав, думав, що ви приїдете, бо картини, бачте, наші, то я їх кацапам і не показував. Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив».

Д.В. Антонович вважав, що це була картина «Циганка-ворожка», яку він називає «Катерина з ворожкою» [Антонович Д. Т. Шевченко як маляр // Повне видання творів Тараса Шевченка. – Варшава; Львів, 1937. – Т. 12. – С. 86].

Іншу версію висунув С.Є. Раєвський, котрий вважав, що до Скобелева потрапила невідома, парна до «Катерини», олійна картина, виконана за одним із ескізів на мотив поеми «Слепая» [Раєвський С. Слідами загубленої картини // Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. – К., 1968. – С. 215 – 221].

Існує також думка В.М. Яцюка про те, що це була картина «Панна сотниківна» та його ж припущення, що у Скобелева була картина «Сирітка-хлопчик ділиться милостинею із собакою під тином» [Яцюк В. Роздуми над назвою акварелі Шевченка «Ворожіння» // Народна творчість та етнографія. – 1992. – № 2. – С. 54, 56].

Твори Шевченка, що належали Скобелеву, могли зберігатися в маєтку Скобелєвих – селі Спаське Рязького повіту Рязанської губернії (нині с. Скобелево Рязанського району Рязанської області РФ). Досі пошуки їх у рязанських музеях були безрезультатними.

В.О. Судак

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 483 – 493.

Автопортрет. Папір, туш, перо. 1843.

1865 р. в журналі «Русский архив» було вміщено офіційний звіт про роботу Чертковської історичної бібліотеки у Москві за 1864 рік, де також зазначено, що «в Чертковскую библиотеку в 1864 г. поступило несколько пожертвований, за которые здесь изъявляется признательность», в тому числі і кн. В. М. Репніній, яка подарувала бібліотеці «портрет Т. Г. Шевченка, им самим писанный (пером) в 1843 г.» (стор. 10, 11).

Оскільки близький за даними цього опису автопортрет Шевченка, рисований пером 1843 р., що був подарований художником В. М. Репніній того ж року, знаходився у власниці до її смерті (1891), треба гадати, що В. М. Репніна подарувала Чертковській бібліотеці якийсь інший автопортрет, місцезнаходження якого не встановлене [див. Б. С. Бутник-Сіверський, До історії деяких малюнків Т. Г. Шевченка, «Мистецька спадщина Т. Г. Шевченка», К., 1959, стор. 152 – 154].

Г. П. Паламарчук

Подається за виданням: Тарас Шевченко Повне зібрання творів у 10-и томах. – К.: вид. АН УРСР, 1963 р., т. 10, с. 66 (примітки).