Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

19.02.1841 р. До Г. Ф. Квітки-Основ'яненка

19 лютого 1841 р. С.-Петербург С.-Петербург – февраля 19. 1841.

Або прокляті поштарі не довезли мого письма до вас, або ви його прочитали та розсердились на мене. Що-небудь та є. Нехай же що є, то те й буде, а я таки знову буду просить вас, щоби ви, коли буде ваша ласка, прислали мені дівочу сорочку, гарно пошиту, плахту, стрічок зо дві, та й годі. Пришліть, будьте ласкаві. А коли прислать не можна – то ради великого Бога, й високого неба, й широкого моря, не сердьтесь на мене, хоч воно й справді є за що. Як-таки ні з сього ні з того, зроду чоловіка в вічі не бачив, – а прошу того, що треба купить за гроші, та, може, ще й не за малі. Що ж маю робить!!! Наймав прокляту московку – і дуже делікатну мадам, щоб пошила мені дівочу сорочку, – не втне та й годі, хоч кіл на голові теши, вона таки своєї. Що тут на світі робить! Попросив би батька, матір, щоб прислали, та ба, де їх взять,

і на Україні

Я сирота, мій голубе,

Як і на чужині.

Тілько й рідні, що ви дні… Не цурайтеся ж, любіть мене так, як я 20 вас люблю, не бачивши вас зроду. Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як, може, ніхто на всім світі. Ваша «Маруся» так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю. Далебі правда, частенько сижу собі один в чужій хаті та й думаю – гора з горою не сходиться, а чоловік з чоловіком спіткнеться. Що-то якби благословив милосердни[й] Бог нам з вами зострінуться.

Ото б побалакали! ух, але душно!! Авжеж, коли не вмремо, то діждемо, хоч і не швидко, матері його ковінька, а колись-то буде. Я, не вам кажучи, пустився в малярство. Трошки пізненько, а коли, каже, взявся, то вези до краю. Не хочеться, щоб москалі насміялись. Ради цього самого я академію не швидче покину, як через два годи. Через два годи як прочитаєте в якім-небудь журналі, що якийсь-то Шевченко намалював картину дуже до ладу! а за таке малювання академія його (мене б то) посилає в Італію в самий Рим. Весело, батьку, дуже весело! Тойді запряжу коні – та прямісінько в Харков. А поки те буде… я сього літа повинен намальовать для академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягаючи спать. Так от, бачите, лебедику, все є: і модель – чи по-тутешнему натурщиця – і справа всяка, – а одежі нема. Та й де її тут взять? Кругом москалі та німота, ні одної душі хрещеної. Просив би кого-небудь, щоб прислали з України, так, єй-богу, окроме вас не знаю нікого, пришліть, будьте ласкаві. Тілько сорочку, плахту і стрічок зо дві, а я вам за те намалюю яку зумію картину, звичайне нашу – або Марусю, або Сердешну Оксану (її вже дрюкують), або панну Сотниківну, як вона богобоязлива, сидя у вікна, орарь лагодить, намалюю, єй-богу, намалюю! І дуже буду дякувать. Написав би до вас ще що-небудь, та нема паперу, і перо зопсувалось. Так, як я вас люблю, любіть і ви мене, хоч половину, коли є за що. А коли будете мать час написать мені що-небудь – то адрес мій отак – в Императорской Академии художеств – звичайне в С.-Петербурге. На квартиру профессора Карла Брюллова ученику Т. Шевченку.


Примітки

Подається за автографом (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 30, № 11, арк. 85 – 86). Вперше надруковано в «Кобзарі» (Харків, 1918. – с. XII – XIII).

Це не перший лист Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Як свідчить до Шевченка від 23 жовтня 1840 р. [Листи до Тараса Шевченка. – С. 5 – 6], Шевченко вже тоді написав йому два листи. Перший з них, підписаний ім’ям «Перебендя», не мав зворотної адреси. Разом з цим листом надіслані й вірші Шевченка. Другий лист відправлено з авторським примірником «Кобзаря» 1840 р., але його загублено в дорозі. Про це повідомляв П. І. Мартос Г. Ф. Квітку-Основ’яненка 20 жовтня 1840 р.:

«Посылаю “Кобзаря”, сочинение такого-то. Оно было поручено автором одному из его товарищей, ехавшему в Малороссию, для доставления Вам […], но как он ехал не через Харьков, то книга поступила ко мне […]; при книге было и письмо к Вам […] от автора, но оно затеряно его товарищем» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 6].

Не дійшов до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка й наступний лист, написаний Шевченком у кінці 1840 або на початку 1841 р. Про нього довідуємося з даного листа: «Або прокляті поштарі не довезли мого письма до вас, або ви його прочитали та розсердились на мене». Даний лист, отже, четвертий до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка.

Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович (справжнє прізвище Квітка; літературний псевдонім – Грицько Основ’яненко; 1778 – 1843) – український письменник, автор повістей «Маруся» (1834), «Конотопська відьма» (1837), «Козир-дівка» (1838), «Сердешна Оксана» (1841) та ін.

я академію не швидче покину, як через два годи. – Академію мистецтв Шевченко закінчив через чотири роки (1845), а тепер він сподівався, що за успіхи в живописі його пошлють до Італії.

намальовать для академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягаючи спать. – Така картина не відома. Є лише пробний олівцевий ескіз цієї композиції. Можливо, Шевченко прислухався до поради Г. Ф. Квітки-Основ’яненка:

«А ще й те скажемо: що ви знайшли граціозного, як письменні кажуть, коли дівка Богу молиться? Вона не буде у своїм наряді молитися. Вона усе з себе позніма, гарненько посклада, та у одній льолі і стане молитись» [Листи до Тараса Шевченка. – С. 9].

Замість цієї картини Шевченко намалював 1841 р. картину «Циганка-ворожка», за яку рада Академії мистецтв нагородила його 26 вересня 1841 р. срібною медаллю [див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. – с. 35].

намалюю… Марусю, або Сердешну Оксану… або панну Сотниківну… – Тобто героїнь однойменних повістей Г. Ф. Квітки-Основ’яненка (остання російською мовою – «Панна сотниковна»).

Орарь – широка довга стрічка, яку одягає диякон під час церковної відправи.

На квартиру профессора Карла Брюллова… – Брюллов Карл Павлович (1799 – 1852) – російський художник, професор Академії мистецтв (з 1836 р.), учитель Шевченка. Відіграв визначну роль у викупі Шевченка з кріпацтва. Деякий час Шевченко жив у нього на квартирі в Академії мистецтв, разом з ним брав участь в ілюструванні збірника «Сто русских литераторов» (СПб., 1841. – Т. 2).

В. Є. Шубравський

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 6, с. 14 – 15 (текст), с. 302 – 304 (примітки).